Постанова № 58330689, 08.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2016 р. Справа№ 910/315/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: Шатрух В.В. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Компанії «Джуліана Файненс С.А.»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 року у справі № 910/315/16 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «АРКАДА»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ ПРОЕКТ»

2. Компанії «Джуліана Файненс С.А.»

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство акціонерний комерційний банк «АРКАДА» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ ПРОЕКТ», Компанії «Джуліана Файненс С.А.» про визнання договору недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 року позов задоволено повністю; вирішено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ ПРОЕКТ" на користь публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк "АРКАДА" 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору, стягнуто з компанії "ДЖУЛІАНА ФАЙНЕНС С.А." на користь публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк "АРКАДА" 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн 00 коп. витрати зі сплати судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Компанія «Джуліана Файненс С.А.» звернулася до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оспорюваний договір було укладено 20.03.2015 року, тобто після розірвання Генерального договору. Апелянт посилається на те, що у зв'язку з розірванням Генерального договору, ТОВ «Укрміськбуд-1» втратило функції забудовника, а його права та обов'язки, що пов'язані з виконанням функцій забудовника, припинилися. В тому числі, припинився і обов'язок ТОВ «Укрміськбуд-1», передбачений п.6.1. Генерального договору. Таким чином, на думку апелянта, згода позивача на укладення оспорюваного договору не була потрібна, а тому оспорюваний договір відповідає вимогам ст.ст. 203 та 516 Цивільного кодексу України.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Куксов В.В., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 року прийнято апеляційну скаргу Компанії «Джуліана Файненс С.А.» на рішення Господарського суду м. Києва від 28.03.2016 року у справі № 910/315/16 у складі колегії суддів: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Куксов В.В., Тищенко О.В. та призначено розгляд справи на 25.05.2016 року.

25.05.2016 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив ПАТ АКБ «Аркада», у відповідності до якого останній просив рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 року відкладено розгляд справи №910/315/16 на 08.06.2016 року.

08.06.2016 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшла заява ПАТ АКБ «Аркада» про долучення додаткових документів до справи.

Відповідач до судового засідання, що відбулось 08.06.2016 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача є можливим.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

05.08.2009 року між позивачем (банк) та ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1» (забудовник) було укладено Генеральний договір, у відповідності до п.1.1. якого забудовник зобов'язується організувати спорудження об'єктів будівництва у встановлені строки та належної якості, ввести об'єкти будівництва в експлуатацію та оформити право власності довірителів на закріплені за ними об'єкти інвестування, а банк зобов'язується своєчасно здійснювати фінансування будівництва на умовах цього договору.

Пунктом 6.1. договору сторони дійшли згоди про те, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки за Генеральним договором третім особам без письмової згоди іншої сторони.

З матеріалів справи також вбачається, що 26.12.2014 року між ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1», як первісним кредитором, та ТОВ «ФК КРЕДИТ ПРОЕКТ», як новим кредитором, було укладено договір № 26/12-14 про відступлення права вимоги.

У відповідності до п.2.1. вказаного договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає належне йому право вимоги до боржника, а новий кредитор набуває це право вимоги, тобто набуває право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх грошових зобов'язань, які виникли у боржника на підставі основного договору, та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти, що дорівнює ціні договору.

Пунктом 1.2. договору визначено, що основний договір - Генеральний договір від 05.08.2009 року, укладений між первісним кредитором та боржником, з усіма Додатками та Угодами, укладеними на його виконання.

З матеріалів справи слідує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2016 року у справі №910/313/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 року, визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 26.12.2014 року №26/12-14, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрміськбуд - 1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит Проект" з підстав вчинення його з порушенням вимог п. 6.1 Генерального договору та ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

20.03.2015 року між ТОВ «ФК «КРЕДИТ ПРОЕКТ», як первісним кредитором, та компанією «ДЖУЛІАНА ФАЙНЕНС С.А.», як новим кредитором, було укладено договір № 1/2015 про відступлення права вимоги (далі - спірний договір/оспорюваний правочин).

Відповідно до предмета спірного договору, в порядку та на його умовах, первісний кредитор передає належне йому право грошової вимоги до боржника, яким є ПАТ АКБ «АРКАДА», щодо сплати заборгованості у загальному розмірі 91773556,92 грн, а також сплати суми 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за Генеральним договором від 05.08.2009 року, укладеного між ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1» та ПАТ АКБ «АРКАДА», (далі - Генеральний договір) у відповідності до ст. 625 ЦК України, що виникло у первісного кредитора до боржника на підставі договору від 26.12.2014 року № 26/12-14 про відступлення права вимоги (з усіма додатками та угодами), укладеного між ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1» та первісним кредитором (далі - договір від 26.12.2014 року № 26/12-14), а новий кредитор - компанія «ДЖУЛІАНА ФАЙНЕНС С.А.» набуває це право вимоги, тобто набуває право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх грошових зобов'язань, які виникли у боржника на підставі Генерального договору, та сплачує первісному кредиторові за відступлення права вимоги грошові кошти, що дорівнює ціні договору (п.п. 1.1.-1.3, п.п. 1.5-1.6 спірного договору).

Ціна договору - певна сума грошових коштів, що передається новим кредитором первісному кредиторові, як оплата за набуття права вимоги, розмір якої визначається в порядку та умовах, передбачених цим договором (п. 1.7 спірного договору).

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що між відповідачами також укладено додаткову угоду від 20.03.2015 року № 1 до спірного договору, у п. 2 якої передбачено, що за домовленістю сторін, ціна договору становить 60 (шістдесят) відсотків від суми заборгованості, яка фактично буде стягнута новим кредитором з боржника.

Згідно з п. 3.2 спірного договору для підтвердження наявності та дійсності права вимоги первісний кредитор передає новому кредиторові документацію одночасно з підписанням цього договору. Передача документації оформлюється актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін (додаток № 1 до цього договору).

Як вбачається з п. 3.3 договору, право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору. Разом з правом вимоги до нового кредитора переходять всі інші пов'язані з ним права.

З матеріалів справи слідує, що відповідач 2 повідомив позивача про вчинення оспорюваного правочину листом від 24.03.2015 року № 24-03, засвідчена копія якого міститься у матеріалах справи.

Спір у справі виник у зв'язку із тим, що на думку позивача, останній не надавав своєї згоди на відступлення права вимоги третій особи за Генеральним договором, яким встановлена обов'язковість наявності такої згоди, а тому договір від 20.03.2015 року № 1/2015 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки даний правочин суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги, посилаючись на те, що він є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 516 Цивільного кодексу України).

Отже, чинним законодавством визначено, що якщо договором врегульовано порядок заміни кредитора у зобов'язанні шляхом одержання згоди боржника, то такий порядок має бути додержаний сторонами. У випадку недодержання первісним кредитором визначеного договором порядку заміни кредитора у зобов'язанні під час укладання договору про відступлення права вимоги, договір про відступлення права вимоги є таким, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

Як вже зазначалось вище, сторонами Генеральної угоди у пункті 6.1 встановлено, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки за Генеральним договором третім особам без письмової згоди іншої сторони.

Таким чином, Генеральним договором встановлена обов'язкова умова, за якою відбувається передання однією стороною її прав та обов'язків за вказаним договором третій особі, яка полягає у наданні іншою стороною дозволу на вчинення таких дій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що звертаючись з позовом про визнання недійсним договору, позивач посилався на те, що оспорюваний договір є таким, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, оскільки позивач, всупереч п.6.1. Генерального договору, не надавав згоду на передачу іншою стороною своїх прав та обов'язків третім особам.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що в порушення вищенаведених положень законодавства та умов Генерального договору від 05.08.2009 року, спірний договір відступлення права вимоги було укладено без погодження із позивачем.

Належні та допустимі докази такого погодження позивачем відповідно до вимог ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України, відповідачами не надано

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п 'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (статті 215 ЦК України).

Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам частини 1 статті 516 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 року у справі №910/6098/14.

Виходячи зі змісту оспорюваного договору про відступлення права грошової вимоги до позивача, то така вимога виникла під час дії Генерального договору і предмет спірного договору стосується майнових зобов'язань позивача.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дозвіл позивача на передачу майнових прав до нього вимагається в силу умов, передбачених п. 6.1 Генерального договору.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів належного узгодження з боржником відступлення права вимоги, колегія суддів дійшла висновку про визнання договору № 1/2015 про відступлення права вимоги від 20.03.2015 року недійсним у відповідності до ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року у справі №16/322, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2012 року, розірвано Генеральний договір з 16 травня 2011 року.

Враховуючи наведені обставини, умови, передбачені п. 6.1 Генерального договору, та приписи ч.ч. 2 та 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, апелянт вважає, що дозвіл позивача на відступлення права вимоги за Генеральним договором іншою стороною не вимагається, в силу припинення зобов'язань за цим договором.

Однак, такі твердження апелянта не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки за загальним правилом, розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує сам факт укладання та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору.

Щодо посилань позивача на визнання спірного договору недійсним з підстав наявності ознак фіктивності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість таких тверджень з огляду на наступне.

У відповідності до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договорів відступлення прав вимоги первісними кредиторами передано, а новими прийнято документацію, яка згідно з вказаними договорами стосується заборгованості боржника; відповідачами направлялися позивачеві повідомлення (листи від 20.02.2015 року № 03/02/2015 та від 24.03.2015 року № 24-03) про відступлення права вимоги на підставі договорів від 26.12.2014 року № 26/12-14 та від 20.03.2015 року № 1/2015; відповідач 2, скориставшись своїм правом, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ АКБ «АРКАДА» про стягнення з останнього заборгованості. Вказаний позов судом прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/9990/15.

З наведеного вбачається намір відповідача 2 створити правові наслідки оспорюваного правочину.

Крім того, норми права, які регулюють відступлення права вимоги (п. 1 ч. 1 ст.ст. 512-516 Цивільного кодексу України), не містять такого правила як передача права вимоги лише за плату, на відміну від договору факторингу (глава 73 Цивільного кодексу України).

Місцевим судом встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що додатковою угодою від 20.03.2015 року № 1 до спірного правочину встановлено обов'язок нового кредитора сплатити первісному 60 % від стягненої суми заборгованості.

Враховуючи викладене, фіктивність спірного договору як підстава для застосування правил, встановлених ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, не приймаються колегією суддів та відхиляються як необгрунтовані.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Разом з тим, доводи компанії «Джуліана Файненс С.А.», викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 року у справі № 910/315/16 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Компанії «Джуліана Файненс С.А.» задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Компанії «Джуліана Файненс С.А.» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 року у справі № 910/315/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 року у справі №910/315/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/315/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко