Постанова № 58330685, 07.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2016 р. Справа№ 927/107/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Корсакової Г.В.

Хрипуна О.О.

за участю представників:

від позивача: Поліщук С.О.

від відповідача (апелянта): Кравченко В.М. (адвокат);

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.04.2016 по справі №927/107/16 (суддя: Оленич Т.Г.)

за позовом Державного підприємства "Сарненське лісове господарство"

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5

про стягнення 47 766, 52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 13.04.2016 по справі №927/107/16, позов задоволено повністю, а саме: стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1, 14010 (індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Сарненське лісове господарство", вул. Гоголя, 34, м. Сарни, Рівненська область, 34500 (ідентифікаційний код 00992836) 47 766, 52 грн. майнової шкоди та 1378,00 грн. судового збору.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 13.04.2016 по справі №927/107/16 про задоволення позову мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується, що розмір виплаченого позивачу страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача страхового відшкодування не покрив в повному обсязі заподіяну майну позивача шкоду, а тому позовні вимоги є правомірними. На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність всіх складових елементів цивільного правопорушення, при якому у відповідача настала цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди. Таким чином, з відповідача на користь позивач належить стягнути 47 766,52 грн. майнової шкоди.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Чернігівської області від 13.04.2016 по справі №927/107/16, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить наведене рішення- скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказував на те, що судом першої інстанції безпідставно зроблено посилання на звіт про оцінку автомобіля від 25.11.2014 щодо розміру заподіяної шкоди та відповідний протокол огляду транспортного засобу щодо неможливості його відновлення, оскільки у вказаних документах не зазначено, які механічні пошкодження на час ДТП та на час огляду автомобіля УАЗ31519 21.11.2014 було виявлено, у зв'язку з чим апелянт вважає, що висновки експерта щодо обгрунтування підстав розміру заподіяної шкоди - є безпідставними, як і висновок про те, що автомобіль не підлягає відновленню. Крім того, апелянт вказував, що судом першої інстанції не враховано те, що автомобіль УАЗ31519 2005 р.в., використувався майже 10 років, його вартість на час придбання становила 39 620,00 грн., не було також встановлено дійсну балансову вартість автомобіля на час скоєння ДТП та чи не перевищує вона вартість заподіяних збитків, зазначених у звіті від 25.11.2014, вказаний автомобіль було списано лише через 1 рік.

Також, апелянт вказував на те, що не надано відповідних документів щодо повноважень особи, яка складає звіт від 25.11.2014, на визначення розміру матеріальних збитків. Крім того, апелянт наголошує, що місцевим господарським судом безпідставно не було враховано припис ст.ст. 28, 29, 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Крім того, апелянт наголошував на тому, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилено клопотання відповідача про витребування доказів в поряду статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.04.2016 по справі №927/107/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Хрипун О.О., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2016 апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.04.2016 по справі №927/107/16 прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження, розгляд справи №927/107/16 призначено на 07.06.2016.

06.06.2016 позивачем через канцелярію Київського апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення нормам матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на те, що відповідно до протоколу огляду транспортного засобу УАЗ-31519, д.н.з. НОМЕР_2 від 21.11.2014, яким зафіксовано пошкодження транспортного засобу, отриманих в результаті ДТП за участі застрахованого транспортного засобу, встановлено, що автомобіль УАЗ-31519 неможливо відносити згідно технічних норм завода - виробника на СТО. Порядок визначення розміру матеріальних збитків, завданих пошкодженням колісного транспортного засобу, визначається відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395, відповідно до п.п. В п. 8.2 якої якщо неможливо відновити КТЗ відповідно до технічних вимог виробника, вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження. Звіт про оцінку автомобіля від 25.11.2014 щодо розміру заподіяної шкоди виконано з урахуванням приписів наведеної Методики та у відповідності до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

В судовому засіданні 07.06.2016 представник апелянта (відповідача) доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог

Представник позивача в судовому засіданні 07.06.2016 проти доводів апеляційної скарги заперечував з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення нормам матеріального та процесуального права.

Третя особа в судове засідання 07.06.2016 представників не направив, про розгляд справи повідомлена належним чином за адресою свого місцезнаходження.

За змістом ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як зазначено в абз.3 підп.3.9.1. підп.3.9. п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, зокрема і третя особа, неявка представників третьої особи не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Чернігівської області від 13.04.2016 по справі №927/107/16 має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, і що підтверджується наявними матеріалами справи, в постанові Корюківського районного суду Чернігівської області від 29.12.2014 у справі №736/1746/14 встановлено, що 11 листопада 2014 року о 01-й год. 30 хв. на 318 км автодороги Київ-Ковель-Ягодин ОСОБА_5, керуючи автомобілем марки "Volvo FH 13.440", державний номерний знак НОМЕР_3, при виконанні маневру обгону автомобіля марки "УАЗ", державний номерний знак НОМЕР_2, не вибрав безпечного інтервалу та скоїв зіткнення з ним, чим порушив п.13.3 ПДР України. Вказаною постановою суду ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 340грн.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 автомобіль марки УАЗ, модель 31519, реєстраційний номер НОМЕР_2, належить на праві власності Державному підприємству "Сарненське лісове господарство" (позивачу у справі).

Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 сідловий тягач, марки "VOLVO", модель FH 13.440, реєстраційний номер НОМЕР_3, належить на праві власності ОСОБА_4 (відповідачу у справі).

17 квітня 2006 року проведено державну реєстрацію ОСОБА_4 підприємцем, про що до Єдиного державного реєстру внесено запис за №20640000000011077.

ОСОБА_5 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача) є найманим працівником фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, та в момент дорожньо-транспортної пригоди керував належним відповідачу транспортним засобом під час виконання своїх трудових обов'язків на підставі трудового договору від 03.08.2009, укладеного між відповідачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, що також не оспорювалось учасниками судового процесу в ході розгляду даної справи.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди належний позивачу автомобіль марки "УАЗ", модель 31519, реєстраційний номер НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження.

Оскільки цивільно-правова відповідальність ФОП ОСОБА_4 на момент дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" щодо забезпеченого транспортного засобу марки VOLVO, модель FH 13.440, номерний знак НОМЕР_3 згідно із полісом №АС/8152463 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач звернувся до вказаного страховика з вимогою відшкодувати шкоду, заподіяну його автомобілю внаслідок ДТП, що підтверджується заявою на виплату (а.с.100).

Заява позивача від 12.11.2014 отримана ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" 21.11.2014, що підтверджується реєстраційним штампом вказаного страховика на вищевказаній заяві на виплату.

На замовлення ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_7 проведено оцінку належного позивачу автомобіля "УАЗ-31519" реєстраційний номер НОМЕР_2, в ході якої, як свідчить протокол огляду транспортного засобу від 21.11.2014 (а.с.29-30), встановлено, що вказаний автомобіль "не можливо відновити згідно технічних норм заводу-виробника на СТО".

Згідно із звітом №194 про оцінку автомобіля УАЗ 31519 реєстраційний номер НОМЕР_2, складеним 25.11.2014 суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_7 на замовлення ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", матеріальний збиток, завданий позивачу в результаті пошкодження об'єкта оцінки в дорожньо-транспортній пригоді складає 96766грн.52коп., що, як вбачається із цього звіту, дорівнює ринковій вартості об'єкта оцінки на момент пошкодження.

При цьому, Звіт №194 про оцінку автомобіля УАЗ 31519 реєстраційний номер НОМЕР_2, складеним 25.11.2014 суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_7, який має свідоцтво аварійного комісара НОМЕР_6 від 21.05.2004, свідоцтво оцінювача НОМЕР_7 від 14.02.2009, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 13193/12 від 05.04.2012, про що зазначено безпосередньо в звіті та є загальнодоступною інформацією.

Як вбачається із страхового акту №140000020361 від 03.03.2015, дорожньо-транспортна пригода, що сталася 11 листопада 2014 року на 318 км автодороги Київ-Ковель-Ягодин за участю належного позивачу автомобіля марки УАЗ 31519, реєстраційний номер НОМЕР_2 та належного відповідачу сідлового тягача, марки VOLVO FH 13.440, реєстраційний номер НОМЕР_3 визнана страховою компанією страховою подією, у зв'язку з чим вказаним страховиком вирішено виплатити позивачу страхове відшкодування у розмірі 49000грн.

Платіжним дорученням №ЗР011938 від 10.03.2015 ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" перераховано позивачу страхове відшкодування у розмірі 49000грн.

Оскільки суми страхового відшкодування виявилося недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої позивачу внаслідок пошкодження його автомобіля в дорожньо-транспортній пригоді, різницю між фактичним розміром шкоди і виплаченим страховиком відповідача страховим відшкодуванням позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України зобов'язання виникає, зокрема, внаслідок завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Отже факт завдання особі майнової шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, що завдала їй шкоди, або якщо завдання шкоди не пов'язане з виконанням обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного деліктного зобов'язання, правове регулювання якого здійснюється нормами глави 82 Цивільного кодексу України.

В силу ч.1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Положення вищенаведеної статті містять загальні правила відповідальності за завдану майнову шкоду.

За змістом ст.1166 Цивільного кодексу України застосування відповідальності у вигляді відшкодування шкоди можливе при одночасній наявності таких умов: заподіяння шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів складу цивільного правопорушення відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає.

За загальним правилом деліктного зобов'язання відповідальність за заподіяння шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала.

Разом з тим, окремими положеннями Цивільного кодексу України встановлюються спеціальні правила відшкодування шкоди, завданої потерпілому у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках.

Так, відповідно до ч.2, 5 ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

В частині 1 статті 1187 Цивільного кодексу України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно із ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, ст.1187 Цивільного кодексу України передбачає особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Таким суб'єктом є не безпосередній заподіювач шкоди, а особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє джерелом підвищеної небезпеки, яким завдано шкоду, крім випадків неправомірного заволодіння безпосереднім заподіювачем шкоди транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, передбачених ч.3, 4 ст.1187 Цивільного кодексу України.

При цьому положення ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України). У такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, аналіз вищенаведених норм свідчить, що суб'єктом, котрий несе відповідальність перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, а не особа, що керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням ним своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із власником транспортного засобу.

Положення ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, полягає в тому, що обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Положення ст.1187, 1188 Цивільного кодексу України є спеціальними по відношенню до ст.1166 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Наведена правова позиції викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №6-108цс13.

Відповідно до ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що до спірних правовідносин в межах даної справи мають застосовуватися норми статей 1172, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, які є спеціальними по відношенню до ст.1166 цього ж Кодексу.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується наявність на момент скоєння ДТП трудових відносин між відповідачем у справі та ОСОБА_5 (3-я особа у справі), який керував автомобілем марки "Volvo FH 13.440", державний номерний знак НОМЕР_3, а постановою Корюківського районного суду Чернігівської області від 29.12.2014 у справі №736/1746/14, яка набрала законної сили і відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для господарського суду при розгляді даного спору, визнано ОСОБА_5 винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, тому відповідальність по відшкодуванню шкоди покладається саме на відповідача.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі звіту №194 про оцінку автомобіля УАЗ 31519 реєстраційний номер НОМЕР_2, складеним 25.11.2014 суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_7 на замовлення ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", матеріальний збиток, завданий позивачу в результаті пошкодження об'єкта оцінки в дорожньо-транспортній пригоді складає 96766,52 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує те, що у вказаному Звіті зазначено, що його складено 25.11.2014 суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_7, який має свідоцтво аварійного комісара НОМЕР_6 від 21.05.2004, свідоцтво оцінювача НОМЕР_7 від 14.02.2009, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 13193/12 від 05.04.2012, про що зазначено безпосередньо в звіті та є загальнодоступною інформацією.

Як свідчать матеріали справи, оскільки цивільно-правова відповідальність ФОП ОСОБА_4 на момент дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована ПАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" щодо забезпеченого транспортного засобу марки VOLVO, модель FH 13.440, номерний знак НОМЕР_3 згідно із полісом №АС/8152463 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач звернувся до вказаного страховика з вимогою відшкодувати шкоду, заподіяну його автомобілю внаслідок ДТП.

Страховиком було виплачено позивачу страхове відшкодування у розмірі 49000грн. згідно платіжного доручення № ЗР011938 від 10.03.2015.

Таким чином, сума страхового відшкодування в розмірі 49 000,00 грн. (згідно з полісом №АС/8152463) не покрила розмір заподіяної внаслідок ДТП шкоди 96 766,52 грн. (згідно Звіту №194 про оцінку автомобіля УАЗ 31519 реєстраційний номер НОМЕР_2, складеним 25.11.2014 суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_7), різниця між фактичним розміром шкоди і виплаченим страховиком відповідача страховим відшкодуванням становить 47 766,52 грн., і які заявлено до стягнення з відповідача позивачем на підставі статей 1172, 1187, 1188 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на приписи норм, які регулюють правовідносини із завдання позадоговірної шкоди, в деліктному зобов'язання діє принцип відшкодування шкоди в повному обсязі.

Тобто деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду.

В силу ст.1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Виходячи з приписів статті 1194 Цивільного кодексу України, зазначена норма має на меті забезпечення принципу повного відшкодування заподіяної шкоди потерпілому, якщо сума виплаченого страховиком страхового відшкодування є недостатньою.

Отже, якщо потерпілий звернувся до страховика, яким застрахована цивільно-правова відповідальність винної у заподіянні шкоди особи як власника наземного транспортного засобу, і потерпілий одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно із ст.599 Цивільного кодексу України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо ж потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, (зокрема, у випадку, коли розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується встановленою страховою сумою), особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною, деліктне зобов'язання зберігається до виконання такою особою обов'язку згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України, тобто до відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, яке ним одержано від страховика.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки розмір виплаченого позивачу страховиком цивільно-правової відповідальності відповідача страхового відшкодування (49 000,00 грн.) не покрив в повному обсязі заподіяну майну позивача шкоду (96 766,52 грн.), а тому у відповідача в силу приписів статей 1172, 1187, 1188 Цивільного кодексу України існує обов'язок відшкодувати шкоду у непокритому страховою виплатою розмірі, а саме в сумі 47 766,52 грн., оскільки вина працівника відповідача у ДТП є доведеною, внаслідок спричиненого ДТП позивачу завдано шкоду, розмір якої внаслідок здійсненої оцінки визначено в сумі 96766,52 грн., що підтверджує наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями винної особи та розміром спричиненої шкоди, частина якої відшкодована позивачу страховою компанією відповідача на підставі полісу, та наявність обумовлених законом підстав для відповідальності відповідача в розмірі 47 766,52 грн., що складає розмір майнової шкоди, не покритий страховою виплатою.

Враховуючи те, що відповідачем не було здійснено відшкодування позивачу розміру шкоди в сумі 47 766,52 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 47 766,52 грн. майнової шкоди - є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами та обгурнтовано задоволена судом першої інстанції.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно зроблено посилання на звіт про оцінку автомобіля від 25.11.2014 щодо розміру заподіяної шкоди та відповідний протокол огляду транспортного засобу щодо неможливості його відновлення, оскільки у вказаних документах не зазначено, які механічні пошкодження на час ДТП та на час огляду автомобіля УАЗ31519 21.11.2014 було виявлено, у зв'язку з чим апелянт вважає, що висновки експерта щодо обгрунтування підстав розміру заподіяної шкоди, як і висновок про те, що автомобіль не підлягає відновленню - є безпідставними, - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані з огляду на те, що відповідно до протоколу огляду транспортного засобу УАЗ-31519, д.н.з. НОМЕР_2 від 21.11.2014 зафіксовано, що автомобіль УАЗ-31519 неможливо відносити згідно технічних норм завода - виробника на СТО. При цьому, відповідачем не було подано належних та допустимих доказів в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України ні станом на момент вирішення спору судом першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи доказів на спростування вказаних обставин. Жодних клопотань про призначення відповідної експертизи - ним на стадіях розгляду справи в судах першої та другої інстанцій - не заявлялось.

Крім того, апелянт вказував, що судом першої інстанції не враховано те, що автомобіль УАЗ31519 2005 р.в., використувався майже 10 років, його вартість на час придбання становила 39 620,00 грн., не було також встановлено дійсну балансову вартість автомобіля на час скоєння ДТП та чи не перевищує вона вартість заподіяних збитків, зазначених у звіті від 25.11.2014, вказаний автомобіль було списано лише через 1 рік згідно з наказом позивача № 363 від 31.12.2015.

Проте, вказаний довод апелянта судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необгрунтований, оскільки відповідні доводи апелянта стосуються порядку проведення оцінки та визначення розміру заподіяної шкоди.

Відповідно до п.8.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395, вартість матеріального збитку (У), завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження за наявності однієї з нижчезазначених умов: в) якщо неможливо відновити КТЗ відповідно до технічних вимог виробника.

Таким чином, заперечення відповідача щодо порядку проведення оцінки та визначення розміру заподіяної шкоди, посилання на балансову вартість автомобіля як величину, що впливає на визначення розміру шкоди у спірних правовідносинах, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, оскільки вищеназваною Методикою передбачено такий коефіцієнт як ринкова вартість (вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку відповідного майна на дату оцінки внаслідок угоди), а не балансова вартість (сума, за якою актив обліковують у балансі після вирахування будь-якої накопиченої амортизації та накопичених збитків від зменшення його корисності.).

Крім того, відповідачем не було подано належних та допустимих доказів в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України ні станом на момент вирішення спору судом першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи оскарження відповідного звіту у встановленому законом порядку, подання на нього зауважень/заперечень, або проведення власної оцінки з урахуванням вимог закону щодо її проведення, як не подано і інших доказів на спростування посилань позивача як на підставу визначення розміру завданої шкоди саме на звіт від 25.11.2014, який складено у відповідності до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

При цьому, списання вказаного автомобіля через 1 рік після ДТП жодним чином не впливає на визначення вартості отриманих пошкоджень при ДТП та факту неможливості відновлення автомобіля згідно технічних норм завода - виробника на СТО, що зафіксовано у протоколі огляду транспортного засобу УАЗ-31519, д.н.з. НОМЕР_2 від 21.11.2014 та звіті від 25.11.2014.

Також, апелянт вказував на те, що не надано відповідних документів щодо повноважень особи, яка складає звіт від 25.11.2014, на визначення розміру матеріальних збитків.

Проте, вказаний довод спростовується тим, що у вказаному Звіті зазначено, що його складено 25.11.2014 суб'єктом оціночної діяльності - фізичною особою підприємцем ОСОБА_7, який має свідоцтво аварійного комісара НОМЕР_6 від 21.05.2004, свідоцтво оцінювача НОМЕР_7 від 14.02.2009, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 13193/12 від 05.04.2012, про що зазначено безпосередньо в звіті та є загальнодоступною інформацією.

Крім того, апелянт наголошує, що місцевим господарським судом безпідставно не було враховано припис ст.ст. 28, 29, 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вказаний довод судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований з огляду на наступне.

Згідно статті 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана:

з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;

з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;

з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;

з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;

з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;

з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Статтею 29 наведеного Закону визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно з статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, урахування зносу відбувається у випадку можливості відновлювального ремонту транспортного засобу. При цьому, відповідно до протоколу огляду транспортного засобу УАЗ-31519, д.н.з. НОМЕР_2 від 21.11.2014 зафіксовано, що автомобіль УАЗ-31519 неможливо відновити згідно технічних норм завода - виробника на СТО, а у Звіті від 25.11.2014 зазначено, що відповідно до п.8.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395, вартість матеріального збитку (У), завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження за наявності однієї з нижчезазначених умов: в) якщо неможливо відновити КТЗ відповідно до технічних вимог виробника. У такому випадку, оскільки такий КТЗ відновлювати економічно недоцільно, матеріальний збиток визначається за формулою:

У (матеріальний збиток визначений в розмірі 96 766,52 грн.) = С (ринкова вартість, яка дорівнює визначеному у звіті показнику в сумі 96 766,52 грн.), що і було враховано оцінювачем у звіті від 25.11.2014.

Крім того, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування з Корюківського районного суду Чернігівської області матеріалів адміністративної справи за №736/1746/14 за 2014 рік про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_5 та із Сарненського районного відділу поліції Управління поліції в Рівненській області матеріалів за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 11 листопада 2014 року.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обумовлених процесуальним законом підстав для задоволення заявленого клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. Відповідно до ст.20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами; збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою.

На підтвердження неможливості самостійно надати докази, що витребовуються, відповідачем надано адвокатські запити від 05.04.2016 до Корюківського районного суду Чернігівської області та до Сарненського районного відділу поліції Управління поліції в Рівненській області. Разом з тим, доказів направлення цих запитів до вказаних органів матеріали справи не містять. Крім того, відповідачем не наведенні обставини, що мають значення для вирішення спору по суті, які можуть підтвердити ці докази.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни Господарського суду Чернігівської області від 13.04.2016 по справі №927/107/16 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.04.2016 по справі №927/107/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.04.2016 по справі №927/107/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №927/107/16 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Г.В. Корсакова

О.О. Хрипун