Постанова № 58330520, 08.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2016 р. Справа№ 910/2133/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Тищенко О.В.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Драчова М.С. - за належним чином оформленою довіреністю;

Шмонденко Д.В. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду м. Києва від 30.03.2016 року у справі № 910/2133/16 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення 102645,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.03.2016 року позов задоволено повністю: вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київводоканал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт" пеню у розмірі 30753,66 грн., 3% річних у розмірі 5251,99 грн., інфляційні у розмірі 66639,53 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що вважає прийняте рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, які мають значення для справи та неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції невраховано, що боржник зобов'язаний сплачувати штрафні санкції у разі невиконання зобов'язань за діючим договором, в силу 193, 199, ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, однак укладений між сторонами договір припинив свою дію з 31.12.2013 року.

Також, апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача збитків у зв'язку з порушенням Відповідачем грошового зобов'язання.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Куксов В.В., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" прийнято у визначеному складі суддів та призначено до розгляду на 25.05.2016 року.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.05.2016 року у зв'язку з перебування судді Куксова В.В. у відпустці для догляду за дитиною, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 року колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 року розгляд апеляційної скарги по справі 910/2133/16 відкладено до 08.06.2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Скрипка І.М., Яковлєв М.Л., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 08.06.2016 року.

Позивач, згідно з поданим до суду 06.06.2016 року запереченнями, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив та просить апеляційний суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення першої інстанції залишити без змін, розгляд апеляційної скарги здійснювати за відсутності представників позивача.

Позивач до судового засідання, що відбулось 08.06.2016 року, не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності позивача є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

01.01.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ділайт" та Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є ПАТ "Київводоканал", був укладений договір №ЕЛ/01/01/2010, за змістом п. 1.1 якого сторона 1 надає стороні 2 послуги щодо розподілу електропостачання фонтанів (послуги), що належать стороні 2 та знаходяться за адресою: м. Київ, Майдан Незалежності, ПТП-1, сектор В, ТВК "Глобус", а сторона 2 приймає надані послуги та оплачує їх згідно умов цього договору, з метою забезпечення функціонування належної стороні 2 інфраструктури.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що строк дії договору складає 12 місяців.

Згідно з п. 2.2 цей договір може бути розірвано за взаємною згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди.

Відповідно до п. 2.3 Договору якщо за 15 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не направить іншій стороні письмового повідомлення щодо розірвання цього договору, цей договір вважатиметься продовженим на той самий строк на тих самих умовах на кожні наступні 12 місяців.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2015 року у справі №910/283/15-г стягнуто з ПАТ "Київводоканал" на користь ТОВ "Ділайт" заборгованість у розмірі 170853,64 грн.,

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 року по справі № 910/283/15-г скасувати частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 199772,84 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2015 року Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р. у справі №910/283/15-г скасувати, рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2015р. у справі №910/283/15-г залишити в силі.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення 102645,16 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2015 року у справі №910/283/15-г стягнуто з ПАТ "Київводоканал" на користь ТОВ "Ділайт" заборгованість у розмірі 170853,64 грн. Відповідачем встановлена заборгованість не погашена, рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2015 року у справі №910/283/15-г не виконано, а тому позивачем нараховані пеня у розмірі 30753,66 грн., 3% річних у розмірі 5251,99 грн. та інфляційні у розмірі 66639,53 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу грошових коштів у розмірі 170853,64 грн., а також настання строку їх оплати 20.01.2015 року підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2015 року у справі №910/283/15-г.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, рішення господарського суду м. Києва від 09.02.2015 року у справі №910/283/15-г має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з ПАТ "Київводоканал" 3% річних у розмірі 5251,99 грн. та інфляційних у розмірі 66637,53 грн., які нараховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання з за період з 21.01.2015 року по 29.01.2016 року.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з ПАТ "Київводоканал" пені у розмірі 30753,66 грн., нарахованої за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 21.01.2015 року по 19.07.2015 року

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що за несвоєчасне проведення розрахунків сторона 2 сплачує стороні 1 пеню в розмірі 0,1% від несвоєчасно перерахованої суми, але н більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожний день такого прострочення.

Доводи апелянта стосовно того, що боржник зобов'язаний сплачувати штрафні санкції у разі невиконання зобов'язань за діючим договором, в силу 193, 199, ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, однак укладений між сторонами договір припинив свою дію з 31.12.2013 року, апеляційним судом не приймаються, оскільки зміна істотної умови договору не є підставою для припинення зобов'язання згідно чинного законодавства України.

До того ж судом першої інстанції вірно зазначено, що доказів розірвання Договору ні за взаємною згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди, ні шляхом на письмового повідомлення сторони про його розірвання, матеріали справи не містять, а відтак суд приходить до висновку, що Договір є чинним і позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача пеню на підставі його пункту 5.2.

З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2016 року у справі № 910/2133/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2016 року у справі № 910/2133/16 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2016 року у справі № 910/2133/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 року у справі № 910/2133/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/2133/16 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді К.В. Тарасенко

О.В. Тищенко