Рішення № 58329858, 07.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2016Справа №910/7651/16

За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»доПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2простягнення 50000 грн. 00 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились.

від відповідача: не з'явились.

від третьої особи 1: не з'явились.

від третьої особи 2: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.04.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» з вимогами до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення 50000 грн. 00 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не виконав обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, у зв'язку із завданням шкоди, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автотранспортного засобу Hyundai, державний номер НОМЕР_1, водієм транспортного засобу Toyota, державний номер НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність власника якого застрахована відповідачем відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/1854214, та право вимоги за якою перейшло до позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2016 порушено провадження у справі № 910/7651/16, залучено до участі у справі третю особу 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1; розгляд справи призначено на 24.05.2016.

18.05.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами та копія Полісу АІ/1854214.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 залучено до участі у справі третю особу 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 та, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 07.06.2016.

06.06.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи 2 надійшли документи, які суд долучив до матеріалів справи (копію договору добровільного страхування та копію страхового акту).

06.06.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення по справі, в яких третя особа зазначила, що вартість робіт, які вказані в Акті виконаних робіт № ZN-0015304 від 29.12.2015, є завищена та необґрунтована, оскільки в акті не зазначено, які складові підлягають заміні на нові, а які повинні бути відремонтовані, не зазначено площа ушкоджень.

При цьому, третя особа 1 зазначила, що вказаний акт виконаних робіт було складено без її участі та представника відповідача, що суперечить положенням законодавства України, та вказала на необґрунтованість вартості робіт, які зазначені у рахунку № 10003 від 03.11.2015.

Представник позивача у судове засідання 07.06.2016 не з'явився, 02.06.2016 через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103037690965.

Представник відповідача у судове засідання 07.06.2016 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103037690973.

Представник третьої особи 1 у судове засідання 07.06.2016 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103037690981.

Представник третьої особи 2 у судове засідання 07.06.2016 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103037690990.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників судового процесу з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 07.06.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Довідки № 75838034 про дорожньо-транспортну пригоду, виданої ГУ Національної поліції в Херсонській області МВСУ вих № 191/7/32-6/40 від 25.01.2016, та постанови Комсомольського районного суду м. Херсона від 26.11.2015 у справі № 667/8882/15-п, яка набрала законної сили 17.12.2015, встановлено, що 02.11.2015 ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом Toyota, державний номер НОМЕР_2, порушив Правила дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Hyundai, державний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

28.07.2015 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-2201-15-00139, яким передбачено страхування майнових інтересів страхувальника (вигодонабувача), пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Hyundai, державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до п. 3 Договору № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015 вигодонабувачем є Публічне акціонерне товариство «Фідобанк».

Відповідно до п. 8 Договору № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015 строк дії договору встановлено з 03.08.2015 по 02.08.2016.

Відповідно до п. 11.8 Договору № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015 безумовна франшизи встановлена у розмірі 1% від страхової суми (300000 грн. 00 коп.).

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до рахунку № 10003 від 03.11.2015, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопланета Плюс», вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Hyundai, державний номер НОМЕР_1, становить 77729 грн. 95 коп. (разом з ПДВ).

Згідно з Актом виконаних робіт № ZN-0015304 від 29.12.2015, складеного виконавцем (Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопланета Плюс») та замовником (ОСОБА_2) фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля Hyundai, державний номер НОМЕР_1, становить 70099 грн. 95 коп.

Судом встановлено, що роботи, наведені в Акті виконаних робіт № ZN-0015304 від 29.12.2015 знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з тими пошкодженнями автомобіля Hyundai, державний номер НОМЕР_1, які значені у первинній довідці ВДАІ з обслуговування міста Херсон УМВС України в Херсонській області, складеній за обставинами ДТП.

Згідно зі страховим актом № КА-6947 від 26.11.2015, складеним Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» на підставі рахунку № 10003 від 03.11.2015, розмір страхового відшкодування за Договором № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015 становить 74729 грн. 95 коп. (за вирахуванням франшизи у розмірі 3000 грн. 00 коп. (1% від страхової суми) відповідно до п. 11.8 Договору № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015).

При цьому, судом встановлено, що відповідно до п. 6 Договору № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015 загальна страхова премія за договором становить 9270 грн. 00 коп.

Згідно з п. 7 Договору № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015 страхова премія сплачується страхувальником у наступному порядку: 2325 грн. 00 коп. у строк до 28.07.2015 (включно) за період страхування з 03.08.2015 по 02.11.2015; 2315 грн. 00 коп. у строк до 02.11.2015 (включно) за період страхування з 03.11.2015 по 02.02.2016; 2315 грн. 00 коп. до 02.02.2016 (включно) за період страхування з 03.02.2016 по 02.05.2016; 2315 грн. 00 коп. у строк до 02.05.2016 (включно) за період страхування з 03.05.2016 по 02.08.2016.

Як вбачається зі страхового акту № КА-6947 від 26.11.2015, частину страхового відшкодування у розмірі 4630 грн. 00 коп. позивачем було вирішено зарахувати в рахунок несплаченої частини страхового платежу, а решту частини страхового відшкодування у розмірі 70099 грн. 95 коп. було вирішено сплатити на рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопланета Плюс».

Суд зазначає, що право позивача на зменшення суми страхового відшкодування на суму несплаченої страхувальником страхової премії визначено сторонами у п. 12.2 Договору № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015, де зазначено, що сума страхового відшкодування у будь-якому випадку зменшується на суму всіх несплачених частин страхової премії за договором.

При цьому, жодних заперечень від третьої особи 2 (страхувальника за договором добровільного страхування) щодо визначеної позивачем суми проведеного зарахування суду надано не було.

Таким чином, враховуючи, що судом встановлено право позивача на зарахування частини несплаченої суми страхової премії за Договором № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015, суд дійшов висновку про правомірність проведеного позивачем зарахування частини несплаченої страхувальником страхової премії за договором добровільного страхування у розмірі 4630 грн. 00 коп. в рахунок страхового відшкодування за вказаним договором добровільного страхування.

Крім того, на підставі заяви страхувальника про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 02.11.2015, а також листа вигодонабувача вих. № 25-3-1/5988-ВРД від 26.11.2015 за Договором № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015 (Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування за Договором № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015 у розмірі 70099 грн. 95 коп. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопланета Плюс», що підтверджується платіжним дорученням № 21644 від 27.11.2015.

Таким чином, позивачем було здійснено страхове відшкодування за Договором № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015 у загальному розмірі 74729 грн. 95 коп.

Судом встановлено, що на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Toyota, державний номер НОМЕР_2, була застрахована Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/1854214 зі встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 50000 грн 00 коп., франшизи - 0 грн. 00 коп. (відповідно до копії Полісу АІ/1854214, долученої відповідачем до матеріалів справи через канцелярію суду 18.05.2016).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У відповідності до пункту 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором № 28-2201-15-00139 від 28.07.2015, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 та від 23.09.2015 у справі № 3-303гс15.

Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Toyota, державний номер НОМЕР_2, станом на дату ДТП була застрахована Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/1854214, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу Toyota, державний номер НОМЕР_2, власнику транспортного засобу Hyundai, державний номер НОМЕР_1, покладається на відповідача (в межах страхової суми та за вирахуванням франшизи за Полісом АІ/1854214).

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Суд дійшов висновку, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395).

Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля Hyundai, державний номер НОМЕР_1, вбачається, що рік випуску автомобіля - 2011, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував семи років.

Судом також враховано, що у пункті 7.39 вищезазначеної Методики наведені винятки стосовно використання зазначених у пункті 7.38 Методики вимог, однак доказів щодо існування вказаних обставин відповідачем суду надано не було.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у автомобіля Hyundai, державний номер НОМЕР_1, коефіцієнта фізичного зносу, який має враховуватись при визначенні вартості відновлювального ремонту.

При цьому, жодних заперечень щодо вартості відновлювального ремонту вказаного автомобіля, яка визначена позивачем, відповідачем висловлено не було, так само, відповідачем не було заявлено клопотання про призначення судової експертизи для визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу Hyundai, державний номер НОМЕР_1, у зв'язку з чим суд приймає у якості належного та допустимого доказу фактичної вартості відновлювального ремонту автомобіля Hyundai, державний номер НОМЕР_1, саме Акт виконаних робіт № ZN-0015304 від 29.12.2015, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля становить 70099 грн. 95 коп. (разом з ПДВ), з урахуванням встановлення судом причинного зв'язку між тими роботами, що зазначені у вказаному акті та у первинній довідці ВДАІ з обслуговування міста Херсон УМВС України в Херсонській області, складеній за обставинами ДТП.

А отже, позивач має право на стягнення з відповідача суми вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу на підставі вказаного акту виконаних робіт, який підтверджує фактичну вартість відновлювального ремонту автомобіля Hyundai, державний номер НОМЕР_1, з урахуванням відсутності доказів наявності коефіцієнта фізичного зносу вказаного транспортного засобу.

При цьому, що стосується заперечень третьої особи 1 щодо вартості робіт, зазначених в Акті виконаних робіт № ZN-0015304 від 29.12.2015, суд зазначає, що вказаний акт виконаних робіт є належним доказом вартості відновлювального ремонту автомобіля Hyundai, державний номер НОМЕР_1; третьою особою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження завищення вартості робіт, вказаних в акті, у порівнянні з ринковими цінами, а також доказів наявності коефіцієнта фізичного зносу автомобіля Hyundai, державний номер НОМЕР_1, що повинен застосовуватись при визначенні вартості відновлювального ремонту автомобіля.

Крім того, щодо тверджень третьої особи 1 щодо необхідності складення акту виконаних робіт за її участі та участі представника відповідача, суд вважає їх необгрунтованими, оскільки чинним законодавством України не встановлено такого обов'язку.

При цьому, суд зазначає, що у спорах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і статтею 1194 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, враховуючи положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1194 ЦК України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.

За загальним правилом згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Проте, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежує розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність (пункт 22.1 статті 22 - межами ліміту відповідальності; стаття 29 - вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу (у випадку його наявності), розрахованого у порядку, встановленому законодавством; відповідно до пункту 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту).

Так, відповідно до пункту 22.1 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.

При цьому, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Враховуючи вищевказане, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Отже, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, як вказано вище, на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Наведене вище не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, яка вказує, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування (тобто у даному випадку - позивача) визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу.

Проте як наведено вище судом, ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосується не обсягу зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, а обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страховиком шкоди цим третім особам.

Відтак, викладений вище висновок суду щодо обов'язку відповідача як страховика за договором обов'язкового страхування здійснити виплату (страхове відшкодування) вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу деталей пошкодженого у ДТП автомобіля третьої особи не суперечить та кореспондується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, де вказано, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування набув права зворотної вимоги до страхувальника винної особи у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

Однак, межі відповідальності страховика за договором обов'язкового страхування не повинні обов'язково дорівнювати сумі, право вимоги якої перейшло до страховика, який сплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування.

Згідно з пунктом 12.1. статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Як встановлено судом, розмір франшизи за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/1854214 становить 0 грн. 00 коп., а ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, становить 50000 грн. 00 коп.

З урахуванням того, що до позивача переходить право вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/1854214 у межах фактично здійснених ним витрат (сума страхового відшкодування за договором добровільного страхування - 74729 грн. 95 коп.) та в межах фактичної вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Hyundai, державний номер НОМЕР_1 (70099 грн. 95 коп.) з урахуванням ліміту відповідальності відповідача за шкоду, завдану майну, у сумі 50000 грн. 00 коп. та беручи до уваги відсутність франшизи за Полісом АІ/1854214 (франшизи становить 0 «нуль»), суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення страхового відшкодування за Полісом АІ/1854214 у розмірі 50000 грн. 00 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, судом встановлено, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування за Полісом АІ/1854214, про що зазначає позивач у позові.

Втім, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не був зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, та може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Д; ідентифікаційний код: 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32 літ. А; ідентифікаційний код: 30859524) страхове відшкодування у розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено 14.06.2016

Суддя І.М. Отрош