Ухвала суду № 58328671, 30.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року м. Київ К/9991/62860/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011

у справі № 2а-27815/08

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Комфорт-сервіс»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Донецька від 25.07.2010 № 0002052340/0/14694 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 203140 грн. за основним платежем та в сумі 180630,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

ДПІ у Київському районі м. Донецька подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 4.1 ст. 4, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996, ст.ст. 11, 69, 71, 79, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у Київському районі м. Донецька проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2007, за результатами якої складено акт від 14.07.2008 № 3133/23-2/26318544. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягало у невключенні до складу валових доходів всього доходу від продажу товарів, робіт та послуг;

- п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягало в неправильному визначенні позивачем приросту балансової вартості запасів на кінець звітного періоду внаслідок неврахування даних бухгалтерського обліку.

На підставі акта перевірки від 14.07.2008 № 3133/23-2/26318544 складено податкове повідомлення-рішення від 25.07.2010 № 0002052340/0/14694 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 415278 грн., в т.ч. в сумі 224145 грн. за основним платежем та в сумі 191133 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

З метою з'ясування обставин у справі, що мають значення для справи, судом першої інстанцій призначена судово-економічна експертиза. За результатами експертизи експертом складено висновок експертизи від 06.05.2010 № 73/25. У результаті дослідження податкових декларацій, уточнюючих розрахунків, зворотно-сальдових відомостей, облікових регістрів, первинних документів методами документальної перевірки і співставлення експерт встановив правомірність висновків відповідача в частині заниження позивачем податку на прибуток за 2005 рік на суму 5400 грн. та за 2007 рік на суму 51005 грн. внаслідок порушень п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.07.2010 № 0002052340/0/14694 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 21005 грн. за основним платежем та в сумі 10502,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріалами справи та висновками судово-економічної експертизи підтверджено вчинення позивачем зафіксованих в акті порушень.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.07.2010 № 0002052340/0/14694 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 79060,5 грн., суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковий орган допустив помилку при обчисленні штрафних (фінансових) санкцій у п'ятдесятивідсотковому розмірі суми основного платежу податкових зобов'язань. При визначенні позивачу за податковим повідомлення-рішенням від 25.07.2010 № 0002052340/0/14694 податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 224145 грн. відповідач застосував штрафні (фінансові) санкцій в сумі 191133 грн., замість 112072,5 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.07.2010 № 0002052340/0/14694 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 203140 грн. за основним платежем та в сумі 101570 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновки податкового органу про вчинення позивачем порушень зроблені без дослідженні первинних документів та даних податкового обліку.

Податковий орган не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині вирішення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.07.2010 № 0002052340/0/14694 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 203140 грн. за основним платежем та в сумі 101570 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

При перевірці в межах касаційної скарги правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 N 334/94-ВР валовий доход є загальною сумою доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Виключний перелік доходів, які не включаються до валового доходу, встановлений пунктом 4.2 ст. 4 Закону № 334/94-ВР.

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР передбачено перелік доходів, які включаються до складу валового доходу. При цьому вказаний перелік доходів не є виключним.

Відповідно до п.п. 11.3.1. п. 11.3 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Враховуючи викладене, платник податку зобов'язаний віднести до складу валових доходів доходи, отримані від усіх видів діяльності протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у періоді, на який припадає дата першої з визначених в законі подій.

Як вказано судами попередніх інстанцій, висновки відповідача про те, що позивач занизив скоригований валовий дохід за 2006 рік в сумі 683 грн. та за 2007 рік в сумі 50415 грн. внаслідок порушень вимог п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР зроблені без дослідження первинних розрахункових документів.

Відповідачем не надано судам попередніх інстанцій, окрім акту перевірки, доказів тому, що задекларована позивачем сума валового доходу за період, що перевірявся, не відповідає фактично отриманій сумі доходів. У касаційній скарзі відповідач також не вказує, на підставі яких саме первинних документів та за наслідками дослідження яких операцій позивача було ним зроблено висновки про заниження валового доходу.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить правильним висновки судів про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання за цим епізодом.

Відповідно до п. 5.1 ст.5 Закону № 334/94 ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п. 5.2 Закону № 334/94 ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

Таким чином, у розрахунку приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), запасів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, враховуються лише ті запаси, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат, тобто ті, які відповідають визначенню, наведеному у п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, та які підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за № 751/4044 (далі П(С)БО 9 «Запаси») запаси - активи, які:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Відповідно до п. 5 П(С)БО 9 «Запаси» запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Відповідно до п. 6 П(С)БО 9 «Запаси» для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.

Таким чином, запаси, щодо яких на платника податку покладено обов'язок з ведення податкового обліку приросту (убутку) на кінець звітного періоду, є матеріальними активами на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, які утримуються для подальшого продажу чи для споживання або перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва.

Судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо наявності у позивача запасів на кінець звітного періоду, що відповідають вищенаведеним ознакам, визначеним П(С)БО 9 «Запаси», та які не були б враховані при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів.

Згідно з висновком експерта від 06.05.2010 № 73/25 висновки податкового органу щодо неправильного визначення позивачем приросту (убутку) балансової вартості запасів на кінець звітного періоду, що призвело до завищення податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 5400 грн. за 2005 рік та в сумі 21005 грн. за 2006 рік, зумовлені помилковим врахуванням відповідачем при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів матеріальної складової у залишку по рахунку 23 «Виробництво», яка не підтверджується первинними документами.

Враховуючи недоведеність податковим органом факту вчинення позивачем порушень Закону № 334/94-ВР, що призвело б до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 203140 грн., а також з огляду на висновки судово-економічної експертизи, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 25.07.2010 № 0002052340/0/14694 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 203140 грн. за основним платежем та в сумі 101570 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями

Суди попередніх інстанцій при вирішенні справи повно встановили обставини у справі та надали їм правову оцінку на підставі норм матеріального права, що врегульовують спірні відносини. Підстав для задоволення касаційної скарги, яка не містить обґрунтованих доводів та посилань на обставини, що могли б поставити під сумнів правильність та повноту встановлення судами обставин та їх оцінки, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.07.201 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун