Ухвала суду № 58328376, 12.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2016 р. м. Київ К/800/55418/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Юрченко В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2013

у справі № 805/7969/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецмонтаж»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донспецмонтаж» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Донспецмонтаж») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області) про визнання протиправними дії щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 08.04.2013 та скасування податкових повідомлень-рішень №0000762205 від 18.04.2013 та №0000982205 від 13.05.2013.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.08.2013 в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0000762205 від 18.04.2013 та №0000982205 від 13.05.2013. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що наказом відповідача №269 від 25.03.2013 на підставі пункту 20.1.4, статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1. пункту 78.1. статті 78, пункту 79.1. статті 79 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) призначено проведення документальної невиїзної позапланової перевірки позивача щодо взаємовідносин з ТОВ «Акрополь» за вересень 2011 року тривалістю 5 робочих днів з 26.03.2013. Наказ про призначення перевірки направлений позивачу 26.03.2013, отриманий ним - 30.03.2013, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

В період з 26.03.2013 по 01.04.2013 на підставі зазначеного наказу відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої складено акт №187/22-5/308717141 від 08.04.2013.

При цьому податковий орган, виходив з безпідставності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат через відображення відбуття господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, порушення пунктів 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового кредиту та податкового зобов'язання на 340456,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в розмірі 329877,00 грн.; порушення підпункту 138.1, 138.2, 138.6 статті 138, пункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми витрат на 3166667,00 грн. по декларації з податку на прибуток за 2011 рік (2-4 квартал) та відповідно завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток на 3166667,00 грн. по декларації за 2011 рік.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.04.2013 №0000762205 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 3166666,67 грн. та від 13.05.2013 №0000982205 про зменшення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість на 633333,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення - рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, за результатами розгляду скарги, скарга залишена без задоволення, а податкові повідомлення - рішення залишені без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у запитах просив надати документи, які б свідчили про використання товарно-матеріальних цінностей в ТОВ «Акрополь», втім, наведені документи не надавалися позивачем ані на запит податкової інспекції, ані після проведення перевірки. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про не доведення позивачем використання придбаних в ТОВ «Акрополь» товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності, що свідчить про безпідставне відображення пов'язаних з придбанням зазначених ТМЦ витрат до складу валових витрат та податкового кредиту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивача відсутні порушення правил бухгалтерського та фінансового обліку, відсутність факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Колегія суддів вважає як доводи суду першої інстанції, так і доводи суду апеляційної інстанції передчасними, виходячи з таких підстав.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Реальність, зокрема, потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні товарно-матеріальні цінності та послуги отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб (у тому числі посадових осіб контрагентів, задіяних у такому процесі) як свідків.

Крім того, в даному випадку необхідно дослідити докази використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ «Акрополь» товарно-матеріальних цінностей, оскільки в договорі №04/10-1 від 06.04.2010 йдеться про будівельні роботи на будівельному майданчику, монтування будівельних конструкцій, а не постачання та монтаж меблів та кухонної техніки. Згідно даних акту №300 за жовтень 2011 року позивач монтажував товарно-матеріальні цінності раніше їх фактичного отримання від ТОВ «Акрополь».

В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Акрополь», а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей, питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні наданих послуг, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням. При цьому, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити: рух коштів між позивачем та його контрагентом при виконанні умов укладених договорів; зміст проведених позивачем операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто, ознаки, які б свідчили про реальність таких операцій; чи пов'язані проведені позивачем операцій з його господарською діяльністю; чи відбулися реальні зміни в майновому статі платника податку внаслідок використання результатів отриманих робіт (товарів).

Для вирішення спору важливе значення також має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента позивача в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому.

Відповідно до п. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.08.2013 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.10.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)В.П. Юрченко