Постанова № 58328071, 09.06.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/4070/14

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді - Димерлія О.О.

суддів Шеметенко Л.П., Єщенка О.В.

за участю секретаря Богданової С.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Національної поліції України, Головного управління національної поліції України в Одеській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним вище адміністративним позовом та, посилаючись на протиправність наказу Міністерства внутрішніх справ України (надалі МВСУ) № 978 о/с від 30 травня 2014 про звільнення його з органів внутрішніх справ України за п. 64 є (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі наказу МВСУ № 500/2014 та наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 416 о/с від 26 червня 2014 до якого внесені зміни наказом № 567 о/с від 18 серпня 2014 в частині дати звільнення позивача з 04 червня 2014, просив суд: 1) визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 500 від 30 травня 2014 щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ; 2) визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 978 о/с від 30 травня 2014 щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ; 3)визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 416 о/с від 26 червня 2014 та 567 о/с від 18 серпня 2014 щодо звільнення зі служби полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області; зобов'язати МВС України, Національну поліцію України та Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити в поліції ОСОБА_1, на посаді рівнозначній посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з урахуванням спеціального звання полковник, вимог до освітньо-кваліфікаційного рівня, напрямку підготовки (спеціальності), досвіду практичної роботи, рівня професійної компетентності;

5) стягнути солідарно з ГУМВС України в Одеській області (ліквідаційна комісія), МВС України, Національної поліції України та ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення з 04 травня 2014 по час звільнення з ОВС на рахунок в Приватбанку; 6) стягнути солідарно з ГУМВС України в Одеській області (ліквідаційна комісія), МВС України, Національної поліції України та Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 05 червня 2014 по день винесення судового рішення у даній справі; 7) стягнути на користь ОСОБА_1 солідарно з ГУМВС України в Одеській області (ліквідаційна комісія), МВС України, Національної поліції України, ГУНП в Одеській області та ДКС України моральну шкоду в розмірі 150 (сто п'ятдесят) тисяч грн., які перерахувати на рахунок дитячого будинку за адресою: 60512, с. Молниця, Герцаєвського району, Чернівецької області, де мешкають та лікуються діти-інваліди та сироти.

За наслідком розгляду адміністративного позову Одеським окружним адміністративним судом 21 березня 2016 року ухвалено постанову про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1

Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував: пункт 3 наказу МВС України № 500 від 30 травня 2014 щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ; наказ МВС України № 978о/с від 30 травня 2014 щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ; накази ГУ МВС України в Одеській області № 416 о/с від 26 червня 2014 та 567 о/с від 18 серпня 2014 щодо звільнення зі служби полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області. Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області з 05 червня 2014. З ГУМВС України в Одеській області (ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 стягнуто грошове забезпечення з 04 травня 2014 по час звільнення в сумі 9357 грн.14 ком. На його рахунок в ПАТ КБ Приватбанк. Також з ГУМВС України в Одеській області (ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 стягнуто грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 05 червня 2014 по 04 червня 2015 в сумі 112284 грн. 24 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи означене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ні в ході службового розслідування, ні під час судового розгляду справи відповідачами не було встановлено або навіть наведено жодного конкретного факту порушення ОСОБА_1 дисципліни. Натомість, мотивувальна частина наказу № 500 не стосується ОСОБА_1 в частині дій 02 травня 2014 (відсутні аналіз та посилання на ОСОБА_2 України, Статут ППС, функціональні обовязки ОСОБА_1А.) та не співпадає з резолютивною частиною наказу, яка в свою чергу не співпадає з висновком. Стверджуючи про порушення ОСОБА_1 дисципліни, що виразилось у нездійсненні ним його функціональних обовязків, відповідачем не конкретизовано який саме з пунктів Положення про УБОЗ, яким врегульовані такі обовязки, порушені позивачем та в чому вони полягають; не надано оцінки фактично вчиненим позивачем діям, які були направлені на усунення конфлікту 02 травня 2014 у м. Одесі.

Вирішуючи спір, суд визнав, що відповідно ч.2 ст.49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, що з огляду на запроваджений ст.8 ОСОБА_2 України принцип верховенства права та в кореспонденції з приписами ч.1 ст.71 КАС України означає абсолютний і безумовний обовязок кожної особи, яка бере участь в адміністративній справі довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вказав на те, що МВС України та ГУ МВС України в Одеській області, які заперечують проти задоволення адміністративного позову, не надали суду доказів, які б підтвердили ту суттєву обставину, що позивачем було вчинено дії, або допущено бездіяльність, які б можливо було кваліфікувати як порушення службової дисципліни.

Також, Одеський окружний адміністративний суд встановив, що позивача було звільнено з порушенням фундаментальних принципів процедурної справедливості, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

В апеляційній скарзі МВС, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, повністю відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач послався на ту обставину, що ОСОБА_1 не навів жодного факту та доказу, які би вказували на порушення посадовими особами МВС та ГУ МВС вимог статуту або ж Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ під час притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення з ОВС, а також наказу МВС України від 12 березня 2013 року №230. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що до позивача застосовуються вимоги Закону України «про очищення влади».

У поданій апеляційній скарзі Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове про відмову задоволення позову. Правонаступник зауважив, що на теперішній час ГУМВС України в Одеській області з Єдиного державного реєстру не виключено, тобто воно не є ліквідованим.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на незаконність та необґрунтованість постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2016 року, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Так позивачем вказано на такі недоліки судового рішення як: судом першої інстанції не прийнято до уваги, що згідно плі.б.3-6 Інструкції №230, забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення - процедурні порушення відповідачів при проведенні службового розслідування. Відповідно до Інструкції №230, службовою особою органу (підрозділу) внутрішніх справ, якій доручено проведення службового розслідування має бути забезпечене повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин подій, які стали підставою для його призначення, задля чого ця особа наділена повноваженнями, передбаченими підпунктом 6.2.1 Інструкції № 230, однак ці вимоги були відповідачами порушені - процедурні порушення відповідачів при проведенні службового розслідування. Відповідачем не було дотримано встановлену процедуру проведення службового розслідування, не забезпечено дотримання прав ОСОБА_1, не відібрано пояснень в ході службового розслідування та не здійснено повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, які стали підставою для призначення розслідування. Пунктом 3-4- Інструкції №230, передбачено, зокрема, що розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Висновок затверджений під час перебування позивача на лікарняному у відомчому лікувальному закладі, Висновок не був доведений до безпосереднього керівника ОСОБА_1 - процедурні порушення відповідачів, проігноровані судом першої інстанції.

Також суд першої інстанції не прийняв до уваги того, що: відповідачі в супереч об'єктивним обставинам, шляхом маніпуляцій, ігноруючи очевидну непричетність ОСОБА_1, не зважаючи на відсутність доказів та факту проступку, без проведення перевірки, протизаконно склали висновок про допущені ним порушення, неправомірно пославшись лише на ознайомлення зі справою контрольно-спостережного провадження УБОЗ ГУМВС №474 (т. IV, а. с. 143-145); відповідачами без дослідження першоджерел, без забезпечення повноти, усебічності і об'єктивності службового розслідування та Висновку (т. IV а. с. 227-244) не вжито необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів позивача, а й навпаки обмежено його права; матеріали службового розслідування та Висновок суперечать об'єктивним обставинам справи та спростовані Генеральною прокуратурою України, Тимчасовою слідчою комісією Верховної ОСОБА_3 України, комісією ОСОБА_3 Європи тощо; повна неузгодженість та суперечність матеріалів службового розслідування, матеріали витребувані у незаконний спосіб (незареєстрованим запитом ОСОБА_4В.) та без реєстрації ГУМВС у незаконний спосіб надходять до виконавця, який зацікавлений в результатах службового розслідування та є підлеглим ОСОБА_1; мотивувальна та резолютивна частина Висновку не співпадають, та одна частина не зумовлює іншу (т.ІV, а.с. 227-244); відповідачами умисно неправомірно засекречується Довідка та Висновок в порушення вимог ЗУ "Про міліцію", "Про державну таємницю", ЗВДТ, ПКМУ № 939/2013 для придання видимості законності, значимості та обґрунтованості звільнення ОСОБА_1 та для затягування судового процесу; за відсутності в діях Апелянта та діях його підлеглих дисциплінарного проступку у відповідачів не має підстав для проведення службового розслідування та для видання наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Відповідачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення позивачем будь-якого правопорушення з викладених у висновку службового розслідування; наявність грубих порушень з боку посадових осіб МВС України вимог Інструкції №230 при проведенні службового розслідування, відсутність необхідних доказів, зібраних у встановленому законом порядку, які б підтверджували наявність порушення дисципліни ОСОБА_1, ігнорування його характеризуючих даних, послужного списку за період служби, а також відсутність у нього порушень дисципліни.

На думку позивача в постанові відсутні висновки суду першої інстанції про те, що відповідачі порушили вимоги законодавства України про державну таємницю, що було багаторазово деталізовано в клопотаннях (т.№ II арк. справи №53"54, т.№ III арк. справи № 35~ 36, т. №111 арк. справи 57-58, 59"6о, 61-63, т.№Ш арк. справи №72-76, т.№ IV арк. справи №5-12,13,14-18,136-138 тощо).

ОСОБА_1 вважає, що Одеський окружний адміністративний суд проігнорував такий факт, як порушення вимог діловодства при встановленні грифу секретності Висновку. Довідка щодо цього складена в інтересах третьої особи, з порушенням процедури та наказів МВС України № 724/2011, № 650/2012, № 747/2012, № 230/2013, ГУМВС № 546/2012 та ст. 14 ДС ОВС України. Ці порушення були досліджені УСБ України в Одеській області та згідно відповіді від 14 грудня 2015 № 65/11/К-141/389 (т.№ IV арк. справи №91-92) Довідці скасовано гриф секретності та встановлено гриф ДСК. В подальшому неправомірний гриф секретності скасовано й стосовно Висновку. Скасування безпідставно засекречених документів мало місце за ініціативою позивача, а не суду. Питання порушення відповідачами законодавства України про державну таємницю взагалі не досліджувалось судом першої інстанції. Довідка адресована ОСОБА_5 та підписана т.в.о. начальника УБОЗ ГУМВС ОСОБА_3, і за своїм змістом позитивно характеризує роботу УБОЗ ГУМВС, а негативні висновки спростовуються іншими абзацами цього документу.

Крім того, позивач вказав на ігнорування судом його вимоги щодо прийняття ухвал про усунення причин та умов, що сприяли грубим порушенням чинного законодавства України з боку службових осіб ГУМВС України в Одеській області, Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області, Національної поліції України стосовно процедури проведення службового розслідування, підготовки видання наказів, несвоєчасного розрахунку, неправомірного притягнення до дисциплінарної відповідальності та його звільнення.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційні скарги МВС України та ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області не підлягають задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив службу в органах внутрішніх справ з 30 грудня 1996 року. З березня 1999 р. у відділі по боротьбі з міжнародними та етнічними організованими злочинними угрупованнями управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, а з 07 липня 2011 р. - на посаді начальника УБОЗ ГУМВС України Одеській області.

Відповідно до п.3 наказу МВС України № 500 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих керівників Головного управління МВС України в Одеській області» від 30 травня 2014 року за неналежне виконання функціональних обовязків, що виразилося у відсутності контролю за діями підлеглих у боротьбі з організованою злочинністю та екстремізмом, незабезпеченні якісного документування радикально налаштованих угруповань, невжитті оперативних заходів щодо запобігання груповим порушенням громадського порядку, що призвело до загибелі і травмування значної кількості громадян та працівників правоохоронних органів, недотриманні вимог службової дисципліни, ігноруванні приписів ст.3 ОСОБА_2 України, порушенні ст.10 Закону України «Про міліцію», п.315 Статуту патрульно-постової служби міліції, затвердженого наказом МВС України від 28 липня 1994 № 404, ОСОБА_6 працівника органів внутрішніх справ України, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області, звільнено з органів внутрішніх справ.

За наказом МВС України від 30 травня 2014 № 978 о/с «По особовому складу» у запас (із поставленням на військовий облік) за п.64 є (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено полковника міліції ОСОБА_1 (А-011518), начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області. Підстава: наказ МВС від 30 травня 2014 р. № 500.

Наказом начальника ГУМВС України в Одеській області від 26 червня 2014 № 416 о/с, у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, полковника міліції ОСОБА_1 (А-011518) начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області з 26 червня 2014 звільнено у запас Збройних Сил України за п. 64 «є» (за порушення дисципліни), зі сплатою грошової компенсації за 20 діб невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01 січня 2014 по день звільнення. Підстава: наказ МВС України від 30 травня 2014 № 978о/с.

В наказі ГУМВС України в Одеській області від 18 серпня 2014 № 567 о/с зазначено - полковника міліції ОСОБА_1 (А-011518), начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Одеській області, вважати звільненим у запас Збройних Сил за п.64 є (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ 04 червня 2014.

Як встановлено судом першої інстанції підставою для прийняття оскаржуваних наказів стало службове розслідування, призначене наказом міністра внутрішніх справ України № 422 від 03 травня 2014 під час якого перевірялась правомірність дій працівників міліції під час припинення масових заворушень у м. Одесі, що відбулися 02 травня 2014, а також інших обставин відповідно до вимог п.2.6 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12 березня 2013 № 230.

За результатами службового розслідування складено висновок МВС України № 6/6-82т від 30 травня 2014. У пункті 6 резолютивної частини висновку зазначено про неналежне виконання полковником міліції ОСОБА_1, начальником управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області функціональних обовязків, що виразилося у відсутності контролю за діями підлеглих у боротьбі з організованою злочинністю та екстремізмом, незабезпеченні якісного документування радикально налаштованих угрупувань, невжитті оперативних заходів щодо запобігання груповим порушенням громадського порядку, що призвело до загибелі і травмування значної кількості громадян та працівників правоохоронних органів, недотриманні вимог службової дисципліни, ігноруванні приписів ст.3 ОСОБА_2 України, порушенні ст.10 Закону України Про міліцію, п.315 Статуту патрульно-постової служби міліції, затвердженого наказом МВС України від 28 липня 1994 р. № 404, ОСОБА_6 працівника органів внутрішніх справ України. З підстав, передбачених статтями 2, 7, 8, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пропонувалося звільнити позивача з органів внутрішніх справ.

Наявність у відповідачів статусу суб'єктів владних повноважень не має вирішального значення при розгляді спору з приводу прийняття, проходження та звільнення з публічної служби. Отже, судова колегія вважає, що для висновків щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 зі служби перевірці підлягає дотримання процедури його проведення.

Судова колегія встановила, що члени комісії дійшли висновку, що наявний в УБОЗ ГУМВС негласний апарат був орієнтований на своєчасне виявлення та недопущення можливих терористичних актів та інших протиправних дій з боку радикально налаштованих угрупувань, певні заходи в цьому напрямку були проведені, матеріали із додержанням вимог таємного діловодства долучені до відповідних справ.

З рапортів довірених осіб № 415т і № 416т була отримана оперативна інформація щодо можливого загострення ситуації під час проведення футбольного матчу. Інформація щодо організації протиправних дій з боку радикально налаштованих осіб, які своїми діями спроможні створювати конфлікті ситуації під час проведення масових заходів, закликають до повалення існуючого державного ладу та створення Одеської народної республіки та загострення криміногенної ситуації були долучені до контрольно-спостережного провадження УБОЗ ГУМВС № 474дск.

У рамках оперативно-розшукової справи категорії Захист № НОМЕР_1 проводились оперативно-розшукові заходи, у тому числі оперативно-технічні заходи № 2, спрямовані на здобуття інформації про причетність фігурантів до протиправної діяльності на території Одеської області, документування їх кримінальних звязків та контактів з представниками громадських організацій, які можуть мати негативний вплив на соціально-політичну ситуацію.

При цьому, у зазначеному вище документі, з посиланням на наказ № 500 від 30 травня 2014 вказано, що керівництво ГУ МВС України в Одеській області самоусунулося від належної організації заходів з охорони громадського порядку. План забезпечення охорони громадського порядку та дорожньої безпеки при перегляді футбольного матчу на стадіоні ФК Чорноморець між командами ФК Чорноморець (м. Одеса) та ФК Металіст (м. Харків) на 02.05.2014 р. було затверджено начальником ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_6 лише 30.04.2014 р., що свідчить про формальний підхід до проведення відповідних профілактично-попереджувальних заходів, оскільки фактично його належним чином не доведено до виконавців. Усі сили і засоби ГУМВС було зосереджено в районі стадіону ФК Чорноморець, належної мобільності для маневрування ними не було передбачено. Практичних занять з особовим складом, що залучався для охорони громадського порядку, не проведено. Збирання та аналіз оперативної інформації про наміри вчинення будь-яких правопорушень і провокацій у період підготовки та проведення матчу не було скоординовано та організовано належним чином. Належне оперативне перекриття радикально налаштованого середовища не здійснювалося. Рух колони фанатів та вболівальників футбольних клубів належним супроводом, який міг би запобігти протиправним проявам, не забезпечено. Грубі прорахунки в організації діяльності УБОЗ ГУМВС, насамперед структурного підрозділу по боротьбі з етнічними організованими злочинними групами та екстремізмом, у частині документування діяльності організованого злочинного середовища, дали змогу існувати тривалий час групі радикально налаштованих осіб, якою фактично було організовано і спровоковано 02 травня 2014 групові порушення громадського порядку та масові заворушення. Інформація про підготовку до їх учинення залишилася поза увагою органів і підрозділів ГУМВС України в Одеській області. Зазначене призвело до зосередження сил і засобів виключно на території футбольного клубу Чорноморець, при цьому в центральній частині міста та на Куликовому полі не було передбачено резервів, достатніх для припинення можливих правопорушень.

У висновку МВС України № 6/6-82т від 30 травня 2014 зазначено, що наслідком перелічених порушень у діяльності ГУМВС України в Одеській області щодо забезпечення правопорядку, стала загибель 46 громадян та отримання тілесних ушкоджень 166 особами, у т.ч. 28 правоохоронцями. Вказані події стали можливими внаслідок неналежного виконання своїх функціональних обовязків, ігноруванні приписів ст.3 ОСОБА_2 України, порушенні ст.10 Закону України Про міліцію, п.315 Статуту патрульно-постової служби міліції, затвердженого наказом МВС України від 28.07.1994 р. № 404, ОСОБА_6 працівника органів внутрішніх справ України, серед інших, начальником УБОЗ ГУМВС України в Одеській області полковником міліції ОСОБА_1

Поряд з цим, у звіті Тимчасової слідчої комісії Верховної ОСОБА_3 України з питань розслідування фактів загибелі громадян у містах ОСОБА_7, Маріуполі, а також в інших містах Донецької та Луганської областей України, затвердженого рішенням від 02 вересня 2014 та 30 квітня 2014 йдеться про те, що начальником ГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_6 було затверджено план забезпечення охорони громадського порядку та дорожньої безпеки при перегляді футбольного матчу на стадіоні ФК Чорноморець між командами ФК Чорноморець (м. Одеса) та ФК Металіст (м. Харків) 02 травня 2014, який фактично належним чином не доведено до виконавців, що свідчить про формальний підхід до проведення відповідних профілактично-попереджувальних заходів. Місце перебування міліції відповідно до вказаного плану було розписано з урахуванням заходів, які планувалися на 2 травня поточного року. Начальник Одеського міського управління міліції доповідав ОСОБА_6, що на 2 травня заплановано три заходи: перший захід - футбол, другий - на Куликовому полі, де після 18.00 години планувався збір до 200 чоловік, третій - біля памятника Дюку, де після 18.00 години планувався збір до 200 чоловік. Відповідно до цих заходів і було розписано місце перебування міліції. Жодних заявок у встановленому порядку для проведення маршу «За єдину Україну» від його учасників до Одеської міської ради не надходило, дозволів на проведення відповідних акцій не надавалось. Всі акції, які проводилися були несанкціоновані.

Наведене дає підстави стверджувати, що висновки про порушення ОСОБА_1 приписів в оскаржуваних наказах, жодним чином не обґрунтовані, зокрема не зазначено які дії або ж бездіяльність допустив позивач при виконанні своїх функціональних обовязків під час подій 02 травня 2014 в м. Одесі , у чому полягають порушення ним ст.3 ОСОБА_2 України, ст.10 Закону України Про міліцію, п.315 Статуту патрульно-постової служби міліції, затвердженого наказом МВС України від 28.07.1994 р. № 404, ОСОБА_6 працівника органів внутрішніх справ України, статті 2, 7, 8, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України і які наслідки це за собою потягнуло.

На противагу зазначеному у висновку МВС України № 6/6-82т від 30 травня 2014, досліджені в судовому засіданні суду першої інстанції: рапорт начальника ВШР Сокіл УБОЗ від 02 травня 2014; фотофіксація подій в ТЦ Афіна; відповідь Генеральної прокуратури України про відсутність порушень функціональних обовязків та підстав внесення відомостей до ЄРДР; висновок ТСК ВР України про відсутність фактів порушення позивача та його підлеглими функціональних обовязків і компетентні дії в ТЦ Афіна 02 травня 2014; відповідь голови ТСК ВР України, Народного депутата України про відсутність факті порушень ОСОБА_1 та його підлеглими функціональних обовязків; звіт Міжнародної консультативної групи ОСОБА_3 Європи про єдині належні дії правоохоронців 02 травня 2014 р. в ТЦ Афіна - вказують на дотримання ОСОБА_1 своїх функціональних обовязків.

Не наведено в висновках і даних про відсутність контролю, з боку ОСОБА_1, за діями підлеглих. Судом також встановлено, що жодний підлеглий позивача до дисциплінарної відповідальності не притягався, а навпаки заохочувався, що не заперечувалося представником відповідачів в судовому засіданні.

Твердження ж про незабезпечення позивачем документування радикально налаштованих угрупувань, невжиття оперативних заходів щодо запобігання порушенням громадського порядку в ході службового розслідування також перевірки здійснено не було.

Разом з тим в матеріалах справи наявні докази проведення позивачем передбачених наказом від 16 квітня 2014 № 344 Про стабілізацію соціально-політичної ситуації в державі, припинення діяльності організованих груп та злочинних організацій, профілактики вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів їх учасниками, недопущення фактів екстремізму та сепаратизму заходів.

Відповідно до частини першої статті 9 ОСОБА_2 України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, є частиною національного законодавства України. Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Отже, суди і органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовувати в діяльності рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі Гірвісаарі проти Фінляндії зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Проте з матеріалів справи, всебічно та повно досліджених судом, неможливо встановити, яким саме критеріями керувались відповідачі при звільненні ОСОБА_1 в порушення службових процедур, при відсутності факту порушення дисципліни позивачем та його підлеглими, без належного відібрання пояснень щодо предмету службового розслідування, проведення останнього не уповноваженими особами, звільнення ОСОБА_1 в порушення вимог п.6 ст. 9 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю».

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується і вважає правильним висновок Одеського окружного адміністративного суду щодо відсутності доказів бездіяльності ОСОБА_7 та будь-якої провини в неприйнятті дій, які могли зашкодити загибелі 46 громадян та отриманні тілесних ушкоджень 166 особами, у т.ч. 28 правоохоронцями. Тому, застосоване до позивача дисциплінарного стягнення є безпідставним та не обґрунтованим.

Викладені в оскаржуваних актах індивідуальної дії правові підстави для звільнення позивача: порушення ст.3 ОСОБА_2 України, порушенні ст.10 Закону України Про міліцію, п.315 Статуту патрульно-постової служби міліції, затвердженого наказом МВС України від 28.07.1994 р. № 404, ОСОБА_6 працівника органів внутрішніх справ України, не конкретизовані.

У випадку, що досліджується, МВС України обмежилося лише констатацією узагальнених тверджень про порушення дисципліни ОСОБА_7

Відповідно до п.64 є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Поняття «службової дисципліни» розкрито в статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» Дисциплінарного статуту: «службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги ОСОБА_6 працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку».

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Досліджені в судовому засіданні матеріали службового розслідування не вказують на порушення позивачем службової дисципліни та вчинення ним дисциплінарного проступку за які передбачена дисциплінарна відповідальність аж до звільнення.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що при проведенні у відношенні позивача службового розслідування не було дотримано вимог Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 12.03.2013 року № 230.

Так, пункт 8.3 Інструкції передбачає викладення у висновку службового розслідування відомостей про обставини, за яких особа (особи) РНС скоїла(и) дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; посаду, звання, прізвище, ім'я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в органах внутрішніх справ і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України Про захист персональних даних), характеристику особи (зокрема, про наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), винної в учиненні дисциплінарного проступку, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями особи РНС та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб) РНС, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного.

У висновку службового розслідування, що є предметом розгляду, не проаналізовано, чи мали місце обставини, за яких ОСОБА_1 порушив дисципліну, а висновок про доведеність допущення ОСОБА_1 неналежного виконання функціональних обовязків, що виразилось у відсутності контролю за діями підлеглих, невжитті оперативних заходів щодо запобігання груповим порушенням громадського порядку, що призвело до загибелі і травмування значної кількості громадян та працівників правоохоронних органів, недотриманні службової дисципліни не мотивовані.

Також, ні в ході службового розслідування, ні під час судового розгляду справи відповідачами не було встановлено, або навіть наведено, жодного конкретного факту порушення ОСОБА_1 дисципліни. Мотивувальна частина наказу № 500 не висвітлює дії ОСОБА_1 02 травня 2014. Вказівки на порушення позивачем дисципліни, а саме, - нездійснення ним його функціональних обовязків, не конкретизовані та не обґрунтовані посиланнями на Положення про УБОЗ. Відповідачем не надано оцінки фактично вчиненим позивачем діям, які були направлені на усунення конфлікту 02 травня 2014 у м. Одесі. При цьому, як у суді першої інстанції так і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції МВСУ та Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Одеській області не надали суду доказів, які б вказували на те, що позивачем було вчинено дії, або допущено бездіяльність, які можливо кваліфікувати як порушення службової дисципліни.

Оскільки матеріалами службового розслідування не доведено факт порушення ОСОБА_1 службової дисципліни, суб'єкти владних повноважень, вирішуючи питання про застосування до ОСОБА_1А дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, діяли не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що висновки службового розслідування МВС України від 30.05.2014 та наказ МВС України № 500/2014 в частині, що стосується ОСОБА_1 об'єктивно не підтверджені, а оскаржувані накази ґрунтуються на непідтверджених даних, а відтак є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (надалі - КзпП), у якому визначені основні трудові права працівників.

Згідно із ч. 3 ст. 40 КзпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

З огляду на наведене, суд зазначає, що ні загальним ні спеціальним законом не допускається розірвання трудових відносин з ініціативи власника, в даному випадку припинення публічної служби, в період тимчасової непрацездатності особи.

Аналогічна правова позиція викладена в абзаці другому п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 де зазначено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок.

Відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455 тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Лікарняний видається з дня встановлення непрацездатності, окрім лікування в стаціонарі, де листок непрацездатності видається лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення за весь період стаціонарного лікування. Після закінчення лікування листок непрацездатності закривається та може бути пред'явлений роботодавцю для виплати відповідної допомоги.

ОСОБА_1 в період 30.05.2014 по 17.06.2014 перебував на лікарняному № 4299 від 30.05.2014, а в період 23.06.2014 по 03.07.2014 перебував на лікарняному № 4818 від 23.06.2014 у відомчому лікарняному закладі. Про ці обставини було відомо відповідачам, що вбачається з запитів та відповідних відповідей залучених до матеріалів його особової справи, а в подальшому до адміністративної справи.

Тобто накази МВС України № 500 від 30.05.2014 та № 978 о/с від 30.05.2014, а також накази ГУМВС України в Одеській області № 416 о/с від 26 червня 2014 року та № 567 о/с від 18.08.2014 видані з порушенням службових процедур та ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ під час тимчасової непрацездатності.

Разом з тим, наказ по особовому складу є суто розпорядчим документом, що видається за місцем служби особи і в якому зазначається лише правова норма, на підставі якої провадиться звільнення, та дата звільнення, тоді як причини і підстави звільнення вказуються в наказі про звільнення, виданому начальником головного управління, управління МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ.

З наказу ГУМВС України в Одеській області № 416 о/с від 26.06.2014 вбачається, що його підставою є наказ МВС України № 978 о/с від 30.05.2014, який надійшов до ГУМВС саме 26.06.2014.

Згідно змін до наказу ГУМВС України в Одеській області № 416 о/с від 26.06.2014 внесених наказом ГУМВС № 567 о/с від 18.08.2014 ОСОБА_1 звільнений органів внутрішніх справ з 04.06.2014 - під час перебування на лікарняному.

В ході розгляду справи судами представник відповідачів пояснити правові підстави реалізації наказу МВС України № 978 о/с від 30.05.2014 до дати його офіційного надходження до ГУМВС не зміг.

Також, колегією суддів встановлено, що наказ ГУМВС № 567 о/с від 18.08.2014 виданий за надуманими мотивами, з порушенням службових процедур, принципів законності, верховенства права, неправомірно без зазначення правових підстав.

Представником відповідачів не заперечувався факт не можливості видати трудову книжку та здійснити остаточний розрахунок з ОСОБА_1 в червні 2014 на підставі наказу виданого в серпні 2014 р. Таким чином, суд першої інстанції не встановив об'єктивну дату звільнення ОСОБА_1А з ОВС, а це 03.07.2014 року дата виходу позивача з лікарняного.

Виходячи з всього вище викладеного, суд апеляційної інстанції визнає правильним та таким, що знайшло підтвердження під час перегляду справи у порядку апеляційного провадження, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року про визнання протиправним та скасування: пункт 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 500 від 30 травня 2014 року щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ; наказу Міністерства внутрішніх справ України № 978о/с від 30 травня 2014 року щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ; наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 416 о/с від 26.06.2014 року та 567 о/с від 18 серпня 2014 року щодо звільнення зі служби полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області та зобовязання, звязку з цим, Ліквідаційної комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 05 червня 2014 поновити позивача на посаді, рівнозначній посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області та з урахуванням спеціального звання, вимог до освітньо-кваліфікаційного рівня, напрямку підготовки (спеціальності), досвіду практичної роботи, рівня професійної компетентності.

Вирішуючи питання щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виходить з довідки наданої відповідачем віл 08 червня 2016 №14/1-287, з якої вбачається, що Ліквідаційною комісією був здійснений розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 травня 2014 по 04 травня 2014. Позивачем ця сума не отримана, та у звязку цим, депонована.

Згідно п. 1.5. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу ОВС, яка затверджена наказом МВС України № 499 від 31.12.2007, зареєстрованим в Мінюсті 12.03.2008 за № 205/14896 підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо. Проте ці вимоги ГУМВС України Одеській області порушені.

У відповідності до п. 1.15. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу ОВС, яка затверджена наказом МВС України № 499 від 31.12.2007 виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється щомісяця з 20 до 25 числа за поточний місяць. Виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу підрозділів Державної служби охорони здійснюється щомісяця до 5 числа за минулий місяць.

В силу п. 1.16. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу ОВС, яка затверджена наказом МВС України № 499 від 31.12.2007 у разі коли день виплати грошового забезпечення збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, грошове забезпечення виплачується напередодні, проте ці вимоги ГУМВС України в Одеській області також не дотримані.

П. 3.2.1. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу ОВС, яка затверджена наказом МВС України № 499 від 31.12.2007 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, що звільнені від служби через хворобу на підставі листків непрацездатності або перебувають у відпустці через хворобу, зберігається виплата грошового забезпечення в розмірі, одержуваному на день хвороби, але не більш ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні. Проте представник ГУМВС України в Одеські області не зміг пояснити причин не виконання цих вимог.

Таким чином, ГУМВС України в Одеській області протягом 2 років протиправно не сплачувало грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01.05.2014 по момент звільнення, а також грошову компенсацію за 20 діб не використаної відпустки, передбачену наказом ГУМВС України в Одеській області № 416 о/с від 26.06.2014.

Разом з тим, суд критично ставиться до наданих у ході судового розгляду представником відповідачів пояснень щодо зберігання усього грошового забезпечення ОСОБА_1 в касі ГУМВСУ в Одеській області, оскільки це спростовується письмовим доказами залученими до матеріалів справи. Так, депонування ГУМВСУ в Одеській області 23.05.2014 коштів за період з 01.05.2014 по 04.05.2016 в розмірі 506,89 грн., суперечить періодам визначеним наказами ГУМВС України в Одеській області, розміру грошового забезпечення ОСОБА_1, порушує вимоги п. 1.15 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу ОВС, яка затверджена наказом МВС України № 499 від 31.12.2007 р.

ГУМВСУ в Одеській області частково депонуючи грошове забезпечення ОСОБА_1 на рахунку в територіальному підрозділі ДКС України, мотивувало це необхідністю оновлення ОСОБА_1 реквізитів рахунку останнього. Судом встановлено, що цей картковий рахунок відкритий в Приватбанку під час служби ОСОБА_1 в ГУМВСУ в Одеській області, строк його дії- до листопада 2017 року, на нього здійснювались попередні платежі ГУМВСУ в Одеській області, в ході розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово письмово повідомляв ГУМВСУ в Одеській області про його дійсність.

Правові підстави вимог ГУМВСУ в Одеській області про відкриття ОСОБА_1 нового рахунку та неможливості перерахувати кошти на наявний, діючий та відомий ГУМВСУ в Одеській області рахунок ОСОБА_1 суду не надано.

Таким чином, судом встановлений факт безпідставного не нарахування ГУМВСУ в Одеській області грошового забезпечення ОСОБА_1 та затримки розрахунку при його звільненні, в порушення вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу ОВС, яка затверджена наказом МВС України № 499 від 31.12.2007, зареєстрованим в Мінюсті 12.03.2008 за № 205/14896.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата ОСОБА_1 всіх сум, що належать йому від ГУМВСУ в Одеській області, є триваючим правопорушенням, а отже, моментом припинення такого правопорушення є день фактичного розрахунку.

Згідно п. 24 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обовязків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, Відповідачу необхідно сплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01 травня 2014 по дату прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.

Суд попередньої інстанції не зясував цих обставин та прийняв рішення про стягнення з ГУМВС України в Одеській області (ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення з 04 травня 2014

Судова колегія вважає, що відповідно до встановлених обставин та відомостей про розмір середнього заробітку позивача, що зазначені у матеріалах справи, на користь позивача слід стягнути грошові кошти, з урахування кількості робочих днів протягом 2014-2016 років, затверджених чинними нормативними актами, відповідно до розрахунку.

Середньоденне грошове забезпечення 456,44 грн. З 01.05.2014 по 03.07.2014 - 42 робочих дні х 456,44 =19 170,48 грн. З 03.07.2014 по 31.12.2014 - 128 робочих днів, в 2015 - 250 робочих днів, 2016 (з 01.01 по 09.06.2016) - 109 робочих днів. Таким чином , з 01.05.2014 по 09.06.2016 - 487 робочих днів, усього дорівнює 241 456, 76 грн.

Судова колегія вважає, що посилання суду першої інстанції на затягування судового розгляду ОСОБА_1 спростовується матеріалами адміністративної справи.

Водночас, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Адміністративний же суд, в силу положень ст.2 КАС України, зобов'язаний захищати порушені права та інтереси особи від порушень, допущених суб'єктами владних повноважень, в тому числі, шляхом виходу за межі позовних вимог, що передбачено ч.2 ст.11 КАС України.

Відтак, надаючи оцінку всім доводам особи, які вказують на факт вчинення порушень суб'єктами владних повноважень, й в разі встановлення порушень - суд зобов'язаний захистити порушене право особи, незалежно від того яка заявлена позовна вимога.

Ефективний захист порушеного права ОСОБА_8А судом І інстанції не забезпечений, докази виконання судової постанови допущеної до негайного виконання шляхом видання наказів або поновлення прав ОСОБА_1 в інший спосіб відповідачами суду не надано.

ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

Із наведеними нормами ОСОБА_2 України кореспондуються норми, закріплені у ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому у відповідності до ч.2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності ОСОБА_2 чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відносини публічної служби з приводу прийняття громадян на службу в органи внутрішніх справ, її проходження та звільнення з неї урегульовані спеціальним законодавством.

Частиною другою статті 19 ОСОБА_2 України закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 України та Законами України.

Відповідно до частин першої, шостої статті 6 ОСОБА_2 України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Громадянам згідно до статті 43 ОСОБА_2 України гарантується захист від незаконного звільнення.

Саме тому, судова колегія не може погодитися і з висновками Одеського окружного адміністративного суду щодо відсутності підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної не майнової шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Дослідивши обставини за яких ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади, суд апеляційної інстанції встановив, що з 04 травня 2014 року по теперішній час позивач не працює та змушений відстоювати свої права в суді. Сталі життєві звязки, сформовані на протязі всієї професійної двадцятирічної карєри, були водночас зруйновані наказами, які не тільки не обґрунтовані, але й кидають тінь на його ділові, професійні якості. Ставлять під сумнів громадянську позицію позивача. ОСОБА_1 є батьком трьох дітей, наймолодший з яких, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2. Весь цей час ОСОБА_1 не працевлаштований і не отримує заробітну плату.

Все перелічене переконує суд в тому, що ОСОБА_1 зазнав душевних страждань, що полягають у приниженні честі та гідності, ділової репутації, а отже, йому було завдано моральної шкоди, втрат майнового та не майнового характеру.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не може погодитися з оцінкою позивача розміру завданої моральної шкоди 150000 грн.

З урахуванням негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких ОСОБА_1 зазнав у зв'язку з посяганням на його трудові права та інтереси, майнового стану, службового становища, яке він займав, причинного звязку між завданими душевними стражданнями, що зазнав позивач у зв'язку з протиправною поведінкою стосовно нього та членів його сім'ї, Одеський апеляційний адміністративний суд визнає за необхідне стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 80000 грн.

Правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 17.10.2011 р. по справі № 21-327а11, від 28.10.2014 р. та від 04.11.2014 р. встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) зі працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. При цьому зазначена позиція Верховного Суду України щодо зобов'язання роботодавця (держави) є безумовним при його виконанні, тобто не мають встановлюватися додаткові вимоги щодо працевлаштування такого працівника.

Вимоги ОСОБА_1 до МВС України, Національної поліції України та Головного управління Національної поліції в Одеській області про поновлення в новоствореному органі Національній поліції України, не підлягають задоволенню, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області ліквідовано, а Закон України «Про Національну поліцію» правонаступництво щодо ліквідованого органу не передбачає.

В той же час судова колегія вважає, що на час розгляду справи продовжує функціонувати ліквідаційна комісія. Тому слід поновити позивача на посаді рівнозначній посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з урахуванням спеціального звання полковник, вимог до освітньо-кваліфікаційного рівня, напрямку підготовки (спеціальності), досвіду практичної роботи, рівня професійної компетентності та надати йому можливість пройти для продовження службі певні процедури передбачені Законом України «Про поліцію».

Згідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України: «Підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання…».

Зважаючи на те, що при прийнятті постанови Одеського окружного адміністративного суду окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 допущено порушення норм матеріального права стосовно вирішення питання про відшкодування моральної немайнової шкоди та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати це рішення та ухвалити нову постанову суду про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1

Керуючись: ст.. ст..185, 195, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області залишити без задоволення

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 скасувати та прийняти нову постанову суду.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 500 від 30 травня 2014 року щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 978о/с від 30 травня 2014 року щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ.

Визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 416 о/с від 26.06.2014 року та 567 о/с від 18 серпня 2014 року щодо звільнення зі служби полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області.

Зобовязати ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 05 червня 2014 поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області та з урахуванням спеціального звання, вимог до освітньо-кваліфікаційного рівня, напрямку підготовки (спеціальності), досвіду практичної роботи, рівня професійної компетентності.

Стягнути з ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01 травня 2014 по 09 червня 2016.

Стягнути з ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 80000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України на протязі двадцяти днів.

Суддя-доповідач:

Судді: