Ухвала суду № 58327725, 05.03.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

05 березня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/6889/13-а

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Федусика А.Г.,

суддів Градовського Ю.М. та Кравченко К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2013 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМСУ) про скасування рішення ДМСУ за №494-13 від 12 серпня 2013 року, яким було відмовлено у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання ДМСУ прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування вимог позивачем зазначалось, що під час знаходження на території країни походження він отримував пропозиції співпраці зі службою безпеки ОСОБА_3, проте він відмовлявся збирати інформацію відносно мирного населення, в зв'язку з чим неодноразово викликався до служби безпеки на співбесіду та постійно знаходився під контролем служби безпеки. Крім того, позивач дізнався, що служба безпеки планує його заарештувати в разі подальшої відмови у співпраці, а тому відмова ДМСУ в наданні йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є протиправною.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено частково. Суд скасував рішення ДМСУ за №494-13 від 12 серпня 2013 року про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, суд зобов'язав ДМСУ повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням інформації по країні походження позивача. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ДМСУ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянином ОСОБА_4 Арабської Республіки, проживав в місті Ідліб, за національністю - араб та мусульман-суніт за віросповіданням.

Країну постійного проживання позивач покинув легально 22 травня 2011 року авіарейсом на підставі національного паспорта та бізнес-візи.

18 жовтня 2012 року позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області з заявою за №393 від 18 жовтня 2012 року про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Розглянувши справу за №ODS 12/429 та на підставі проведеного інтерв'ю і вивчення матеріалів справи вказаного громадянина ОСОБА_3, відділом у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області прийнято висновок від 05 листопада 2012 року "щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту". На підставі вказаного висновку, наказом за №85 від 06 листопада 2012 року було прийнято рішення "Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".

Висновком управління у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області від 15 травня 2013 року по справі за №ODS 12/429 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку із тим, зокрема, що заявник не надав документальних або інших переконливих доказів існування переслідувань з боку спецслужб.

Рішенням ДМСУ за №494-13 від 12 серпня 2013 року, яким підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області, вирішено відмовити заявнику у визнанні його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту необґрунтованою, а рішення ДМСУ за №494-13 від 12 серпня 2013 року протиправним ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання та частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішення ДМС України за №494-13 від 12 серпня 2013 року є необґрунтованим та прийнятим з порушенням ч.5 ст.10 Закону України №3671-VI, оскільки висновок УСБ ГУ ДМС України в Одеській області від 15 травня 2013 року по справі за №ODS 12/429 не містить належного аналізу ситуації, що склалася в ОСОБА_3, з урахуванням, що відповідачем не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, також у висновку відсутні належні дослідження щодо підстав надання особі додаткового захисту, не досліджена в повному мірі інформація щодо виклику позивача до служби безпеки, та вірогідності призиву його до армії у разі повернення в країну походження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними з огляду на наступне.

Згідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Також, п.13 ст.1 наведеного закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

В обґрунтування надання позивачу статусу біженця останній зазначав, що у кінці березня 2011 року на початку квітня 2011 року на будівництві, де позивач працював в ОСОБА_3 підійшов представник служби безпеки ОСОБА_3 й попросив номер телефону. Згодом ця особа почала дзвонити заявнику з метою вилучення інформації про людей та машини, які в'їжджають в район Бенніш, про матеріальне положення сусідів, про ліванців, які приїжджають до району Бенніш, про представників радикального ісламу. Також, позивача попередили про те, що якщо він не співпрацюватиме, його візьмуть до відділення служби безпеки ОСОБА_3, де він вже побував 5 разів. Поміж іншим, позивач зазначив, що у серпні 2012 року, коли він прибув до України, представники служби безпеки ОСОБА_3 приходили до нього до дому в ОСОБА_3 та питали про нього. Вони забрали брата заявника до відділення, 4 000 доларів та два ноутбуки. Брату позивача пояснили, що якщо він буде скаржитися або поширюватиме інформацію про їх візит - вони перестріляють всю родину. Разом з тим, на підтвердження наведених обставин позивач не надав жодних доказів у відповідності з ст.72 КАС України, які б підтверджували вищевказані події, рівно як і не надано доказів загрози життю та здоров'ю позивача та іншим членам родини, зокрема, його брату.

Тому, приймаючи до уваги обставини виїзду позивача з країни громадянської належності (легально авіарейсом ОСОБА_3 м.Дамаск Україна м.Київ за національним паспортом та з бізнес візою) та ту обставину, що до позивача не було притягнуто до кримінальної відповідальності, а також враховуючи, що під час розгляду справи позивачем не було надано належних доказів щодо його переслідування в ОСОБА_3, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності у позивача ознак біженця.

Разом з тим, відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року за № 3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах ДМСУ, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

Станом на час вирішення міграційною службою питання щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН від 27 березня 2012 року в зв'язку з проведенням постійних бойових дій у ОСОБА_3 з березня 2011 року державам-членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до ОСОБА_3 до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Крім того, положеннями п.8 "Рекомендацій щодо питання міжнародного захисту відповідно осіб, що залишають ОСОБА_4 Арабську Республіку" УВКБ ООН встановлено, що у тих випадках, коли буде встановлено, що особи не відповідають конвенційним критеріям (статусу біженця), слід застосовувати критерії для надання додаткових форм захисту, включаючи ті, що розроблені в обов'язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.

А тому, враховуючи, що рішення ДМСУ про відмову у наданні позивачу статусу біженця або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту було прийнято без повного та об'єктивного аналізу ситуації в країні походження позивача, яка і на сьогодні знаходиться в стані бойового конфлікту, що підтверджується рекомендацією УВКБ ООН, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо скасування рішення ДМСУ за № 494-13 від 12 серпня 2013 року, яким було відмовлено у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання ДМСУ повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням інформації по країні походження позивача.

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.

Доводи, викладені у апеляційній сказі були предметом дослідження судом першої інстанції та свого підтвердження не знайшли.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності через пять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: ОСОБА_2 Суддя: Суддя: ОСОБА_5 ОСОБА_6