Ухвала суду № 58327456, 09.06.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 року Справа № 876/12319/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівський лікеро-горілчаний завод» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року у справі за позовом Львівського міського центру зайнятості до Приватного акціонерного товариства «Львівський лікеро-горілчаний завод» про стягнення коштів в сумі 19244,57 грн.,

в с т а н о в и в:

Львівський міський центр зайнятості 19.11.2015 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства «Львівський лікеро-горілчаний завод», в якому просив стягнути з відповідача на користь Львівського міського центру зайнятості кошти в сумі 19244,57 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Львівський лікеро-горілчаний завод» на користь Львівського міського центру зайнятості кошти в сумі 19244,57 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ПрАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. Апелянт вважає, що кошти стягнуті неправомірно, оскільки саме за рахунок страхових внесків повинні покриватись виплати, які були проведенні працівникові ОСОБА_2, а не стягуватись із роботодавця.

У судовому засіданні представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представник позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задовольнити частково, а провадження у справі закрити, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, була звільненою 02.06.2014 року з з посади інженера-технолога 2 категорії цеху оцту у звязку із станом здоровя відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України.

15 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до Львівського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.

Відповідно до наказу Львівського міського центру зайнятості від 21.10.2014 року №НТ141021 ОСОБА_2 був наданий статус безробітного та наказом від 22.10.2014 року №НТ141022 призначена допомога по безробіттю, що підтверджується витягом з наказів про прийняті рішення по даній особі ПК №135014101300069.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2014 року позов ОСОБА_2 до ПрАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі,стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково, а саме: - визнано незаконним та скасувано наказ ПрАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» № 76-К від 02.06.2014 року про звільнення ОСОБА_2, інженера-технолога 2 категорії цеху оцту, з 02.06.2014 року у зв'язку зі станом здоров'я за п. 2 ст. 40 КЗпП України; - поновлено ОСОБА_2 на посаді інженера-технолога 2 категорії цеху оцту з 2 червня 2014 року; - стягнуто з ПрАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02 червня 2014 року по 17 листопада 2014 року, включно в сумі 26868,60 грн., що становить суму без урахування податків та обов'язкових платежів; - стягнуто з ПрАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод» на користь ОСОБА_2 500 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішення Апеляційного суду Львівської області набрало законної сили 17 листопада 2014 року.

Наказом Львівського міського центру зайнятості від 06.07.2015 року № НТ150706 ОСОБА_2 знята з обліку як безробітна та припинено виплату допомоги по безробіттю.

За період з 22.10.2014 року по 12.06.2015 року Львівським міським центром зайнятості виплачена допомога по безробіттю в розмірі 19244,57 грн.

Задовольняючи адміністративний позов Львівського міського центру зайнятості, суд першої інстанції виходив з того, що сума виплаченої допомоги відповідачем не повернута. Обов'язок повернення виплаченої допомоги підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Не заперечуючи вказаних вище висновків, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не враховано вимоги норм процесуального законодавства, так як дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак, і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС України дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 5 частини четвертої статті 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

За змістом статті 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктами цивільних прав.

Отримавши державну допомогу по безробіттю, ОСОБА_2 набула право власності на неї, та їй як власникові цих грошових коштів належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження.

Отже, в даному випадку позов пред'явлено про стягнення грошових коштів, що стали власністю ОСОБА_2, а тому не підпадає під дію пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 22 вересня 2015 року (справи № 21-1884а15, № 21-2209а15), яка відповідно до положень статті 244-2 КАС України є обов'язковими для всіх судів України.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Центру зайнятості до Приватного акціонерного товариства «Львівський лікеро-горілчаний завод» про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю підлягають розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198 ч. 1 п. 4, 205 ч. 1 п. 4, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівський лікеро-горілчаний завод» задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року у справі №813/6164/15 скасувати і провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

ОСОБА_3

Ухвала у повному обсязі складена 14.06.2016 року.