Ухвала суду № 58327121, 13.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/435/16 Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Л.О. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

13 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й.СуддівБорисюк Л.П., Вівдиченко Т.Р,При секретаріГуменюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 пред'явив позов до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, номер запису про право власності НОМЕР_1 внесеного 02.10.2015 о 12:25:43 реєстратором Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на квартиру за адресою АДРЕСА_1.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та громадянином ОСОБА_7 був укладений кредитний договір №2402/0508/88-019, у відповідності до якого банк надав йому грошовий кредит в сумі 15000,00 (п'ятнадцять тисяч) дол. США (а.с.19-24).

З метою забезпечення виконання умов договору, 05 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та громадянином ОСОБА_5 був укладений договір поруки №2402/0508/88-019/Р-2 від 05.05.2008, у відповідності до якого поручитель поручається перед банком за виконання боржником зобов'язань щодо повернення коштів, наданих банком у вигляді кредиту згідно кредитного договору №2402/0508/88-019 від 05.05.2008 у сумі 15000,00 (п'ятнадцять тисяч) дол. США строком до 04 травня 2018 року з процентною ставкою 11,90% річних (а.с.27-28).

05 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та громадянами ОСОБА_8 і ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. (а.с.29-32).

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 03.10.2014 з ОСОБА_7 стягнуто на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» 10966,97 доларів США (а.с.66-71 ).

За результатами розгляду заяви ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» від 02.10.2015 про реєстрацію прав власності на нерухоме майно - квартиру №9 за адресою м.Чернігів, вул. Стаханівців, буд.21 державним реєстратором прийнято рішення про проведення державної реєстрації права власності на вказане майно за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», на підставі якого внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02.10.2015 за НОМЕР_1 (а.с.38).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів погоджується із огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 №1952-IV (надалі - «Закон № 1952-IV), обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.

Згідно абзацу 2 частини 2 статті 15 Закону № 1952-IV перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до підпункту 1 пункту 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 (далі - Порядок № 868), документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Згідно статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Стаття 575 Цивільного кодексу України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Статтею 24 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 2 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

За приписами частини 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже Закон прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що до договору іпотеки ВАТ «Сведбанк» та позивач внесли пп. 12.3.1, яким передбачили, що позасудове врегулювання здійснюється наступним способом звернення стягнення на предмет іпотеки: «договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки».

Підписавши іпотечне застереження сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя направленою до іпотекодателя з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону про мораторій право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як в судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодателя, а залежало від наявності факту невиконання боржника.

Тобто, сторони за договором дійшли згоди, що право власності на об'єкт заставленого майна виникає лише на підставі окремого договору.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий договір між ВАТ «Сведбанк» та/або ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» і позивачем укладався.

Відповідно до підпунктів 12.1 та 12.2 пункту 12 даного іпотечного договору за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: за рішенням суду чи у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Пунктом 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 передбачено, що нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об'єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.

На момент виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено можливість проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав на об'єкт нерухомості.

Тобто, повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

Крім того, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» - у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права на нерухоме майно), що виникають на підставі рішень судів, що набрали законної сили, де однією із сторін є юридична особа, та/або інший суб'єкт господарювання, та/або фізична особа - підприємець (крім випадків державної реєстрації права власності на підставі рішень судів у справах про спадкування); на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу.

Таким чином, дії нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були протиправними у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, зокрема в ухвалі від 20 квітня 2016 року у справі № К/800/10620/16.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття спірного рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», оскільки відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Також, колегія суддів звертає увагу, що абзацом першим пункту 11 іпотечного договору від 05.05.2008 року передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання позичальником основного зобов'язання повністю або частково, у т.ч. якщо іпотекодавці не повернуть іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобовязання.

При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений у другому абзаці цього пункту договору тридцятиденний строк починає відліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням зв'язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення основного зобовязання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі, що отриманий іпотекодавцем особисто у іпотекодержателя.

Таким чином, відповідно до умов договору іпотеки, право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки виникає у іпотекодержателя у випадку, якщо його вимога, протягом встановленого договором строку, залишається без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.08.2014 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» направляло повідомлення ОСОБА_5 про намір звернути стягнення на предмет іпотеки за №512485-юр, що не було вручене адресату (а.с.79-80).

Отже, твердження позивача про те, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» не вчинялись дій щодо повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки спростовується вищенаведеними доказами.

Посилання апелянта на п. 46 Порядку № 868 від 17.10.2013 відхиляються судом як такі, що є невірним способом застосуванням норм матеріального права, адже договір про іпотеку, в даному випадку, в розумінні ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», не є документом, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно.

Крім того, колегія суддів враховує Лист Верховного Суду України від 01.02.2015 «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна», відповідно до частини 7 Звернення стягнення на предмет іпотеки - «Правильною є практика судів, які за відсутності встановлення в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі можливості передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відмовляють у задоволенні подібних позовів.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що вищезазначене має стосуватися також і звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, установленої ст. 38 Закону № 898-IV, у разі, коли такий спосіб передбачений договором про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідним застереженням в іпотечному договорі.»

Відповідно до пунктів 1.20, 5.10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогоНаказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, нотаріус посвідчує правочин, який передбачає будь-який перехід права власності на об'єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування, за наявності документа про сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб, обчисленого з ціни, зазначеної у правочині, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності згідно з вимогами нормативно-правових актів з оцінки майна, та документа про оціночну вартість.

Оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавчими актами України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї із сторін угоди та за згодою сторін.

Пунктом 2.5.3 Методичних рекомендацій стосовно документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, схвалених рішенням Державної реєстраційної служби України від 11.12.2012 року, передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник також подає звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, що зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Крім того, іпотечний договір містить підпункт 12.3.1 пункту 12.3, яким сторони погодили, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття Іпокодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності.

В матеріалах реєстраційної справи, щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна квартири за адресою вул. Стаханівська, б. 21, кв. 9, м. Чернігів, відсутній звіт про оцінку предмета іпотеки, наявність якого є обов'язковою для здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а висновок про вартість об'єкта незалежної оцінки на суму 176378,00 грн. не підтверджені документальними даними.

Згідно абзацу 2 частини першої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Згідно визначення, наведеного у статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» (далі Закон 3425-XII), нотаріальний округ це територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.

Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом (ч.3 ст. 13-1 Закону № 3425-XII.)

Предметом договору іпотеки є нерухоме майно, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а право власності на яке, зареєстровано за третьою особою.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав, крім випадків, установлених абзацами другим і третім частини п'ятої цієї статті (частина 7 статті 3 Закону № 1952-IV).

Проте приватним нотаріусом ОСОБА_6 всупереч вимог статті 3 Закону № 1952-IV та статті 13-1 Закону № 3425-XII, здійснено державну реєстрацію права власності спірного майна, не за місцем його розташування та яке знаходиться поза межами нотаріального округу, в рамках якого відповідач має право здійснювати нотаріальну діяльність.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Стаття 55 Закону 3425-XII , містить перелік нотаріальних дій, які можуть провадитися не тільки за місцезнаходженням майна, а й за місцем реєстрації однієї зі сторін правочину. Зокрема, у частині четвертій цієї статті зазначено, що посвідчення право чинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

Однак у цьому випадку вказана норма застосуванню не підлягає, оскільки як встановлено судом, оскаржуваній реєстрації права не передувало укладення договору відчуження та, відповідно вчинення з цього приводу нотаріальних дій.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач є майновим поручителем за кредитним договором №2402/0508/88-019 від 05.05.2008. Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 03.10.2014 з ОСОБА_7 стягнуто на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» заборгованість у розмірі 10966,97 доларів США, за не виконання кредитного договору.

Отже, підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що оскаржуване рішення є протиправним.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П. Вівдиченко Т.Р.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Вівдиченко Т.Р.