Постанова № 58326924, 15.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 червня 2016 року № 826/4021/16

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Добрянської Я.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Військової частини А-2788

про визнання протиправними дій, зобов»язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача Військової частини А-2788, в якому просить:

- визнати незаконними дії відповідача з відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби в сумі 18900,30 грн.;

- зобов»язати відповідача сплатити позивачу невиплачену компенсацію за неотримане речове майно під час проходження військової служби в сумі у розмірі 18900,30 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2016 р. відкрито провадження у справі, та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Під час судового засідання 12.05.2016 р. позивача та представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, стверджуючи про його необґрунтованість та безпідставність.

Так, згідно наданих відповідачем письмових заперечень, при зверненні до суду позивачем пропущено встановлений ч. 3 ст. 99 КАС України місячний строк, попри це відповідачем зазначено, що станом на час звільнення позивача Кабінетом Міністрів України не було визначено порядку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, передбачене Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей», з огляду на що на підставі доповіді Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю МО України, рішенням Міністра оборони України від 18.05.2015 р. №879/з виплата грошової компенсації за неотримане речове майно призупинена до законодавчого врегулювання порядку її виплати, що діяла на момент звільнення позивача з лав Збройних Сил України, з огляду на що кошти на вказані виплати виділеними не були.

За результатами судового засідання суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також з'ясувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Згідно наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача збройних Сил України (по особовому складу) від 29.10.2015 р. №650 відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий облік та військову службу» з врахуванням вимог ч. 8 цієї ж статті підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за п. «б» (за станом здоров»я) та направлено на військовий облік до Таращанського РВК Київської області.

Згідно наказу командувача Сухопутних військ Збройних сил України (по стройовій частині) від 12.11.2015 р. №222 підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Таращанського РВК Київської області з 12.11.2015 р.

У справі наявна копія довідки від 29.10.2015 р. №124/15, згідно якої вартість речового майна, яке не було отримане позивачем при звільненні у запас, складає 18931,30 грн.

11.11.2015 р. (згідно штампу військової частини), тобто до виключення позивача зі списків особового складу, ОСОБА_1 скеровано на ім»я командира військової частини А2788 заяву, в якій зазначено, що станом на 06.11.2015 р. рахується майно, яке не отримане позивачем під час звільнення на загальну суму 18900 грн., з огляду на що відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. №1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» просив надати вказівку відповідним посадовим особам щодо виплати позивачу грошової компенсації за речове майно.

Листом від 17.11.2015 р. №2227 командиром Військової частини А2788 повідомлено позивачу, що відповідно до рішення Міністра оборони України від 18.05.2015 р. №879/з виплата грошової компенсації за неотримане речове майно призупинена до законодавчого врегулювання порядку її виплати, з огляду на що на даний час провести виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не являється можливим.

Отож, вважаючи, що дії відповідача щодо невиплати зазначено компенсації за неотримане речове майно є такими, що порушують права та законні інтереси позивача, за їх захистом він звернувся із цим позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 р. №2232-XII «Про військовий обов'язок та військову службу» (в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) військовослужбовці, звільнені зі строкової військової служби в запас або у відставку, забезпечуються відповідним обмундируванням за переліком, установленим Міністерством оборони України, проїзними документами до місця проживання, харчуванням на час перебування в дорозі, грошовою допомогою в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці строкової військової служби за їх бажанням можуть бути звільнені в запас у власному цивільному одязі.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. (ч. 9).

Військовослужбовці, які набули права на пенсію за вислугу років, а також ті, що є ветеранами війни або учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і до досягнення встановленого граничного віку їх перебування на військовій службі залишилося п'ять і менше років, на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами "в" частин шостої та сьомої цієї статті (ч. 10).

Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів (військовозобов'язані Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України) для взяття на військовий облік (ч. 11).

Відповідно до ст. 9 Закону України 20.12.1991 р. №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців (ч. 1).

Частиною 2 цієї статті визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3).

Як передбачено ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. №1444 (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (далі - Положення №1444), яким визначено порядок речового забезпечення військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів Збройних Сил та інших військових формувань, а також військових ліцеїстів у мирний час.

Згідно до п. 4 Положення №1444 речове майно відпускається військовим частинам у порядку, встановленому Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (далі - норми забезпечення речовим майном військовослужбовців), а також відповідно до затверджених Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади норм утримання цього майна на одного військовослужбовця (працівника) у військових частинах або на одне ліжко в лікувальних закладах.

Згідно до п. 28 Положення №1444 військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за нестримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.

Військовослужбовці строкової служби звільняються у запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, за переліком предметів речового майна, встановленим Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади. За бажанням вони можуть звільнятися у запас у власному цивільному одязі (п. 30 Положення №1444).

Нормою п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 (який є чинним на час виникнення спірних правовідносин, а також на час розгляду справи), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

При звільненні з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) в обов'язковому порядку надає висновок щодо доцільності проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України на визначених ним посадах. Ця характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Верховним Судом України у постанові від 19.03.2013 р. (справа № 21-38а13) зазначено, що положення ч. 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Водночас станом на час звернення на ім»я командира військової частини із заявою про виплату компенсації на речове майно - 11.11.2015 р., позивача не було виключено зі списків особового складу, усіх видів забезпечень, адже наказ №222 про відповідні виключення датується 12.11.2015 р., тобто до 12.11.2015 р. позивач проходив кадрову військову службу та мав право на отримання компенсації замість речового майна.

Вирішуючи даний спір по суті судом враховано доводи представника позивача стосовно того, що позивачем не пред'явлено вимоги стосовно прийняття, проходження або звільнення з публічної служби в розумінні п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України, для яких ч. 3 ст. 99 КАС України встановлено місячний строк для звернення до суду.

Разом з тим, предметом позовних вимог у справі, як вбачається, є незгода позивача із відмовою у отриманні грошової компенсації за неотримане речове майно, при цьому із заявою про отримання даної грошової компенсації до військової частини позивач звернувся під час проходження військової служби та отримав відмову, перебуваючи у статусі військовослужбовця.

Таким чином, суд погоджується із доводами відповідача стосовно того, що строк на звернення до суду з цим адміністративним позовом не є пропущеним.

В той же час, суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців» № 567-VIII від 01.07.2015 (далі - Закон №567-VIII) п. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено у новій редакції: «Продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.»

Крім того, згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №567-VIII Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом необхідно привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Пунктом 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 567-VIII передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

З огляду на це, вказаний закон набрав чинності 30.07.2015 у зв'язку з його опублікуванням в газеті Голос України № 135 від 29.07.2015.

Таким чином, з 30.07.2015 порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається виключно Кабінетом Міністрів України. При цьому варто зауважити, що відсутність відповідного нормативно-правового акту уряду який би врегулював порядок реалізації права на отримання компенсації замість речового майна, унеможливлює задоволення вимог позивача щодо отримання такої компенсації.

Зазначений висновок узгоджується із позицією Київського апеляційного адміністративного суду, викладеною в ухвалі від 13.01.2016 р. у справі № 825/3519/15-а (номер в ЄДРСР 54950946).

Отже, проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, враховуючи при цьому доводи сторін, а також наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Також згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська