Постанова № 58326686, 01.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 червня 2016 року № 826/24437/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до третя особа, Генеральної прокуратури України яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: в.о. Генерального прокурора України Севрук Юрій Григорович про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу від 13.08.2015 № 1268ц; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, проведеним у порушення вимог Конституції України, статей 42, 492 та частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, з тих підстав, що відповідачем не дотримано порядку звільнення працівників, допущено порушення норм трудового законодавства та не враховано переважного права на залишенні на роботі.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що при звільненні позивача дотримано норм Кодексу законів про працю України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

13 серпня 2015 року наказом Генеральної прокуратури України №1268ц звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора організаційно-методичного відділу управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до частини першої статті 462 Закону України "Про прокуратуру" прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.

Із приписів статті 51 Кодексу законів про працю України вбачається, що однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої та другої статті 492 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частина третя статті 492 Кодексу законів про працю України встановлює, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення наведених положень Кодексу законів про працю України, суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомити працівника про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а також довести до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначається, що "Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

…При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи."

З матеріалів особової справи позивача та інших документів, копії яких надано сторонами, суд встановив, що відповідно до пунктів 1,2 та 3 наказу Генеральної прокуратури України від 08 грудня 2014 року №72шц наказано ліквідувати у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України Головне управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату, управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури, загальну штатну чисельність 358 одиниць зарахувати до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати.

Пунктом 6 вищезазначеного наказу від 08 грудня 2014 року №72шц утворено у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України Головне управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури.

Згідно пункту 6.1. наказу Генеральної прокуратури України від 08 грудня 2014 року №72шц встановлено у штатному розписі новоутвореного Головного управління за рахунок резерву генеральної прокуратури України 262 одиниці з відповідним фондом заробітної плати.

Таким чином, наказ Генеральної прокуратури України від 08 грудня 2014 року №72шц передбачає масове скорочення 93 працівників.

Відповідно до попередження про вивільнення від 14.04.2015 року №11/1-1033вих.-15 позивача повідомлено про звільнення з займаної посади у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці з 15.06.2015 року.

14.04.2015 року позивачу надали для ознайомлення перелік вакантних посад центрального апарату Генеральної прокуратури України станом на 25 травня 2015 року, з якими позивач ознайомився 14.04.2015 року.

Таким чином, позивача повідомлено про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та запропоновано перелік вакантних посад центрального апарату Генеральної прокуратури України.

14.04.2015 року позивач подав відповідачу рапорт, яким просить призначити його на посаду прокурора організаційно-методичного відділу управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту Головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури із збереженням раніше встановленої надбавки.

Зазначений рапорт було погоджено 15.05.2015 року Заступником Генерального прокурора України державним радником юстиції 3 класу О.Заліско.

Заступника Генерального прокурора України О.Заліска судом було викликано в судове засідання для надання показань в якості свідка, проте свідок не з'явився, до суду направив письмові пояснення, в яких зазначив, що у відповідності до наказу ГПУ від 08.12.2014 № 72шц відбувалося перепризначення в новостворене Головне управління більше ніж 250 осіб, у зв'язку з цим обставин погодження рапортів прокурорів відділів, зокрема й ОСОБА_1 Заліско О. не пам'ятає.

У зв'язку із скороченням 2 посад старших прокурорів у організаційно-методичному відділі управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту Головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури, позивач 05.06.2015 року подав відповідачу заяву, якою надає згоду обійняти посаду, відповідно додатку вакантних посад центрального апарату Генеральної прокуратури України станом на 05.06.2015 року, прокурора відділу впровадження, контролю та забезпечення якості роботи правління реформ та забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України.

09.06.2015 року позивачем повторно подано заяву на ім'я Генерального прокурора про згоду на обіймання посад, на час звернення до суду позивач не отримав відповіді на заяви.

Також з матеріалів справи вбачається, що особова справа ОСОБА_1 не містить рапорту від 14.04.2015 року та заяв від 05.06.2015 та 09.06.2015 року та переліку вакантних посад, які пропонувалися позивачу, тому оцінювати їх правомірність суд не має змоги.

Не дивлячись на подачу позивачем рапорту та надання згоди на переведення на вакантні посади, які запропоновано відповідачем, 13 серпня 2015 року наказом №1268ц позивача звільнено із займаної посади у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України). Підставою для звільнення позивача зазначено наказ Генерального прокурора України від 8 грудня 2014 року №72шц.

Суд звертає увагу, що відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували те, що відповідач не мав можливості перевести позивача з його згоди на вакантну посаду, а, з урахуванням масовості звільнення, також доказів доведення до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Начальник Департаменту кадрової роботи ОСОБА_5 у відповідь на запит суду направив лист від 09.12.2015 року №11/1-2535вих-15 в якому надоно інформацію щодо ненадходження до Департаменту кадрової роботи Генеральної прокуратури України рапорту ОСОБА_1 від 14.05.2015 року про призначення його на посаду прокурора організаційно-методичного відділу управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту Головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України та у разі надходження такого рапорту був би негайно підготовлений проект наказу і направлений для доповіді Генеральному прокурору України.

Також ОСОБА_5 зазначив, що наказом генеральної прокуратури України від 16.04.2015 №32шц утворено Управління реформ та забезпечення якості роботи у структурі Генеральної прокуратури України, у штатному розписі відділу встановлено 5 посад прокурорів відділу. На цей час 4 посади прокурорів відділу призначені: 26.06.2015 - ОСОБА_6 (наказ ГПУ № 1085ц), 13.07.2015 - ОСОБА_7 (наказ ГПУ № 1130ц), 13.07.2015 - ОСОБА_8 (наказ ГПУ № 1131ц), 14.07.2015 - ОСОБА_9 (наказ ГПУ №1146ц). В матеріалах справи містяться особові справи призначених осіб.

Судом в судовому засіданні допитано в якості свідків ОСОБА_10 - старший прокурор відділу роботи з кадрами центрального апарату управління з кадрами Головного управління кадрового забезпечення та ОСОБА_11 - начальник відділу з питань запобігання та протидії адміністративним корупційним правопорушенням Генеральної прокуратури.

ОСОБА_12 в органах прокуратури працює з 2011 року. Щодо заяв позивача від 05.06.2015 року та 09.06.2015 року, зазначив, що вони не були зареєстровані, як звернення громадян, а тому і не були розглянуті в порядку законодавства про звернення громадян.

ОСОБА_11 зазначила, що не призначає осіб у відділ який очолює, а лише надає пропозиції, щодо призначення, переміщення, звільнення осіб відділу. Чи було призначено осіб з 05.06.2015 року у відділ з питань запобігання та протидії адміністративним корупційним правопорушенням Генеральної прокуратури не знає.

Крім того, відповідачем не враховано, що згідно частини першої статті 42 Кодексу законів про працю України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до частини другої статті 42 Кодексу законів про працю України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, в тому числі, сімейним - при наявності двох і більше утриманців; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

З матеріалів особової справи ОСОБА_1 суд встановив, що він працює безперервно в органах прокуратури з 08.10.1992 року, тобто тривалий час, що є достатнім для надання переваги при скороченні чисельності працівників Генеральної прокуратури України.

Матеріали справи також підтверджують, що ОСОБА_1 має двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто є сімейним з двома утриманцями.

Також позивач надає докази, що на даний час він є єдиним працівником в сім'ї з самостійним заробітком, оскільки дружина позивача ОСОБА_15 згідно листа ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві не має доходів у період з 01.01.2015 року по 30.06.2015 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів неможливості переведення позивача з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, та/або доказів відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також, що відповідачі не врахували переважне право позивача щодо залишення на роботі.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівників, встановленого статтею 492 Кодексу законів про працю України, та приходить до висновку про необхідність скасування наказу Генеральної прокуратури України від 13 серпня 2015 року №1268ц та поновлення позивача на раніше займаній посаді.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі незаконного звільнення працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Разом з тим, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на те, що, в разі відсутності посади позивача (з об'ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд керується наступним.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю в Україні при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 27 жовтня 2015 року №18-2370вих-15 середня заробітна плата ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці роботи складає 19 059, 54 грн., а середньоденна заробітна плата - 886, 49 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 13 серпня 2015 року по 1 червня 2016 року, що становить 202 робочих дні.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу ОСОБА_1, становить 179 070, 98 грн. (886, 49 грн. х 202).

Водночас у позовній заяві позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 46 983, 97 грн., що є меншим, ніж належний йому до виплати.

Як встановлює частина друга статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи наведену процесуальну норму Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача в рамках даного адміністративного спору необхідно вийти за межі позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму, що перебільшує заявлену, а саме: у розмірі 132 087, 01 грн. (179 070, 98 грн. - 46 983, 97 грн.).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірності звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Позивач просив суд стягнути з відповідача суму допомоги адвокату на представлення інтересів в суді, проте не надавав відповідного розрахунку.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму суд вважає, що постанова у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення суми середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 13 серпня 2015 року №1268ц про звільнення ОСОБА_1.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора організаційно-методичного відділу управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.

4. Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 46 983 (сорок шість тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн. 97 коп.

5. Вийти за межі позовних вимог та стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 132 087грн. (сто тридцять дві тисячі вісімдесят сім) грн. 01 коп.

6. Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора організаційно-методичного відділу управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда