Постанова № 58326366, 06.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 червня 2016 року № 826/3626/16

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохімічна компанія "Матрапак-Україна"

до

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування рішення

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтохімічна компанія «Матрапак – Україна» (далі – позивач та/або ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак – Україна») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві та просить суд скасувати рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26.11.2015 №0047541702 про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якого нараховується єдиний внесок у сумі 255, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідачем не доведено ані подія правопорушення, ані його склад, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 26.04.2016 позивачем в порядку ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак – Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складеного акт перевірки від 16.11.2015 №534/26-59-22-10/32049885 (далі – акт перевірки).

Зі змісту акту перевірки слідує, що відповідачем, серед іншого, встановлено неналежне ведення бухгалтерської документації позивачем, а саме за період з вересня по грудень 2012 відсутні бухгалтерські документи (відомості про нарахування заробітної плати, звіти по єдиному соціальному внеску, платіжні документи завірені банком про сплату єдиного внеску), на підставі яких нараховується єдиний внесок.

З урахуванням висновків викладених в акті перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято рішення від 26.11.2015 №0047541702 про застосування до ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак – Україна» штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якого нараховується єдиний внесок у сумі 255, 00 грн. (далі – оскаржуване рішення).

За наслідком адміністративного оскарження вказаного вище рішення, останнє рішенням Державної фіскальної служби України від 15.02.2016 №3089/0/99-99-10-01-0725 залишено без змін.

ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак – Україна» вважає оскаржуване рішення протиправним, оскільки останнє вмотивовано суперечливими висновками, нормативно та документально необґрунтоване.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі – Закон №2464-VI).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 вказаного закону платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктами 1, 2, 4 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв’язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Так, згідно акту перевірки відповідачем встановлено, що з вересня 2012 по грудень 2012 включно бухгалтерські документи, а саме відомості про нарахування заробітної плати, звіти по єдиному соціальному внеску, платіжні документи завірені банком про сплату єдиного внеску на підприємстві позивача відсутні.

ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак – Україна» стверджує, що жоден з переліку документів, неналежне ведення яких, нібито встановлено податковим органом, не є первинним документом - документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Суд оцінюючи вказані доводи позивача, як підставу для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996 – XIV (далі – Закон №996 – XIV).

Статтею 1 вказаного закону визначено, зокрема, що бухгалтерський облік це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень, а первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ст. 2 Закону №996 – XIV він поширює свою дію на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону №996 – XIV).

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону №996 – XIV бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 2 ст. 8 Закону №996 – XIV).

При цьому, відповідальність в контексті ч. 3 ст. 8 Закону №996 – XIV за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 9 Закону №996 – XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 затвердженого Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі – Положення №88).

Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) (п. 1.1. Положення №88).

Згідно п. 2.18. Положення №88 усі документи, що додаються до прибуткових та видаткових касових ордерів, а також документи, що стали підставою для нарахування заробітної плати та інших подібних виплат, підлягають обов'язковому погашенню штампом або ручним надписом "Одержано" або "Сплачено" із зазначенням дати (числа, місяця, року).

Відповідно до п. 6.1. Положення №88 первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерські звіти і баланси підлягають обов'язковій передачі до архіву.

Пунктом 6.6. Положення №88 встановлено, що строк зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності в архіві підприємства, установи визначається згідно з нормативно-правовим актом з питань визначення строків зберігання документів, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

Водночас, зберігання первинних документів та облікових регістрів, що пройшли обробку і були підставою для складання звітності, а також бухгалтерських звітів і балансів, оформлення і передачу їх до архіву забезпечує головний бухгалтер підприємства, установи (п. 6.7. Положення №88).

Згідно п. 44.3. ст. 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України №41 від 20.07.1998, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.09.1998 за №576/3016 затверджено Перелік типових документів (далі – Перелік №41).

Перелік включає документи, що утворюються під час документування однотипних (загальних для всіх) управлінських функцій, виконуваних органами державної влади, місцевого самоврядування та іншими підприємствами, установами та організаціями (далі - організації) незалежно від функціонально-цільового призначення, рівня і масштабу діяльності, форми власності, а також документацію, що утворюється в результаті виробничої і науково-технічної діяльності організацій (п. 1.2. Переліку №41).

Згідно п. 1.4. Переліку №41 він є основним нормативним актом, призначеним для використання всіма організаціями під час відбору на зберігання і для знищення типових документів, тобто загальних для всіх або більшості організацій. Для полегшення роботи з визначення строків зберігання документів до Переліку включено також окремі види документів нетипового характеру.

Так, відповідно до п. 288 Переліку №14 банківські документи (акти, довідки, платіжні реєстри, доручення) про надходження усіх видів податків у державний бюджет зберігаються 3 роки.

Разом з цим, відповідно до п. 317 вказаного Переліку строк зберігання розрахункових (розрахунково-платіжних) відомостей (табуляграми) на видавання заробітної плати, гонорарів, матеріальної допомоги та інших виплат зберігається протягом трьох років.

Аналіз вказаного свідчить, що відомості про нарахування заробітної плати, звіти по ЄСВ, платіжні доручення про сплату єдиного соціального внеску підлягають обов'язковому зберіганню підприємством.

Тобто, на думку суду, відсутність вказаних документів є неналежним веденням бухгалтерської документації.

Відповідно до пп. 4 п. 2 розділу II Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , затверджену наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 та п. 5 ч. 11 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, накладається штраф у розмірі від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В даному випадку, суд погоджується з висновками податкового органу про наявність обставин неналежного ведення бухгалтерської документації на підставі якої нараховується єдиний внесок.

Разом з цим, суд вважає за необхідне наголосити, що відповідачем застосовано штрафну санкцію саме за неналежне введення бухгалтерської документації, а тому доводи позивача щодо невстановлення податковим органом факту порушень законодавства, що регулює нарахування, обчислення та сплату єдиного соціального внеску судом відхиляються.

Суд акцентує увагу на тому, що за порушення нарахування, обчислення та сплату єдиного соціального внеску передбачена інша відповідальність згідно Закону №2464-VI.

Водночас, судом не приймаються доводи ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак – Україна», що оскаржуваним рішенням покладено санкції за невиконання вимог Закону №2464-VI іншою особою – ТОВ «КАЛЕВА Україна ЛТД» оскільки:

по – перше, позивачем не надано належних та допустимих доказів, що останній зареєстрований, як юридична особа лише 12.02.2013;

по – друге, згідно наявної інформації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань дата державної реєстрації, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу – у разі, коли державна реєстрація юридичної особи була проведена до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» є 03.06.2002, 23.08.2005, 1 074 120 0000 009594.

За підсумком наведеного, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на те, що останнє відповідає критеріям, що встановлені ч. 3 ст. 2 КАС України, а відтак в задоволені адміністративного позову слід відмовити.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, заперечуючи проти позову в силу положень частини 2 статті 71 КАС України спростував доводи позивача в цілому.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.

Оскільки адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст.186 КАС України.

Суддя В.І. Келеберда