Постанова № 58326361, 03.06.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

03.06.2016 р. № 820/411/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,

суддів - Нуруллаєва І.С., Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Принцевській Ю.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Національного банку України в Харківській області про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд: визнати його звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України незаконним, поновити позивача на посаді провідного інженера - електроніка сектору технічного обслуговування відділу телекомунікаційних систем центру інформатизації Управління Національного банку України в Харківській області; стягнути з Національного банку України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.04.2015 року до поновлення на посаді, виходячи з середньоденної заробітної плати, розрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 ( 357 грн. 29 коп. за кожний день вимушеного прогулу).

Ухвалою суду від 16.03.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Національного банку України в Харківській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, починаючи з 03.01.1986 по 21.04.2015, він працював на різних посадах в системі Національного банку України. 04.02.2015 його було попереджено про вивільнення з посади за п.1 ст. 40 КЗпП України без пропозиції щодо надання іншої роботи в системі НБУ. 06.02.2015 позивачем надано на ім'я керівника Управління заяву з проханням додатково розглянути можливість залишити позивача на роботі в системі НБУ. У відповідь на зазначену заяву позивачу було відмовлено у зв'язку з відсутністю посад в Управління НБУ в Харківській області. 21.04.2015 позивача було звільнено з посади провідного інженера - електроніка сектору ТОТ відділу ТКС ЦІ Управління, згідно наказу Управління НБУ в Харківській області від 16.04.2015 №316-к. Проте, позивач вважає звільнення незаконним, оскільки в порушення ст. 49-2 КЗпП роботодавецем не запропоновано іншу роботу одночасно з попередженням про звільнення. Також колишнім роботодавцем не враховано положення ст. 42 КЗпП, а саме не враховано безперервність стажу роботи на даному підприємстві. З огляду на викладене, позивач просив поновити його на посаді з виплатою середнього заробітку.

Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - Національного банку України - ОСОБА_2 через канцелярію суду надійшли письмові заперечення на позов, в яких представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що при прийнятті наказу від 16.04.2015 №316-к відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства, оскільки позивача було завчасно повідомлено про вивільнення його з посади через скорочення штату. Також представник відповідача повідомила про те, що на момент попередження позивача про звільнення та на час звільнення, в Управлінні були відсутні вакантні посади, які позивач міг би обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому представник відповідача зазначила, що доводи позивача щодо переважного права його на залишення на роботі є безпідставним, оскільки Харківський відділ інформатизації управління інформатизації східного регіону Департаменту інформаційних технологій Національного банку України, в якому, на думку позивача, мав би відповідач запропонувати роботу, не є структурним підрозділом Управління НБУ в Харківській області, через що відсутнє у позивача переважне право при працевлаштуванні на нову посаду у новостворених підрозділах.

Представник відповідача - Управління Національного банку України та представник третьої особи - Управління Національного банку України в Харківській області в судове засідання не прибули, про час, дату та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно ч.2 ст.128 КАС України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача - Управління Національного банку України та представника третьої особи - Управління Національного банку України в Харківській області, за наявними матеріалами справи.

Позивач - ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та додаткових поясненнях.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено наступні обставини.

Суд зазначає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки після звільнення позивача 21.04.2015 він у передбачений законом строк подав позов до Фрунзенського районного суду м. Харкова, що підтверджується ухвалою суду від 21.05.2015 по справі №645/4439/15-ц за позовом ОСОБА_1 до НБУ про визнання звільнення за п.1ст.40 КЗ пП України незаконним, поновлення на посаді, сплату вимушеного простою та компенсації моральної шкоди. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.07.2015 - закрито провадження у справі №645/4439/15-ц . Зазначену ухвалу суду ОСОБА_1 оскаржив у апеляційному порядку, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23.07.2015, апеляційну скаргу позивача відхилено, ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.07.2015 залишено без змін. Зазначені ухвали ОСОБА_1 оскаржив у касаційному порядку, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.12.2015, касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.07.2015 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23.07.2015 - залишено без змін. Зазначену ухвалу позивачу було направлено супровідним листом від 25.01.2016. До Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 звернувся 02.02.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, з 03.01.1986 позивач ОСОБА_1 працював в Управлінні Національного банку в Харківській області (Обчислювальний центр Харківської обласної контори Держбанку) на різних посадах, з 01.10.2011 працював на посаді провідного інженера - електроніка сектору технічного обслуговування відділу телекомунікаційних систем центру інформатизації Управління Національного банку України в Харківській області (т.1 а.с.12-15).

04.02.2015 року Управлінням Національного банку в Харківській області в письмовій формі (т.1 а.с.20) провідного інженера - електроніка сектору технічного обслуговування відділу телекомунікаційних систем центру інформатизації Управління Національного банку України в Харківській області ОСОБА_1 було попереджено про вивільнення його з займаної посади, що підтверджується відповідним підписом ОСОБА_1 на попередженні про вивільнення (т. 1 а.с.20).

06.02.2015 позивач звернувся з заявою до начальника управління Національного банку України в Харківській області, в якій просив додатково розглянути можливість щодо залишення його на роботі в системі Національного банку України, відповідно до його фаху, кваліфікації, рангу державного службовця та розміру оплати праці (т.1 а.с.21-22).

Згідно листа від 02.03.2015 №В/17-017/1746 за підписом начальника управління Національного банку України в Харківській області ОСОБА_3, позивачу повідомлено, що на виконання постанови Правління НБУ від 15.01.2015 №14 "Про удосконалення структури та затвердження граничної чисельності працівників територіальних управлінь НБУ" в територіальних управліннях НБУ, в тому числі в Управління НБУ в Харківській області, розпочато процедуру скорочення штату працівників окремих структурних підрозділів, в тому числі і центру інформації, працівником якого є позивач, а також повідомлено, що на час складання вказаного листа запропонувати позивачу вакантні посади немає можливості через їх відсутність, у разі появи таких, вони будуть запропоновані, у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням продуктивності праці, кваліфікації позивача, а також з урахуванням переваги позивача в залишенні на роботі .

На підставі зазначеного попередження про вивільнення, а також на підставі постанови Правління Національного банку України від 15.01.2015 №14 "Про удосконалення структури та затвердження граничної чисельності працівників територіальних управлінь Національного банку України", згоди профспілкового комітету (протокол від 09.04.2015 №22), наказом Управління Національного банку в Харківській області від 16.04.2015 №316-к (т.1 а.с.33), ОСОБА_1 з звільнено з роботи 21.04.2015, у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України.

Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо звільнення позивача у зв'язку із скороченням штату, колегією суду встановлено наступне.

Правовідносини щодо проходження публічної служби в Управлінні Національного банку в Харківській області врегульовано Законом України "Про Національний банк України", в редакції, що діяла на час спірних правовідносин, Законом України Про державну службу", в редакції, що діяла на час спірних правовідносин, а також КЗпП України.

Відповідно до ч.4 ст.64 Закону України "Про Національний банк України", в редакції що діяла на час спірних правовідносин, службовці Національного банку є державними службовцями, і до них застосовуються норми Закону України «Про державну службу», якщо цей Закон не встановлює іншого. Умови найму, звільнення, оплати праці, надання відпусток, службові обов'язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Законом України «Про державну службу».

Отже, питання функціонування державної служби у Національному банку та класифікації посад вирішує Правління Національного банку відповідно до законодавства України.

Згідно ст.1 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723, в редакції, що діяла на час спірних правовідносин, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Суд зазначає, що, застосовуючи норми Закону України "Про державну службу", у спірних правовідносинах необхідно виходити з підстав припинення державної служби, які визначені у ст. 30 Закону "Про державну службу".

Відповідно до п. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу", крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16-1 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

З огляду на те, що самостійної підстави звільнення не встановлено ні Законом України "Про НБУ", ні Законом України "Про державну службу", при вирішенні даного спору застосуванню підлягають положення КЗпП України, що прямо передбачено ч. 1 ст.30 Закону України "Про державну службу".

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено за п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України.

Так, відповідно до п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку відбуття змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ч.1- ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

В ході судового розгляду встановлено, що Управлінням НБУ в Харківській області 04.02.2015 провідного інженера - електроніка сектору технічного обслуговування відділу телекомунікаційних систем центру інформатизації Управління Національного банку України в Харківській області ОСОБА_1 було попереджено про вивільнення його з займаної посади, що підтверджується відповідним підписом ОСОБА_1 на попередженні про вивільненні (т. 1 а.с.20).

Враховуючи вищевикладене, під час прийняття наказу про звільнення позивача на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату Управління, відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства, а саме завчасно за 2 місяці повідомив позивача про вивільнення.

Як вбачається з витягу з протоколу Спільного засідання профспілкового комітету та адміністрації Управління НБУ в Харківській області, прийнято рішення, яким надано згоду на звільнення за п.1 ст.40 КЗпП ОСОБА_1 - провідного інженера - електроніка сектору технічного обслуговування техніки відділу телекомунікаційних систем центру інформатизації (т.1 а.с.191-192).

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобовязані зясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення п.1 ст. 40, частин першої і третьої статті 49-2 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у звязку зі змінами в організації виробництва і праці зобовязаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Судом встановлено, що у постанові Правління Національного банку України від 15.01.2015 року №14 "Про удосконалення структури та затвердження граничної чисельності працівників територіальних управлінь Національного банку України" визначено граничну чисельність працівників Управління Національного банку в Харківській області на рівні 140 осіб та затверджено типову структуру управління, а також постановлено видати наказ про скорочення штату та чисельності працівників територіальних управлінь Національного банку і попередити їх про звільнення.

Управлінням Національного банку в Харківській області прийнято наказ від 21.01.2015 №29-к (т. 1 а.с.16), яким визначено здійснити з 20.04.2015 скорочення штату та чисельності працівників управління.

Отже, судом встановлено, що в Управління НБУ в Харківській області дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, що стали підставою для звільнення працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема, ОСОБА_1

Як вбачається з переліку посад, що підлягають скороченню в Управлінні Національного банку в Харківській області, відповідно до наказу від 21.01.2015 №29-к, підлягають скороченню особи, які займають посади сектору технічного обслуговування техніки, зокрема, завідувач сектору, головний інженер - електронік, провідний інженер, 2 провідних інженера - електроніки, а також 2 інженера - електроніки 1-ї категорії (т.1 а.с.17-19), одну з зазначених посад займав позивач в Управління НБУ у Харківській області.

Судом встановлено, що на час спірних правовідносин були наявні вакантні посади, лише, у відділі банківської безпеки - заступник начальника відділу - начальника команди, а також у відділі готівкового обігу і касових операцій - головний спеціаліст (т.1 а.с.132).

Суд зазначає, що вказані вакантні посади не відповідають спеціальності та кваліфікації позивача.

Щодо доводів позивача стосовно того, що він мав переважне право на залишення на роботі, а також того, що йому неправомірно не запропоновано іншу посаду при скороченні штату Управління, в Харківському відділі забезпечення інформаційної безпеки східного регіону Департаменту інформаційних технологій Національного банку України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Як вбачається з матеріалів справи, штатним розписом передбачено посади: у відділу банківської безпеки, у відділу готівкового обліку і касових операцій, у відділу перевезення цінностей та організації, у відділу організації бухгалтерського обліку (т.1 а.с.183-187).

Виходячи з положення ст. 42 КЗпП України, переважне право на роботу надається, коли на одну посаду претендують два або більше працівників при скороченні штату, проте в даному випадку скороченню підлягали всі посади сектору технічного обслуговування техніки відділу телекомунікаційних систем центру інформації та підрозділ в цілому.

Таким чином, переважного права на залишенні на роботі не виникло у жодного з працівників даного сектору та підрозділу, зокрема, і у ОСОБА_1

При цьому, судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 01.12.2014 №762 "Про внесення змін до структури центрального апарату НБУ" внесено до структури центрального апарату НБУ зміни, які передбачають створення, зокрема, Департаменту інформаційної безпеки (т.1 а.с.188-189). Згідно структури вказаного Департаменту, передбачено наявність Харківського відділу забезпечення інформаційної безпеки східного регіону Департаменту інформаційних технологій Національного банку України (т.1 а.с. 190).

Отже, фактично Харківський відділ забезпечення інформаційної безпеки східного регіону Департаменту інформаційних технологій Національного банку України не є структурним підрозділом Управління НБУ в Харківській області, та, відповідно, не підпорядковується Управлінню НБУ в Харківській області.

Таким чином, у відповідача була відсутня можливість пропонувати іншу вакантну посаду на час звільнення позивача.

При цьому, суд зазначає, що обов'язку надавати для працевлаштування посади в новому структурному підрозділі з іншим статусом, ніж Управління, законодавством не передбачено.

Крім того, як встановлено з письмових заперечень представника відповідача, а також наданих пояснень в судовому засіданні, під час звільнення позивача з посади відповідачем не здійснювалося порівняння позивача з іншим працівником Управління - ОСОБА_4, перед яким, на думку позивача, він мав переважне право на роботу у зв'язку з скороченням штату. Виходячи з наказу Національного банку України від 02.03.2015 №1286-к (т.2 а.с.21) ОСОБА_4, провідного інженера сектору технічного обслуговування техніки відділу телекомунікаційних систем центру інформатизації Управління НБУ в Харківській області, за його згодою, переведено на посаду провідного інженера до Департаменту інформаційних технологій НБУ (Харківський відділ інформатизації управління інформатизації східного регіону) як такого, що перебував у кадровому резерві.

Отже, доводи позивача щодо того, що ОСОБА_4 переведено до вказаного відділу у зв'язку з скороченням штату, не знайшли свої обґрунтувань.

При цьому, виходячи з наданих анкет щорічної оцінки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 суд зазначає, що вказані особи мають різні показники кваліфікації та продуктивності праці, а саме - у ОСОБА_5 визначено, як добре (т.2 а.с.22-24), а у ОСОБА_4, - високий (т.2 а.с.25-27).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування свого рішення покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, згідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень, суд зобовязаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України є необґрунтованими, через що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

З огляду на те, що в ході судового розгляду не встановлено неправомірних дій стосовно звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України, суд дійшов висновку, що похідні позовні вимоги про поновлення позивача на посаді провідного інженера - електроніка сектору технічного обслуговування відділу телекомунікаційних систем центру інформатизації Управління Національного банку України в Харківській області, а також про стягнення з Національного банку України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.04.2015 року до поновлення на посаді, виходячи з середньоденної заробітної плати, розрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (357,29 грн. за кожний день вимушеного прогулу) - також не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 94 КАС України, судові витрати відносяться за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Національного банку України в Харківській області про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Мар'єнко Л.М.

Судді Нуруллаєв І.С.

ОСОБА_6