Рішення № 58324566, 10.06.2016, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/3262/16-ц

Провадження № 2/750/1350/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2016 року м.Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Литвиненко І.В.

за участю секретаря Кравченко І. В.,

за участю позивача, представника позивача ОСОБА_1, відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна

в с т а н о в и в :

30.03.2016 позивач звернулась із позовом до ОСОБА_3 та просила визнати їх з ОСОБА_3 спільною сумісною власністю двокімнатну квартиру №14, розташовану у будинку №8 по вул. Освіти у м. Чернігові, поділити майно, набуте мною за час шлюбу з ОСОБА_3, визнавши за нею право власності на1/2 частину квартири №14, розташованої у будинку №8 по вул. Освіти у м. Чернігові та за відповідачем право власності на 1/2 частину квартири №14, розташованої у будинку №8 по вул. Освіти у м. Чернігові. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що спірна квартира була придбана за спільні кошти колишнього подружжя під час перебування у шлюбі.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач позовні вимоги не визнав, пояснив, що спірна квартира придбана за його особисті кошти, що зазначено в договорі купівлі продажу, також пояснив, що у сторін були окремі бюджети, що є також підтвердженням придбання квартири за його особисті кошти.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

07 серпня 1999 року сторони уклали шлюб, який був розірваний заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 січня 2016 року (а.с. 5). Цим рішенням встановлено, що сторони мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

25.11.2011 року під час перебування у шлюбі сторонами було придбано нерухоме майно - квартира №14, розташована у будинку №8 по вул. Освіти у м. Чернігові, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 25 листопада 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за №3542.

Відповідно до п.4.12 договору купівлі-продажу квартири від 25 листопада 2011 року, згідно з яким квартира, що є предметом цього договору, набувається покупцем за власні кошти, що підтверджується заявою ОСОБА_2, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом. Згідно із заявою ОСОБА_2 вона підтвердила що гроші, які витрачаються на придбання квартири є його особистою власністю. Однак відповідно до ст.78 ЗУ «Про нотаріат», нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, начальник установи виконання покарань засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. На угоді може бути засвідчена справжність підпису особи, що підписалась за іншу особу, яка не могла це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин. Нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

Отже, з урахуванням викладеного, а також враховуючи, що позивач не була стороною договору купівлі-продажу, суд вважає, що цим договором не встановлений правовий режим коштів за які була придбана квартира, пункт 4.12 Договору не береться судом до уваги, оскільки він не підписаний позивачем, між сторонами не укладався договір з приводу того кому належать ці кошти та не може вплинути на права позивача при поділі майна.

Згідно із копією трудової книжки, позивач працювала з 01.11.1998 року, на час придбання квартири вона також працювала (а.с. 21-24), у звязку із чим одержувала заробітну плату (а.с. 26). Згідно із копіями квитанцій, оригінали яких знаходяться у позивача, нею здійснювались обмінні операції гривні у долари США (а.с. 25,28-33). Саме ці кошти і відкладались на купівлю квартири, що також підтверджувалось показаннями свідка ОСОБА_7

Згідно із поясненнями відповідача, кошти, за які була придбана квартира були відкладені ним під час перебування його у шлюбі із заробітної плати, також його батьками були передані кошти в сумі 15000 доларів для придбання квартири йому особисто, із яких 2500 доларів ним було повернуто, також позивач пояснив, що ініціатором написання заяви позивачем від 25.11.2011 року при укладанні договору купівлі-продажу квартири був він. Позивач пояснила, що кошти в сумі 15000 доларів США дійсно були надані батьками відповідача їх сімї для придбання квартири, 2500 доларів їх сімєю були повернуті, інші кошти ними відкладались із заробітної плати, оскільки у них був спільний бюджет.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 повідомили суду, що сторони під час перебування у шлюбі проживали з ними, вели спільне господарство, за квартиру не платили, не витрачали кошти на продукти, якими забезпечували сторін їх батьки, у подружжя був спільний бюджет.

Отже суд враховуючи вищевикладене, також зважаючи на той факт, що відповідачем та позивачем визнано той факт, що коштами за які була придбана квартира були кошти відкладені із заробітної плати та надані батьками відповідача, суд вважає що квартира була придбана за спільні кошти подружжя, а отже є спільною сумісно власністю.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ч.1 та ч.2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до розяснень, викладених у п. 22, п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК.

Відповідно до п. 24 Постанови до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї (ч. 4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обовязковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову у звязку із тим, що позивач пропустила строк позовної давності, однак суд не погоджується з таким твердженням, оскільки позивач не оскаржує пункт 4.12. Договору купівлі-продажу від 25.11.2011 року, а звернулась з позовом про поділ спільного майна, тому нею не пропущений строк позовної давності.

Також суд не може застосувати до даних правовідносин правову позицію ВСУ викладену у постанові від 16.12.2015 року (а.с. 53-55), оскільки за правовідносинами, що виникли між сторонами у справі, яка переглядалась ВСУ, суд зробив висновок про те, що майно було придбане за особисті кошти одного з подружжя внаслідок продажу ним частин квартир, які належали йому на праві особистої власності та придбав за ці кошти спірне майно. В даній справі сам відповідач визнав той факт, що квартира була придбана за відкладені із заробітної плати кошти та за кошти надані батьками. А оскільки батьками не було подаровані ці кошти відповідачу, суду не надано підтверджуючих цей факт доказів, суд доходить висновку, що ці кошти були надані сімї ОСОБА_2, а отже кошти, за які була придбана спірна квартира, вважаються спільними коштами і не є особистими коштами відповідача в розумінні ст. 57 СК України.

У звязку із вищенаведеним, суд вважає, що позові підлягає частковому задоволенню, оскільки, суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя, так як придбана за спільні кошти подружжя, в порядку поділу майна подружжя необхідно визнати за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 за кожним право власності на 1/2 частку квартириАДРЕСА_1.

Вказівка суду в резолютивній частині рішення на те, що спірна квартира є спільним сумісним майном є зайвою з огляду на те, що суд в подальшому ділить це майно. Оскільки позивачем не було оплачено судовий збір за цю вимогу, суд вважає за необхідне, оскільки в цій частині позову відмовлено, судовий збір стягнути з позивача.

З відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.. ст.. 69, 71 СК України ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна задовольнити частково.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартириАДРЕСА_1.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартириАДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1276 грн 57 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави 551 грн 20 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І. В. Литвиненко