Рішення № 58322437, 13.06.2016, Київський районний суд м. Одеси

______________________Справа № 520/17252/15-ц

Провадження № 2/520/187/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2016 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Васильків О.В.

при секретарі Дідур Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Комунального підприємства «Міське агентство приватизації житла», Департаменту міського господарства Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_3, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання недійсним розпорядження та свідоцтва, суд, -

в с т а н о в и в :

22.12.2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача, в якому просить усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном квартирою № 62 будинку № 51 по проспекту М. Жукова в м. Одесі з боку ОСОБА_2, шляхом виселення її з квартири без надання іншого жилого приміщення. При цьому позивач посилається на те, що він є одноособовим власником квартири АДРЕСА_1. Відповідач будучи членом сімї колишнього наймача квартири була зареєстрована у квартирі, та проживає у ній до цього часу. У зв'язку із відсутністю законних підстав у відповідача для проживання у квартирі, яка не бажає добровільно звільнити житло, позивач змушений звернутися до суду із позовом.

24.02.2016 року відповідач ОСОБА_2 надала до суду зустрічний позов, в якому просить визнати недійсним розпорядження КП «Міське агентство приватизації житла» за № 220873 від 20.03.2015 року, та свідоцтво про право власності на житло за № 19-26515 від 20.03.2015 року, видане Департаментом міського господарства Одеської міської ради на квартиру АДРЕСА_1. При цьому позивач за зустрічним позовом посилається на те, що вона проживає та зареєстрована у спірній квартирі з 1978 року, у зв'язку із чим відповідно до положень ст. ст. 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація квартири ОСОБА_1 здійснена незаконно, тому ОСОБА_2 змушена звернутися до суду із зустрічним позовом.

Ухвалою суду від 16.03.2016 року зустрічний позов прийнято та обєднано в одне провадження із первісним.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 первісний позов підтримала та просить його задовольнити, заперечує проти задоволення зустрічного позову.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 підтримали зустрічний позов та просять його задовольнити, заперечують проти задоволення первісного позову.

Представник відповідача за зустрічним позовом КП Міське агентство приватизації житла» до судового засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, до суду надано заяву, в якій вказано, що підприємство позов не визнає, оскільки порушень з боку органу приватизації допущено не було /а.с. 77/.

Представник відповідача за зустрічним позовом Департаменту міського господарства Одеської міської ради до судового засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_3 до судового засідання не з'явилася, повідомлялася належним чином, до суду надано заяву про розгляд справи за її відсутності, зустрічні вимоги ОСОБА_2 підтримує.

Представник третьої особи за зустрічним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до судового засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Вислухавши учасників справи, що з'явилися до судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, 14.09.1971 року ОСОБА_6 було видано ордер № 1539 із правом на заселення у квартиру АДРЕСА_2 /проспект ОСОБА_7/ в м. Одесі у складі сімї із 4х осіб: ОСОБА_8 /чоловік/, ОСОБА_9 /син/, ОСОБА_10 /син/ /а.с. 8/.

Судом встановлено, та у ході розгляду справи сторонами не заперечувалося, що позивач за первісним позовом є сином ОСОБА_10, та відповідач ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_9 Тобто сторони являються онуками квартиронаймача ОСОБА_6.

З досліджених судом свідоцтв про смерть вбачається, що ОСОБА_6 померла 10.05.2011 року; ОСОБА_9 помер 05.01.2007 року; та 10.06.1996 року помер ОСОБА_10 /а.с. 9, 11-12/.

В ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 пояснював, що відповідач, будучи онукою ОСОБА_6, після народження у ОСОБА_11 Молдова була зареєстрована у спірній квартирі. Однак, отримавши у 16-річному віці паспорт громадянки ОСОБА_11 Молдова, відповідач була знята з реєстраційного обліку. При цьому відповідач ОСОБА_2 у судових засідання пояснювала, що дійсно, вона народилася у ОСОБА_11 Молдова, де навчалася у школі, училищі, та у 1994 році переїхала у м. Одесу та проживала у бабусі у спірній квартирі. Відповідач вказала, що вона у 16 років отримувала паспорт громадянина Придністровської республіки, але не отримувала паспорта громадянки ОСОБА_11 Молдова, як і паспорта громадянки України.

Судом досліджено свідоцтво про народження відповідача ОСОБА_2, актовий запис № 38, з якого слідує, відповідач народилася у с. Богдановка Веке, район Чімішлія, ОСОБА_11 Молдова /а.с. 49/.

Крім того, судом досліджено довідку № 082 від 16.09.2015 року Консульства республіки Молдова в ОСОБА_10, якою повідомлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, не приймала громадянство ОСОБА_11 Молдова і з питання оформлення документів не зверталася /а.с. 56/.

Таким чином, судом встановлено, що на даний час відповідач ОСОБА_2 не являється як громадянкою ОСОБА_11 Молдова, так і громадянкою України. Тобто є особою без громадянства.

Матеріали справи містять довідку /з місця проживання про склад сімї та реєстрацію/ № 485 від 02.03.2015 року, з якої вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 з 14.04.1999 року зареєстрований ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 14/.

На виконання ухвали суду про витребування доказів від 13.04.2016 року, судом досліджено копії архівних документів, що стали підставою для приватизації ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 /а.с. 89-102/.

Так, згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 20.03.2015 року Департаментом міського господарства Одеської міської ради на підставі розпорядження органу приватизації № 220873 від 20.03.2015 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 /а.с. 92-93/. Тобто позивач ОСОБА_1 є одноособовим власником спірної квартири.

Згідно листа Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, ОСОБА_1 звертався із заявою № 23838 від 17.08.2015 року щодо незаконного проживання ОСОБА_2 у квартирі /а.с. 16/.

Окрім того, ОСОБА_2 направлялася нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 від 04.02.2016 року про звільнення квартири АДРЕСА_1 у строк до 20.02.2016 року. Заява зареєстрована в реєстрі № 2-1 /а.с. 31/.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сімї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно ч. 1 ст. 158 ЖК України, наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сімї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сімї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сімї. Вказана правова позиція викладену у постанові Верховного Суду України від 05.11.2014 року по справі № 6-158цс14.

У ході розгляду справи сторона позивача за первісним позовом пояснювала, що між сторонами не укладався договір найму жилого приміщення, у зв'язку із чим, ОСОБА_1 вважає, що відповідач ОСОБА_2 проживає у квартирі без законних підстав. Факт відсутності між сторонами договору найму жилого приміщення у судовому засіданні не заперечувала і сторона відповідача.

Частиною 3 ст. 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Таким чином, встановивши, що позивач ОСОБА_1 є одноособовим власником спірної квартири, та між сторонами не укладався договір найму жилого приміщення, а також враховуючи, що ОСОБА_2 не являється членом сімї власника квартири, суд приходить до висновку, що позивачу ОСОБА_1 чиняться перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права користування та розпорядження квартирою. У звязку із чим, суд вважає, що вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.

Стосовно зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження № 220873 від 20.03.2015 року та свідоцтва про право власності на житло за № 19-26515 від 20.03.2015 року на квартиру АДРЕСА_1, суд зазначає наступне.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року передбачено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Як на підставу зустрічних позовних вимог сторона ОСОБА_2 посилалася на положення ст. ст. 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону, передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Згідно ч. 5 ст. 5 Закону, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Таким чином, проаналізувавши положення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд приходить до висновку, що приватизація житла можлива виключно громадянином України.

Матеріали справи містіть довідку № 452 від 18.03.2010 року, відповідно до якої, у квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3В,, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2. Зокрема, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 був зареєстрований з 14.04.1999 року, а відповідач ОСОБА_2 із 04.08.1978 року /а.с. 39/.

Оскільки, приватизація житла можлива виключно громадянином України, суд зазначає, що факт реєстрації ОСОБА_2 у спірній квартирі із 04.08.1978 року не робить її субєктом приватизації квартири, а тому відсутні підстави вважати, що приватизацією ОСОБА_1 квартири порушено права ОСОБА_2 У зв'язку із чим, суд вважаю довідку № 452 від 18.03.2010 року такою, що не заслуговує на увагу.

Враховуючи, що судом встановлено, що ОСОБА_2 на час приватизації квартири та на даний час не являється громадянкою України, на спростування чого, ОСОБА_2 не було надано до суду документу, що підтверджує громадянство України відповідно до норм ст. 5 Закону України «Про громадянство України», суд приходить до висновку, що посилання ОСОБА_2 на порушення ОСОБА_1 її права на приватизацію спірної квартири є безпідставним та необґрунтованим, у зв'язку із чим, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 79, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 317, 321, 383, 398, 391 ЦК України, ст. ст. 116, 158 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року,суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, - задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права користування та розпорядження майном квартирою № 62 будинку № 51 по проспекту Маршала Жукова в м. Одесі Бріжатою ОСОБА_14 шляхом виселення її з квартири АДРЕСА_3, без надання іншого жилого приміщення.

В задоволенні зустрічних позовних ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Комунального підприємства «Міське агентство приватизації житла», Департаменту міського господарства Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_3, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання недійсним розпорядження та свідоцтва, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення або протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення.

Суддя Васильків О. В.