Рішення № 58315202, 07.06.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 686/5456/15-ц

Провадження № 22-ц/792/1223/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Костенка А.М.,

суддів: Гринчука Р.С., Грох Л.М.,

секретар Гриньова А.М.

з участю : позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 868/5456/15-ц за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 7 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення компенсації за невикористану відпустку і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, вказував, що 24 травня 2002 року був прийнятий на роботу в Хмельницьку філію "ПриватБанк" на посаду консультанта валютного відділу. Під час роботи був неодноразово переведений на інші посади. 22 грудня 2014 року був звільнений за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін). В обґрунтування позову вказував, що має статус інваліда та відповідно до положень чинного законодавства передбачено надання більш тривалої відпустки. Однак, під час роботи не відбув усі передбачені дні відпустки, а при звільненні роботодавець відмовив у виплаті компенсації за їх невикористання. Внаслідок зазначених неправомірних дій відповідача зазнав матеріальних втрат, а також моральних страждань. Тому, уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4882 грн. 89 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 38573 грн. 34 коп. та моральну шкоду в сумі 20000 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 7 липня 2015 року вказаний позов було задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 4882 грн. 89 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні38573 грн. 34 коп., та моральну шкоду в розмірі 1000 грн. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір на користь держави в розмірі 444 грн. 56 коп. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2015 року апеляційну скаргу було задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду _________________

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_3 Провадження № 22-ц/792/1223/16

Доповідач Костенко А.М. Категорія № 19,27 від 7 липня 2015 року змінено, викладено 2 абзац резолютивної частини рішення в новій редакції: "Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 4749 грн. 11 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 28162 грн. 20 коп., та моральну шкоду у розмірі 1000 грн.". В решті рішення залишено без змін.

ПАТ КБ «ПриватБанк», не погодившись з такими судовими рішеннями, подало скаргу до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 квітня 2016 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 20 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове яким відмовити в позові, посилаючись не порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи, Вказує, що суд не врахував, що при звільненні ОСОБА_1 було нараховано компенсацію за невикористану відпустку більшої тривалості у зв'язку з інвалідністю. Проте, у зв'язку з арифметичною помилкою компенсацію було нараховано неправильно і після виявлення помилки сума компенсації була нарахована додатково. У зв'язку з відсутністю реквізитів для виплати коштів, сума була перерахована на рахунок депонованої заробітної плати до отримання від працівника ОСОБА_1 реквізитів для виплати. Зазначає, що позивач мав право на отримання відпустки лише до 1 червня 2010 року, оскільки в подальшому документи, які б підтверджували право на відпустку за вказаними обставинами не подавав. Також апелянт вважає, що в судовому рішенні належним чином не обґрунтовано вину ПАТ КБ «ПриватБанк». Крім того, апелянт вказує, що висновок про стягнення моральної шкоди не підтверджений будь-якими належними доказами.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з наступних підстав.

Відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Так судом встановлено, що ОСОБА_1 з 24 травня 2002 року до 22 грудня2014 року працював у ПАТ КБ «ПриватБанк» на різних посадах.

В період з 24 травня 2002 року по 1 квітня 2003 року позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності.

В період з 1 квітня 2003 року по 31 травня 2014 року позивач мавІІІ групу інвалідності.

22 грудня 2014 року ОСОБА_1 звільнено за п. 1ст. 36 КЗпП України- за згодою сторін.

За період роботи ОСОБА_1 використавза весь період роботи284 дні відпустки та йому виплачено компенсацію за невикористану відпустку терміном 38 днів.

Відповідно до ст. ст.47,116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно ст. ст. 4, 6 Закону України «Про відпустки» встановлено види відпусток, одним з яких є щорічна відпустки, яка складається з основної відпустки (стаття 6 цього Закону); додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткової відпустки за особливий характер праці; інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам IIIгрупи - 26 календарних днів.

У відповідності до ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Ст. 83 Кодексу Законів про працю України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Враховуючи зазначене, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (у т. ч. і за 2, 3, 4 чи більше років), він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених пунктом 1 частини першої ст. 4 Закону України "Про відпустки". Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.

П. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року, № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" розяснено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Нормами ст. 116 Кодексу Законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, загальна кількість днів щорічних відпусток, на використання яких мав право ОСОБА_1 з врахуванням наявності в нього третьої групи інвалідності, за весь період роботи в ПАТ КБ «ПриватБанк» складає 330 днів, за період роботи ОСОБА_1 використано 284 дні відпустки, не використано 46 днів, а компенсацію за невикористану відпустку виплачено лише за 38 днів.

Отже з врахуванням викладеного, обставин справи та норм чинного законодавства слід прийти до висновку, що при звільненні ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» не виплатило грошову компенсацію за вісім днів невикористаної ним щорічної відпустки, в розмірі 1809 грн. 18 коп., (82544,06:365х8).

Крім того відповідно до ст. 117 Кодексу Законів про працю Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

П. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»розяснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 21постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»при визначенні середнього заробітку слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

Так, за п. 8 указаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна ( годинна ) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач подав до суду довідку про заробітну плату (а.с. 97) ОСОБА_1, в якій сам визначив середньоденну заробітну плату за останні два календарних місяці перед звільненням в сумі 276 грн. 10 коп., виходячи з заробітної плати за жовтень 2014 року в розмірі 6265 грн. 45 коп., за листопад 2014 року в сумі 5606 грн. 91 коп.

При таких обставинах підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки при звільненні за 102 робочих дні за період з 23 грудня 2014 року по 25 травня 2015 року,дата, яку визначив позивач в позовній заяві, як просить позивач в позовній заяві та в межах позовних вимог в сумі 28162 грн. 20 коп.

Також відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику проводиться в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно 1167 ч. 1 ЦК України моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У відповідності до розяснень Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди„ від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами) відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином з врахування порушення законних прав позивача внаслідок невиплати належних йому грошових коштів при звільненні, моральних страждань, і додаткових зусиль для організації свого життя, розміру невиплаченої грошової компенсації за частину невикористаної відпустки колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно визначив розмір моральна шкода, який підлягає відшкодуванню в сумі 1000 грн.

На вказані обставини та норми чинного законодавства суд першої інстанції уваги не звернув та безпідставно задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, а тому колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, його висновки не відповідають обставинам справи, оскаржуване рішення підлягає зміні, а з відповідача на користь позивача слід стягнути грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток в сумі 1809 грн. 18 коп., середній заробіток за час затримки при звільненні за в сумі 28162 грн. 20 коп., з яких необхідно провести утримання податку з доходу фізичних осіб й інших обовязкових платежів, та у відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Доводи апеляційної скарги, що позивач не надав банку відповідні документи в підтвердження своєї інвалідності слід відхилити.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу достеменно було відомо про наявність у позивача третьої групи інвалідності, сам позивача пояснив, що встановленим порядком повідомляв банк про наявність інвалідності, добровільною виплатою компенсації за невикористану частину відпустки відповідач фактично визнав, що тривалість відпустки ОСОБА_1 встановлювалась з врахуванням в наявності в нього 3 групи інвалідності.

Не слід приймати до уваги і твердження апелянта про необхідність врахування при вирішенні спору заробітку за новим місцем роботи за час затримки розрахунку.

В судовому засіданні позивач пояснив, що офіційно працевлаштований в період з грудня 2014 року по травень 2015 року не був. Доказів його працевлаштування в даний період не надано.

При цьому п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року, № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", на яку посилається апелянт, розяснено, що заробіток за місцем нової роботи, який працівник мав в цей час, зараховується при присудженні оплати за час вимушеного прогулу, а в даній цивільній справі стягується середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, а не середня заробітна плата за час вимушеного прогулу.

Необґрунтованими також є і доводи апелянта про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи та суперечать вимогам ст. 237-1 КЗпП.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 7 липня 2015 змінити.

Викласти абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції :

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічних відпусток в сумі 1809 грн. 18 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 28162 грн. 20 коп., з яких необхідно провести утримання податку з доходу фізичних осіб й інших обовязкових платежів, та 1000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий (підпис) Судді : (підписи)

З оригіналом згідно: Суддя А.М. Костенко