Ухвала суду № 58314693, 31.05.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/7835/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/575/16 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 55

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Кузьма Р. М., Сташків Б. І.,

при секретарі - Романюк Х.Ю.

за участю представника апелянта ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІМАТКО-ВЕСТ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, відпускних та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із позовом до ТзОВ «АГРІМАТКО-ВЕСТ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, відпускних та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Заявлені вимоги позивач мотивував тим, що з 01 листопада 2006 року він працював в TOB «АГРІМАТКО-ВЕСТ» на посаді директора та 01 грудня 2014 року його було звільнено за згодою сторін на підставі ст.36 КЗпП України. За період часу з 01 жовтня 2014 року по 01 грудня 2014 року йому не була виплачена заробітна плата в повному обсязі, внаслідок чого на час звільнення утворилась заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 37995.72 грн., що підтверджується довідкою №50 від 04 листопада 2014 року та випискою по картковому рахунку позивача в AT «ОТП Банк» в м.Тернополі за період з 10 червня 2014 року по 31 грудня 2014 року. Заробітна плата за грудень 2014 року виплачена лише 16 грудня 2014 року. У листопаді 2014 року йому було надано частину щорічної відпустки тривалістю 11 днів - з 20 по З0 листопада, та нараховані відпускні в розмірі 8613.66 грн., а тому вважає, що слід провести перерахунок суми відпускних за листопад 2014 року, оскільки в даній сумі було взято до уваги безпідставно зменшену заробітну плату за жовтень 2014 року. Про зменшення розміру заробітної плати у жовтні, листопаді та грудні 2015 року його у встановленому законом порядку повідомлено не було.

Згідно заяви про уточнення позовних вимог від 03 березня 2016 року позивач просив стягнути із відповідача в його користь 79181.52 грн. заборгованості по заробітній платі та відпускних за період з 01 жовтня по 01 грудня 2014 року, а також компенсацію у розмірі середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 02 грудня 2014 року по 03 березня 2016 року в розмірі 731250 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 03 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто із товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІМАТКО-ВЕСТ» (м.Рівне, вул.Киїська, 104 «д», ідентифікаційний код: 34401968) в користь ОСОБА_4 (м.Тернопіль, вул.Наливайка, 1 «б», кв.29, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) 7806.66 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за грудень 2014 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІМАТКО-ВЕСТ» в дохід держави 243.60 грн. судового збору.

ОСОБА_4 подав на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначає, що його у встановленому КЗпП України порядку про зменшення розміру заробітної плати у жовтні, листопаді та грудні не повідомлялося, жодних документів (наказів, розпоряджень) з цього приводу він не підписував. Також йому було незаконно встановлено неповний робочий день. Просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_4 - ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Представники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечили та суду пояснили, що позивач, перебуваючи на посаді керівника товариства, виконував усі функції щодо його керівництва без обмежень. Розмір заробітної плати по підприємству встановлювався позивачем самостійно на власний розсуд, в той час як згідно п.25 наказу по підприємству №1/БО від 02 січня 2014 року «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику в 2014 році» - на підприємстві застосовуються форми та системи оплати праці згідно з умовам, передбаченими колективним договором та чинним законодавством. Зазначена у довідці №50 від 04 листопада 2014 року інформація про розмір заробітної плати позивача не обґрунтована жодним документом по підприємству. Для нарахування та виплати заробітної плати підприємство здійснювало облік робочого часу, дані якого свідчать про те, що позивач, починаючи з жовтня 2014 року по 01 грудня 2014 року працював неповний робочий день (по 2 години). Як вбачається з відомостей нарахування заробітної плати, саме за відпрацьований час позивач нарахував заробітну плату, яку отримав на картковий рахунок. Усі документи про облік робочого часу, нарахування та виплату заробітної плати підписані особисто позивачем та головним бухгалтером підприємства і засвідчені печаткою товариства. Доказів того, що позивач має право на отримання заробітної плати в більшому розмірі на підприємстві відсутні.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено порушення його прав щодо своєчасного отримання заробітної плати за грудень 2014 року в сумі 214.56 грн., а тому із відповідача слід стягнути 7806.66 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за грудень 2014 року. Обґрунтованість інших позовних вимог позивачем належним чином не доведено.

З таким висновком колегія суддів погоджується.

В судовому засіданні встановлено, що з 01 листопада 2006 року ОСОБА_4 працював в TOB «АГРІМАТКО-ВЕСТ» на посаді директора та 01 грудня 2014 року його було звільнено за згодою сторін на підставі ст.36 КЗпП України.

Згідно п.25 наказу по підприємству ТОВ «АГРІМАТКО-ВЕСТ» № 1/БО від 02 січня 2014 року «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику в 2014 році» на підприємстві застосовуються форми та системи оплати праці згідно з умовам, передбаченими колективним договором та чинним законодавством.

Для нарахування та виплати заробітної плати підприємство здійснювало облік робочого часу, що оформлявся у вигляді табелів, які підписані безпосередньо позивачем та головним бухгалтером підприємства.

Згідно даних табелів позивач, починаючи з жовтня 2014 року по 01 грудня 2014 року працював не повний робочий день, а всього по 2 год.

Зокрема, згідно табелю обліку використання робочого часу за жовтень 2014 року позивач ОСОБА_4 протягом 23 робочих днів відпрацював 46 годин, виходячи із 2-годинного робочого дня. Вказаний табель підписаний ОСОБА_4, як керівником ТОВ «АГРІМАТКО-ВЕСТ», та головним бухгалтером ОСОБА_5 (а.с.68-71).

Згідно табелю обліку використання робочого часу за листопад 2014 року позивач ОСОБА_4 протягом 13 робочих днів відпрацював 26 годин виходячи із 2-годинного робочого дня. Вказаний табель підписаний ОСОБА_4, як керівником ТОВ «АГРІМАТКО-ВЕСТ», та головним бухгалтером ОСОБА_5 (а.с.72-75).

Згідно табелю обліку використання робочого часу за грудень 2014 року позивач ОСОБА_4 протягом 1 робочого дня відпрацював 2 години виходячи із 2-годинного робочого дня. Вказаний табель підписаний ОСОБА_4, як керівником ТОВ «АГРІМАТКО-ВЕСТ», та головним бухгалтером ОСОБА_5 (а.с.76-79).

Згідно відомостей нарахування заробітної плати та розрахункових листків за жовтень, листопад та грудень 2014 року, які підписані позивачем ОСОБА_4, як керівником ТОВ «АГРІМАТКО-ВЕСТ», та головним бухгалтером ОСОБА_5, позивачу ОСОБА_4 за вказані місяці нарахована та виплачена заробітна плата розмірі 4934.79 грн., 10136.44 грн. та 214.56 грн., відповідно (а.с.81, 82, 85-89).

З відомостей нарахування заробітної плати вбачається, що саме за відпрацьований час позивачу нараховано заробітну плату. Усі грошові кошти, які підлягали виплаті, за вирахуванням сум податків та зборів, були перераховані на картковий рахунок позивача.

Таким чином, розмір заробітної плати по підприємству встановлювався самостійно ОСОБА_4, який був директором цього підприємства та виконував усі функції керівника, тобто, посадової особи, уповноваженої власниками на здійснення управління підприємством без будь-яких обмежень.

Про те, що обмежень у позивача в управлінні підприємство не було, свідчать положення Статутів, на підставі яких здійснювалися повноваження керівника.

Зокрема, згідно п.6.10.4. розділу «В» Статуту товариства в редакції від 24 травня 2012 року саме директор «затверджує положення про оплату праці працівників Товариства та надбавок до посадових окладів, про встановлення показників, розмірів та строків преміювання працівників Товариства». Відповідно до п.8.2 Статуту «товариство самостійно визначає форми, системи та розміри оплати праці. Штатний розклад товариства не підлягає реєстрації в фінансових органах». Норми цих пунктів Статуту збереглися без змін і в Статуті редакції від 30 жовтня 2014 року.

Відповідно до п.3 наказу по підприємству №1/БО від 02 січня 2014 року «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику в 2014 році» позивач визначений як посадова особа підприємства та особа, яка здійснює загальний контроль за виконанням цього наказу. Даним наказом визначено, що на підприємстві застосовуються форми та системи оплати праці згідно з умовами, передбаченими колективним договором та чинним законодавством.

Однак, як встановлено в судовому засіданні, ні колективного договору, ні відповідних наказів на підприємстві не зареєстровано. Розмір заробітної плати по підприємству встановлювався самостійно на власний розсуд.

Як вбачається з книги обліку наказів, копія якої наявна в матеріалах справи, починаючи з 2012 року відсутні накази та/або розпорядження про затвердження штатного розкладу з визначенням заробітних плат як керівника, так і усіх інших працівників підприємства. Тобто, жодних документів підприємства, які б підтверджували розмір заробітної плати директора підприємства в розмірі, які зазначає позивач, не існує.

Судом першої інстанції вірно не взято до уваги показання позивача ОСОБА_4, допитаного в якості свідка, а також свідка ОСОБА_5 про те, що позивач ОСОБА_4, як керівник підприємства ТОВ «АГРІМАТКО-ВЕСТ», отримував заробітну плату у більших розмірах, ніж отримав фактично, оскільки вказані покази не підтверджені жодними внутрішніми документами по підприємству щодо встановлення розмірів заробітної плати як керівника підприємства, так і інших працівників.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на довідку про розмір заробітної плати, відомість з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДФС України та виписку по картковому рахунку позивача, оскільки вони не є документами, на підставі яких директору ТОВ «АГРІМАТКО-ВЕСТ» ОСОБА_4А встановлювалася заробітна плата в розмірі, який зазначає останній. Вказані документи можуть підтверджувати лише розмір фактично отриманих позивачем сум.

Правовою підставою встановлення заробітної плати на підприємстві в певному розмірі може бути відповідний наказ чи розпорядження керівника, колективний договір, контракт, трудовий договір, які в даному випадку відсутні.

Крім цього, як вбачається з довідки №50 від 04 листопада 2014 року, наданої позивачем, а також відомості нарахування та виплати заробітної плати у вересні 2014 року позивачем нараховано собі 73766.81 грн., Однак, така виплата жодним документом не обґрунтована.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено того факту, що відповідач зобов'язаний виплати йому заробітну плату за жовтень, листопад та грудень 2014 року у більших розмірах ніж ті, що нараховані та виплачені, оскільки позивачем не доведено та судом не встановлено в ході судового розгляду справи по суті на підставі яких внутрішніх документів товариства останнє зобов'язано виплатити позивачу заробітну плату у більших розмірах. Позивачем не доведено наявності у відповідача штатного розпису, колективного договору чи інших документів, які б обґрунтовували заявлену до стягнення заробітну плату за спірний період у вищому розмірі.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що ОСОБА_4 у встановленому КЗпП порядку не повідомлявся про зменшення розміру заробітної плати у жовтні, листопаді та грудні 2014 року, а також про переведення на неповний робочий день, оскільки саме позивач, як директор підприємства, зобов'язаний був видати такий документ по підприємству.

Крім цього, суду не надано жодного документу, який би свідчив про те, що позивач висловив відмову від скорочення робочого часу та рівня заробітної плати.

Обґрунтування апелянтом повного робочого дня використанням пального в обсязі, який використовувався до вересня 2014 року не може бути належним доказом, що підтверджує зайнятість протягом повного робочого дня.

Відрядження, які вказані в шляхових листах, не підтверджені наказами чи розпорядженнями керівника підприємства.

Представники відповідача в судовому засіданні визнали, що заробітна плата за грудень місяць 2014 року в сумі 214.56 грн. позивачу ОСОБА_4 була виплачена із затримкою терміном в 15 днів, а саме 16 грудня 2014 року.

Стаття 115 Кодексу законів про працю України передбачає, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановленні колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день у звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлено трудову книжку і провести з ним розрахунки в строки, передбачені цим кодексом.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем заробітна плата позивача за грудень місяць 2014 року в сумі 214.56 грн. виплачена із затримкою в 15 днів, а тому із відповідача в користь позивача вірно стягнуто 7806.66 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України та п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, виходячи із наступного розрахунку: 12601.25 грн. (заробітна плата за листопад 2014 р.) + 6134.75 грн. (заробітна плата за жовтень 2014 р.) = 18736 грн. / (13 робочих днів у листопаді 2014 року + 23 робочих дні жовтні 2014 року) = 520.44 грн. * 15 днів затримки виплати заробітної плати = 7806.66 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за грудень 2014 року).

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які п ься як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування,

Згідно ч.3 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції надано вірну оцінку обставинам справи, позивачем суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог по суті заявленого позову, а саме, що розмір його заробітної плати був більший, ніж той, який встановлений судом.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_6