Ухвала суду № 58314370, 14.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/13316/13-к Головуючий у 1 інстанції: Лялюк Є.Д.

Провадження № 11-кп/783/428/16 Доповідач: Романюк М. Ф.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Романюка М.Ф.

суддів: Пайонкевича Т. Т., Березюка О. Г.,

секретаря судового засідання Мельниченко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, безпартійного, ІНФОРМАЦІЯ_3, неодруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, такого, що зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 307 КК України, ч. 2 ст. 307 КК України,

з участю прокурора Подіка Ю.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

за апеляційною скаргою прокурора Львівської місцевої прокуратури №1 Львівської області ОСОБА_3 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 21 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

вироком Галицького районного суду м. Львова від 21 січня 2016 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК Українита обрано покарання:

за ч.1ст.307 КК України- 4 роки позбавлення волі,

за ч.2ст.307 КК України, із застосуваннямст. 69 КК України- 5 років позбавлення волі.

На підставіст. 70 КК України, остаточно, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, призначеноОСОБА_1 покарання - 5 років позбавлення волі.

Відповідно дост. 75 КК України,ОСОБА_1звільнено від відбуття призначеного покарання, із визначенням 3 років іспитового строку.

Згідност. 76 КК України, покладено на засудженогоОСОБА_1 покладенообов'язок не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, періодично реєструватись та повідомлятипро зміну місця роботи та проживання.

Запобіжний захід, тримання під вартою який в подальшому перейшов у заставу, після сплати застави, до вступу вироку в законну силу - залишено без змін.

Вирішено питання з речовими доказами.

Заставу в розмірі 57350,00 грн. внесену на депозитний рахунок суду №37313005000789, банк ГУ ДКСУ у Львівській області, МФО 825014, ЄДРПОУ 26306742, одержувач ТУ ДСА у Львівській області, визначену ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27.09.2013 року, повернуто заставодавцю ОСОБА_4

Скасовано арешт майнаОСОБА_1: 1/3 частки квартири вул. Ш. Руставелі, 26/1, яка на підставі договору міни №PN3439 від 30.10.1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (реєстраційний номер майна 30228599), яка знаходиться у приватній спільній власності ОСОБА_1, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26 жовтня 2013 року.

Вироком суду першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1, маючи умисел на незаконне придбання та зберігання з метою збуту та подальший збут наркотичного засобу обіг якого обмежений, за невстановлених досудовим слідством обставин, незаконно придбав невстановленим способом у невставленої особи у липні 2013 року наркотичний засіб, обіг якого обмежений,бупренорфін (Субітекс), який незаконно зберігав по місцю свого проживання та 05 серпня 2013 року у м. Львові на вул. Газовій незаконно збув ОСОБА_6, шляхом продажу за 150,00 грн.

12 вересня 2013 року, 24 вересня 2013 року та 26 вересня 2013 року ОСОБА_1 повторно незаконно збував ОСОБА_6, наркотичний засіб обіг якого обмежений - бупренорфін (Субітекс), який придбав у невстановленої особи у липні 2013 року і незаконно зберігав по місцю свого проживання шляхом продажу по 300,00 грн. кожного разу.

26 вересня 2013 року під час затримання ОСОБА_1 на вул. Костомарова, 20 у м. Львові, в обвинуваченого було виявлено фрагмент таблетки білого кольору, яка знаходилась в паперовому згортку, яку він зберігав з метою збуту, що згідно висновку експерта 3/1331 від 28.09.2013 року, містить бупренорфін масою 0,0038 грам, що відноситься до наркотичних засобів, обіг яких обмежено.

26 вересня 2013 року при проведенні обшуку в період часу з 15.00 год. по 15.40 год. в присутності понятих, за місцем проживання ОСОБА_1, за адресою: м. Львів, вул. Ш. Руставелі, 26/1 виявлено та вилучено три таблетки білого кольору із відтиском напису В8, що знаходились в полімерному пакеті, які згідно висновку експерта №3/1333 від 28.09.2013 року, містять бупренорфін, що відноситься до наркотичних засобів, обіг яких обмежено. Загальна маса бупренорфіну в трьох таблетках з відтиском В8 становить 0,0240 грам.

Не погоджуючись із даним вироком, прокурор Львівської місцевої прокуратури №1 Львівської області ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Прокурор не оспорює обставин скоєння злочину та кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, однак не погоджується із мірою призначеного покарання ОСОБА_1, яке вважає невідповідним ступеню тяжкості злочину внаслідок його мякості. Звертає увагу, що попри санкцію ч. 2 ст. 307 КК України, яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років з конфіскацією майна, суд обрав остаточне покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна та звільнив останнього від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки. Зазначає, що Галицьким районним судом м. Львова, при постановленні вироку, не було належним чином враховано те, що злочини, передбачені ч. 2 ст. 307 КК України, належать до категорії тяжких злочинів, повязані із збутом наркотичних засобів, обіг яких в Україні обмежено. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки особі обвинуваченого, який неодноразово вчиняв кримінальні правопорушення, повязані з незаконним збутом наркотичних засобів, та, у випадку неприпинення працівниками правоохоронного органу його злочинної діяльності, міг продовжувати збувати наркотичні засоби на території м. Львова. Підсумовуючи обставини, вважає вирок суду першої інстанції незаконним у звязку з неналежною оцінкою тяжкості вчиненого злочину та особи обвинуваченого, просить вирок Галицького районного суду м. Львова від 21 січня 2016 року скасувати у звязку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину внаслідок його мякості. Постановити новий вирок та призначити покарання ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України, - 4 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 307 КК України 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, відповідно до ст. 70 КК України, - призначити остаточне покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора на підтримання апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та виступ захисника ОСОБА_2, які заперечили апеляційну скаргу прокурора та просять вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така до задоволення не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи те, що в апеляційній скарзі прокурора порушується питання про скасування вироку лише в частині призначеного покарання та ухвалення нового у звязку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного, колегія суддів, керуючись п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №1 "Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку" та ст. 404 КПК України, не наводить доводів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та кваліфікації дій останнього.

Щодо призначеного ОСОБА_1 покарання та звільнення його від відбування такого, то обґрунтуваннями позиції колегії суддів є:

Відповідно до положень ч.2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.

Як вбачається з вироку суду, при призначенні покарання ОСОБА_1, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, наслідки, обставини, які помякшують покарання, особу обвинуваченого, незадовільний стан його здоровя, який має захворювання органічний розлад особи та поведінки, внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного генезису, з приводу чого проходив спеціалізоване лікування, вину у вчиненні злочину визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, позитивно характеризується за місцем проживання, несудимий, на обліку у лікарів та нарколога не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, сімейний стан обвинуваченого.

При цьому, суд першої інстанції визнав та врахував і обставини, які помякшують покарання, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_1, судом не встановлено.

Крім того, ОСОБА_1 10 жовтня 2013 року прийнятий на роботу в ПП «ІЗОТЕП», де характеризується як відповідальний розсудливий працівник, за місцем проживання скарг від сусідів та інших мешканців не надходило.

Таким чином, враховуючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу ОСОБА_1, відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим злочинів, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про призначення основного покарання за ч. 2 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі із застосуванням вимог ст. 69 КК України, тобто призначення основного покарання нижче нижчої межі, встановленої в санкції частини статті.

Відтак, доводи апеляційної скарги прокурора в частині необґрунтованого застосування вимог ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України, колегія суддів вважає безпідставними.

Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги доводи прокурора щодо неправильного застосування судом вимог ст. 75 КК України та безпідставного звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням та не погоджується з такими.

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, прийде до висновку про можливість виправлення засудженого від відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування такого з випробуванням.

Згідно абзацу 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24 жовтня 2003 року із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Колегія суддів вважає, що, звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції дотримався вищезазначених норм закону у повному обсязі, навівши у вироку переконливі доводи на підтвердження прийнятого рішення про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання. а також послався лише на вже враховані ним дані про особу обвинуваченого та обставини, які пом'якшують покарання, що стали підставою для застосування ст. 69 КК України, а також те, що протягом тривалого розгляду справи такий не вчинив жодного злочину.

Крім цього, судом першої інстанції, на думку колегії суддів, в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим злочинів, які за класифікацією згідно ст. 12 КК України за ч. 1 ст. 307 КК України є середнім та за ч. 2 ст. 307 КК України тяжким, а також те, що протягом тривалого розгляду справи, ОСОБА_1 не вчинив жодного злочину.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що судом встановлено відсутність обставин щодо наявності факту придбання ОСОБА_1 з метою збуту наркотичних засобів, обіг яких обмежено, після липня 2013 року, а також не отримано доказів на підтвердження існування таких під час судового розгляду, колегія суддів вважає, що Галицький районний суд м. Львова зробив обґрунтований висновок, що призначене ОСОБА_1 покарання без ізоляції від суспільства буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а також вмотивовано звільнив останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України №18 від 24 жовтня 2003 року, якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов'язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки статтею 77 КК України передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня.

З огляду на зазначену норму права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції діяв у відповідності з законом при прийнятті рішення щодо непризначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, а тому апеляційні вимоги прокурора в цій частині відхиляє і підстав призначати таке не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі сторони обвинувачення доводи не містять правових підстав для скасування вироку суду. Також, колегія суддів при перевірці справи та прийнятого рішення не виявила невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, яке б тягнуло за собою скасування вироку суду. Отже, вирок суду першої інстанції щодо є законним, обґрунтованим та скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, КПК України, колегія суддів,

ухвалила:

в задоволенні апеляційної скарги прокурора Львівської місцевої прокуратури №1 Львівської області ОСОБА_3 відмовити.

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 21 січня 2016 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10