Рішення № 58311682, 08.06.2016, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/6004/15-ц

Провадження №2/265/78/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2016 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Міхєєвої І.М.,

за участю секретаря - Федорової А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

2 вересня 2015 року Публічне акціонерне товариство (далі по тексу ПАТ) «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги наступним.

13 жовтня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступник Публічне акціонерне товариство «Укрсіббанк», далі по тексту ПАТ «Укрсіббанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11056706000 з Додатком №1 та 30 січня 2009 року Додаткова угода №2 до кредитного договору від 13 жовтня 2006 року. Згідно з умовами кредитного договору, банк видав відповідачеві кредитні кошти у розмірі 15000 доларів США з розрахунку 10,3 % річних на строк з 13 жовтня 2006 року по 13 жовтня 2027 року.

13 жовтня 2006 року з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 11056706000-П.

8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі- продажу прав вимоги, у зв'язку з чим ПАТ «Дельта Банк» отримало право вимоги за кредитним договором № 11056706000 від 13 жовтня 2006 року.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконує належним чином, заборгованість за кредитним договором станом на 30 липня 2015 року складає 507 435,12 гривень з яких: 297 430,82 гривень - кредитна заборгованість; 210 004,30 гривень - заборгованість за відсотками.

Позивач, звернувшись до суду, просить солідарно стягнути з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором станом на 30 липня 2015 року та судові витрати по справі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, в письмовій заяві просив розглядати справу без його участі та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача ОСОБА_3, діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності, у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову та пояснила, що дійсно 13 жовтня 2006 року між її довірителем ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір та 30 січня 2009 року додаткова угода №2 до нього. Не заперечувала, що ОСОБА_1 згідно умов договору отримав від банку 15 000 доларів США строком до 13 жовтня 2027 року, частка грошових коштів за договором не погашена і до сьогодення.

В обґрунтування заперечень зазначила що, по перше - позивач не надав доказів правонаступництва за кредитним договором ОСОБА_1, оскільки договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 08 грудня 2011 року не містить відомостей про перехід права вимоги саме за кредитним договором ОСОБА_1, позивач на вимогу суду не надав додаток № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги, в якому викладений перелік набутих позивачем за договором прав вимоги. Акт прийому - передачі, на думку представника, не є доказом переходу прав вимоги за кредитом ОСОБА_1, оскільки сам договір передбачає наявність саме додатку № 1, який в матеріалах справи відсутній. По друге - сума боргу не підтверджується матеріалами справи, оскільки відсутні виписки за особовими рахунками, відкритими позивачем для обслуговування кредитного договору ОСОБА_1, які є єдиним належним доказам сплачених коштів по кредитному договору та можливості перевірки способу їх сплати, розподілення сплачених коштів на погашення основного боргу, відсотків, штрафів, пені, комісій, тощо. Виписки по кредиту надані позивачем є, на думку представника, не належним доказом, оскільки не відображають стану кредитної справи за весь час існування кредиту та закінчуються в грудні 2011 року, не містять відомостей щодо погашення кредиту, а лише відображають дані банківських проводок. Розрахунок заборгованості не є читаємим та фактично не містить розрахунку а лише свідчить про банківські нарахування. Відсутня методика розрахунку заборгованості, що виключає можливість дійти висновку про наявну заборгованість за кредитним договором. По третє, зазначила, що стягнення з поручителя є неможливим через припинення поруки, оскільки укладення додаткової угоди №2 до кредитного договору, не було узгоджено з поручителем. За умовами додаткової угоди №2 значно збільшився обсяг фінансової відповідальності поручителя, оскільки додаткової угодою розмір щомісячного платежу визначено в розмірі 145 доларів США, що є значно більшим за погоджений в кредитному договорі від 13 жовтня 2006 року, який складав 60 доларів США.

Окрім того, представник зазначила, що вимоги про стягнення заборгованості заявлені позивачем з пропуском строку позовної давності, оскільки відповідно до відомостей наданих позивачем, у ОСОБА_1 наявна прострочена заборгованість починаючи з лютого 2009 року, оскільки останній платіж відбувся 30 січня 2009 року. А позивач, укладаючи договір купівлі - продажу прав вимоги 08 грудня 2011 року, вже знав про існуючу заборгованість, проте до суду звернувся поза межами строку позовної давності, визначеному ст. 257 ЦК України. Представник надала суду заяву в якій просила застосувати до заявлених вимог ПАТ «Дельта Банк» строк позовної давності в три роки.

Також представник зазначила, що відповідно до умов основного кредитного договору, а саме п.5.7., у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором по своєчасному поверненню кредиту та внесенню плати за кредит, банк має право стягнути з позичальника суму боргу, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет забезпечення, зазначений в п.2.1 кредитного договору. Тобто Банк мав право звернутися до суду з приводу стягнення боргу, чи звернути стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок, яким забезпечено кредит.

Просила задовольнити позов частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача борг по кредитному договору в строках позовної давності, в решті позовних вимог відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та надав, пояснення аналогічні поясненням представника ОСОБА_1 ОСОБА_3, додатково зазначив, що про існування додаткової угоди за № 2 до кредитного договору укладеної між Банком та ОСОБА_1 йому стало відомо під час розгляду справи в суді, до того умови додаткової угоди з ним не були узгодженні. Не заперечував, що письмову вимогу про повернення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 він отримав на при кінці серпня 2015 року, просив в задоволенні позову відмовити, оскільки вважає поруки припиненою.

Заслухавши пояснення сторін, що з'явились, дослідивши надані сторонами письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ «Дельт Банк» підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З матеріалів справи вбачається наступне.

13 жовтня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11056706000 та 30 січня 2009 року додаткову угоду №2 до кредитного договору від 13 жовтня 2006 року. Згідно з умовами кредитного договору банк видав відповідачеві кредитні кошти у розмірі 15000 доларів США з розрахунку 10,3 % річних на строк з 13 жовтня 2006 року по 13 жовтня 2027 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту відповідно до Додатку № 1 до договору, а саме щомісячними платежами з 01 по 20 число (включно) кожного місяця за наступного за тим, за який були нараховані проценти, але не пізніше 13 жовтня 2027 року, якщо не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди Сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору. (а.с.6-21)

Додатком №1 до кредитного договору від 13 жовтня 2006 року визначено, що він є невід'ємною частиною кредитного договору. Пунктом 2 Додатку №1 встановлений графік погашення кредиту, відповідно до якого повернення кредиту відбувається щомісячними платежами в розмірі 59,5 доларів США

Пунктом 2.1 додаткової угоди № 2 від 30 січня 2009 року змінено розмір ануїтетного платежу який став складати 145 доларів США. Днем сплати ануїтетного платежу визначено 25 числа кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов'язаний сплатити ануїтет ний платіж.

Виконання зобов'язань за кредитними договорами забезпечено порукою відповідача ОСОБА_2

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 13 жовтня 2006 року, 13 жовтня 2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 11056706000-П. (а.с.23- 25)

Згідно умов Договору Поруки, поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору від 13 жовтня 2006 року. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною.

Пунктом 3.2 договору Поруки передбачено, що порука припиняється з припиненням всіх зобов'язань по кредитному договору.

8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі- продажу прав вимоги, у зв'язку з чим ПАТ «Дельта Банк» отримало право вимоги за кредитним договором № 11056706000 від 13 жовтня 2006 року. (а.с.39-40)

Згідно наданої суду копії договору 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та умовах, визначених цим договором ПАТ «УкрСиббанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Цей договір підписаний сторонами, скріплений печатками ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. 08 грудня 2011 року за реєстровим № 2949 2950 (а.с. 128-165).

Згідно акту прийому-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, складеного уповноваженими сторонами договору 19 січня 2012 року на виконання п.4.2 договору купівлі-продажу, ПАТ «Дельта Банк» прийняв оригінали кредитного договору №11056706000 з додатком №1, укладеного з ОСОБА_1, договор застави, договір іпотеки за № 5993 та договір поруки, виписку про рух коштів по рахункам позичальника, копії паспорту та ІПП (а.с. 40).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

З огляду на викладене, позивач ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги за кредитним договором № 11056706000 від 13 жовтня 2006 року, укладеним ОСОБА_1 з ПАТ «УкрСиббанк», виконання якого було забезпечене договорами поруки, укладеними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з ПАТ «УкрСиббанк», тому доводи представника про відсутність доказів правонаступництва за кредитним договором ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Щодо позовних вимог про стягнення основної суми боргу за кредитним договором від 13 жовтня 2006 року (тілу кредиту) в розмірі 297 430.82 гривень, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Договір є укладеним з моменту передання грошей (ч. 2 ст. 1046 ЦК України) і є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов'язання повинне виконуватись у строк, що встановлений у договорі.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 525 ЦК України передбачено неможливість односторонньої відмови від виконання зобов'язання або його зміна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядок, встановлені договором.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п.1.5 кредитного договору, ПАТ «УкрСиббанк» надав позичальнику кредит шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника у банку. Представник відповідача ОСОБА_1 не заперечувала отримання кредитних коштів ОСОБА_1 у розмірі визначеному кредитним договором.

Проте свої зобов'язання за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 повністю не виконав, що не заперечувалась представником відповідача.

Відповідно до довідки ПАТ «Дельта Банк» від 30 липня 2015 року заборгованість за кредитним договором №11056706000 від 13 жовтня 2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 станом 30 липня 2015 року складає 22 988,37 доларів США, що еквівалентно 507 435,12 грн.: тіло кредиту 13 474,53 доларів США, що еквівалентно 297 430,82 грн., відсотки 9513,84 доларів США, що еквівалентно 210 004,30 грн.(а.с.29)

У зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором та виникнення заборгованості за кредитом,18 серпня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» надіслав ОСОБА_1, ОСОБА_2 досудову вимогу з повідомленням про те, що 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, у зв'язку з чим ПАТ «Дельта Банк» отримало право вимоги за кредитним договором. Крім цього зазначив, що відповідачі у порушенні взятих на себе зобов'язань не виконують умови кредитного договору у зв'язку з чим, станом на 30 липня 2015 року виникла заборгованість у сумі 22 988, 37 доларів США вимагав сплатити прострочену (поточну) заборгованість в зазначеному розмірі.

Надані позивачем вимоги від 18 серпня 2015 року за вих. № 31.4-08/7985 та за № 31.4-08/7984 не є вимогами про дострокове стягнення, а стосуються лише погашення простроченої (поточної) заборгованості ( а.с. 30-31)

Разом з тим, за умовами кредитного договору від 13 жовтня 2006 року та графіку погашення кредиту, що є додатком до кредитного договору, повернення кредитних коштів повинно відбуватись рівними частинами кожного місяця (ануїтетний графік повернення) (а.с.16)

Пунктом 2.1. Додаткової угоди №2 до кредитного договору від 13 жовтня 2009 року також сторонами узгоджено повернення кредитних коштів шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів, датою сплати такого платежу визначено 25 число кожного календарного строку кредитування. (а.с.22- 23)

Оскільки умовами договору установлені окремі самостійні зобов'язання щодо повернення кредиту, то відповідальність за невиконання кожного з них настає окремо.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Пунктом 3 графіку погашення платежів за кредитом, наведеному в додатку №1 до кредитного договору від 13 жовтня 2006 року передбачено, що простроченою сумою основного боргу вважається - будь яка сума заборгованості, що перевищує розмір максимально допустимої заборгованості за сумою неповернутого кредиту, який розмір встановлений на відповідну дату, зазначену в п.2 вище вказаного графіку. (а.с.21)

Згідно виписки по кредитному договору ОСОБА_1 за період з 13 жовтня 2006 року по 29 грудня 2011 року наданою Банком, останнє погашення кредиту відбулося 30.01.2009 року, (а.с.115-116), це підтверджено і розрахунком заборгованості за кредитним договором, надісланим Банком на адресу суду, відповідно до якого з 19 грудня 2011 року відсутні щомісячні платежі.(а.с. 126).

Тобто, прострочення чергового платежу відповідно до умов додаткової угоди №2 до кредитного договору відбулося 26 лютого 2009 року, а з позовом до суду Банк звернувся шляхом надіслання позовної заяви поштою 28 серпня 2015 року, про що свідчить штам Укрпошти на конверті. (а.с.50) Вимога про сплату простроченої (поточну) заборгованість відповідачам була направлена 18 серпня 2015 року.

Су наголошує, що позивач ПАТ «Дельта Банк» набув право вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 18 грудня 2011 року, і саме з цього часу позивачу стало відомо, що останній платіж за кредитним договором здійснено 30.01.2009 року.

Вирішуючи питання про перебіг строку позовної давності, суд виходить з того, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України).Тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання чергового платежу

Тому суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності для ПАТ «Дельта Банк» починається з 25 лютого 2009 року (настання чергового платежу)

З огляду на наведене слід дійти висновку про те, що вимогу до суду про виконання боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку позовної давності у три роки, починаючи з моменту настання строгу погашення чергового платежу, проте позов пред'явлено 28 серпня 2015 року, тобто поза межами строку позовної давності, визначеною ст. 257 ЦК України. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тому суд відмовляє в позові про стягнення основної суми боргу за кредитним Договором від 13 жовтня 2006 року та Додатковою угодою до нього за тілом кредиту, які заявлені поза межами строку позовної давності, тобто за період з 26 лютого 2009 року по 26 лютого 2012 року.

Водночас ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором строк дії якого спливає 13 жовтня 2027 року не виконав, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту підлягають задоволенню в межах строку позовної давності, а саме за період з 26 лютого 2012 року по 30 липня 2015 року (дата яка визначена позивачем в позові), виходячи з наступного розрахунку.

Розмір щомісячного ануїтетного платежу визначений в п.2.1 Додаткової угоди №2 до кредитного договору складає 145 доларів США, період з 26 лютого 2012 року по 30 липня 2015 року складає 41 місяць, тому сума заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту складає 5 945 доларів США (41х145), що згідно курсу НБУ на час звернення до суду (100 доларів США -2207,3558) складає - 131 265,60 гривень.

Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості по процентам за кредитним договором від 13 жовтня 2006 року, суд виходить з наступного.

Згідно ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

З розрахунку доданого позивачем до позовної заяви вбачається, що станом 30 липня 2015 року заборгованість складає - 22 988,37 доларів США, що еквівалентно 507 435,12 грн. У тому числі тіло кредиту - 13 474,53 доларів США, що еквівалентно 297 430,82 грн., відсотки 9513,84 доларів США, що еквівалентно 210 004,30 грн. Комісія за ведення кредиту 0,00 грн., пеня 0,00 грн. З них прострочена заборгованість по кредитному договору станом на 30 липня 2015 року складає: тіло кредиту 555,31 доларів США, що в еквіваленті складає 12257,67 грн.; відсотки -6130,98 доларів США, що еквівалентно 135332,54 грн. (а.с. 29)

29 квітня 2016 року представником позивача на адресу суду були надіслані виписки по кредитному договору за період з13 жовтня 2006 року по 29 грудня 2011 року та оригінал детального розрахунку заборгованості за кредитом з 19 грудня 2011 року по 04 лютого 2016 року. (а.с.114-127)

З розрахунку надісланого позивачем вбачається, що розрахунок заборгованості наданий від дати взяття на баланс19 грудня 2011 року та починаючи з 05 лютого 2015 по 04 лютого 2016 року із зазначенням всіх нарахувань штрафів, пені, відсотків. Відповідно вказаного розрахунку:

- сума заборгованості за кредитом за період з 19 грудня 2011 року (18 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» ПАТ «Дельта Банк»» було укладено договір купівлі - продажу прав вимоги) по 04 лютого 2016 року складає - 13474,53 гривень;

- сума заборгованості за відсотками за період з 19 грудня 2011 року п 04 лютого 2016 року складає - 10 506,86 доларів США;

- пеня за період з 05 лютого 2015 року по 04 лютого 2016 року складає - 78751,68 гривень;

- сума зі ставкою 3% від простроченого тіла по кредиту за період 05 лютого 2015 року по 04 лютого 2016 року за складає -381,94 гривень;

- сума за ставкою 3% від прострочених заборгованості по процентам по кредиту за період з період 05 лютого 2015 року по 04 лютого 2016 року складає - 4209,00 гривень г (а.с.126-127).

Але, звертаючись до суду 28 серпня 2015 позивач ПАТ «Дельта Банк» з позовними вимогами про стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просив стягнути заборгованість за кредитними договором станом на 30 липня 2015 року у сумі 507 435,12 гривень яка складається лише з: заборгованості за кредитом у розмірі 297 430,82 гривні гривень, заборгованості за відсотками 210 004,30 гривень.

З наданого розрахунку вбачається, що позивачем не підтверджена сума заборгованості за відсотками та період виникнення такої заборгованості, оскільки:

- у позовній заяві зазначається заборгованість за відсотками станом на 30 липня 2015 року у сумі 210 004,30 гривень

- з розрахунку заборгованості за кредитним договором наданого позивачем, сума заборгованості за відсотками за період з 19 грудня 2011 року по 04 лютого 2016 року складає 10 506,86 доларів США що згідно курсу НБУ за 100 доларів США 2587,2756 еквівалентно - 271 812,46 гривень.

Таким чином, надані позивачем розрахунки заборгованості за кредитним договором в частині заборгованості за відсотками суттєво відрізняються один від одного.

Окрім того, розрахунок заборгованості наданий позивачем є незрозумілим для суду, оскільки фактично не містить розрахунку а лише констатує банківські нарахування. Так, даний розрахунок містить дані про несплачені щомісячні платежі, а саме в стовпчику «сума простроченої заборгованості по тілу» зазначені розміри від 493,77 до 620,74 доларів США за період з 05 лютого по 04 лютого 2016 року, в той час як відповідно до п.2.1 додаткової угоди від 30 січня 2009 року, ануїтетний (фіксований) платіж складає 145 доларів США щомісяця. В зв'язку з чим є незрозумілим за якою методикою нараховані відсотки за кредитом. Також зазначений розрахунок містить періоди поза межами заявлених вимог, тобто здійснений станом на 04 лютого 2016 року, в той час як позивач просить стягнути заборгованість станом на 30 липня 2015 року. (а.с.126-127)

Надіслані на адресу суду представником позивача виписки по кредитному договору ОСОБА_1 містять лише дані банківських нарахувань та проводок за період з 13 жовтня 2006 року по 29 грудня 2011 року та не відображають стану кредитної справи за кредитним договором станом на 30 липня 2015 року.

Залишається не зрозумілим для суду яким чином нараховані відсотки за кредитним договором від 13 жовтня 2006 року та додатковою угодою №2 від 30 січня 2009 року, а саме за якою відсотковою ставкою, за який період та в якому розмірі. Вказані обставини свідчать про недоведеність позивачем обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, позивачем в рамках розгляду даної справи не надано належного розрахунку суми заборгованості за відсотками, а тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Що стосується солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У статті 559 ЦК України передбачені спеціальні підстави та умови припинення поруки.

Так, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання.

Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом збільшення розміру щомісячного платежу.

Судом встановлено, що 30 січня 2009 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угода № 2 до кредитного договору № 11056706000 від 13 жовтня 2006 року. Вказаною додатковою угодою внесено без згоди поручителя зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя ОСОБА_2 що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором. Зокрема, п.2.1 додаткової угоди було змінено розмір ануїтетного платежу, який став складати 145 доларів США. За умовами додаткової угоди і кредит і відсотки за його користування повинні сплачуватися щомісяця, днем сплати ануїтетного платежу визначено 25 числа кожного календарного місяця. (а.с.22-23) В той час, умовами основного кредитного договору від 13 жовтня 2006 року та додатком № 1 до нього, розмір ануїтетного платежу встановлений в розмірі 59,6 доларів США (а.с.16). За переконанням суду такі зміни в додатковій угоді призвели до збільшення щомісячного платежу (кредиту та відсотків) а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов'язанні.

Верховний Суд України щодо цього питання сформулював правовий висновок у постановах від 21 травня 2012 року (№ 6-18цс11, № 6-69цс11), у яких зазначив, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обов'язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

Крім того, обов'язковою умовою припинення поруки за нормою частини першої статті 559 ЦК України має бути відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов'язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. За своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов'язання таких змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення особи (у даному випадку - поручителя).

Так, у постанові Верховного Суду України від 5 червня 2013 року (№ 6-43цс13) зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Тобто випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Відповідно до п.2.1 договору поруки від 13 жовтня 2006 року, кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови Кредитного договору з позичальником, у наслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Представником позивача доказів на підтвердження, того що додаткова угода №2 до кредитного договору від 13 жовтня 2006 року укладена зі згоди поручителя ОСОБА_2 суду не надано. Водночас твердження відповідача ОСОБА_2 про укладення додаткової угоди без його згоди, представником позивача не спростовані.

Таким чином, суд дійшов висновку про припинення на підставі ч.1 статті 559 ЦК України поруки ОСОБА_6 за договором поруки № 11056706000-П укладеним 13 жовтня 2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, оскільки в додатковій угоді №2 до кредитного договору від 13 жовтня 2006 року, укладеній без згоди поручителя ОСОБА_2, закладені умови, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшують обсяг відповідальності поручителя.

Окрім того, згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З розрахунку заборгованості наданого позивачем за період з 19 грудня 2011 року по 04 лютого 2016 року вбачається, що згідно графіку погашення заборгованості з 19 грудня 2011 року відсутні щомісячні платежі. Згідно виписки по кредитному договору ОСОБА_1 за період з 13 жовтня 2006 року по 29 грудня 2011 року, наданою Банком, останнє погашення кредиту відбулося 30.01.2009 року, а тому виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами),

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки, слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

З договору поруки від 13 жовтня 2006 року вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржника за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При цьому, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Як встановлено судом, останній платіж за кредитним договором здійснено 30 січня 2009 року, згідно графіку погашення заборгованості строк чергового платежу настав 25 лютого 2009 року, до суду позивач звернувся 28 серпня 2015 року. Судом також встановлено, що дострокового погашення кредиту банк від боржників не вимагав. Таким чином, оскільки Банк пред'явив позов до поручителя ОСОБА_7 поза межами установленого ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку, тому суд дійшов висновку про припинення поруки ОСОБА_6 за договором поруки № 11056706000-П укладеним 13 жовтня 2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2

За таких обставин позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості не підлягають задоволенню.

Виходячи з встановлених обставин наданих сторонами доказів та вимог закону, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі в сумі 131 206 гривень 15 копійок підлягають задоволенню лише з відповідача ОСОБА_1

Тобто, у задоволенні позовних вимог щодо солідарного стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту слід відмовити.

Усі висновки суду в цьому рішенні повністю узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду України викладеними в Постановах Верховного Суду України за №6-167 цс14 від 12 листопада 2014 року; за № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року; № 247 цс 15 від 17 лютого 2016 року; за № 6-2662 від 20 квітня 2016 року; №6-53цс14;

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони, понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивач просив стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 507 435 гривень 12 копійок. Позовні вимоги задоволені у розмірі 131206 гривень 15 копійок. Розмір судового збору на час ухвалення рішення суду складає один процент від розміру задоволених вимог тобто - 1312 гривень 06 копійок.

На момент звернення до суду позивач був звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», який був чинний на момент звернення до суду, тому з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід держави сума судового збору в розмірі 1312 гривень 06 копійок.

Керуючись ст.ст.10, 57, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» ( МФО 380236, код ЄДРПОУ 34047020) заборгованість за кредитним договором № 110567060 від 13.10.2006 року в сумі 131 206 (сто тридцять одна тисяча двісті шість) гривень 15 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір на користь держави в сумі 1312 (одна тисяча триста дванадцять) гривень 06 копійок.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено особами, які брали участь у розгляді справи в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя _______ І.М. Міхєєва