Ухвала суду № 58306916, 10.05.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/7151/15-ц Головуючий у І інстанції Петришин Н. М.Провадження № 22-ц/780/2176/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 10.05.2016

УХВАЛА

Іменем України

10 травня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Касьяненко Л.І.,

Суддів: Білоконь О.В., Приходька К.П.,

За участі секретаря: Волинець Я.В.,

Розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Омега банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним кредитний договір № 2621/0308/72-055 від 25.03.2008 року, укладений між ним та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» з моменту його вчинення та, як наслідок, іпотечний договір № 2621/0308/72-055-г-2 від 11.02.2009 року, укладений між сторонами, теж повинен бути визнаний недійсним на підставі ч.2 ст. 548 ЦК України.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 25 березня 2008 року між ним та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» код ЄДРПОУ 19356840, був укладений споживчий Кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач нібито надав йому кредит у розмірі 73 860,00 (сімдесят три тисячі вісімсот шістдесят) доларів США на строк з «25» березня 2008 року по «23» березня 2028 року.

Укладення Кредитного договору було зумовлено тим, що він напередодні придбав майнові права на соціальне житло, а саме: однокімнатну квартиру № 71, розташовану у місті Бровари по вулиці Грушевського в будинку під № 21, загальною площею 51,2 кв.м. Вартість майнових прав на квартиру відповідно до п. 4.1 Договору № 71 к купівлі - продажу майнових прав, становила - 438 940,00 грн.

Вважав, що укладений договір в іноземній валюті приховав фактично договір кредиту в гривнях на суму 372 993,00 грн., тому відповідач порушив ст. 235 ЦК України. Так, згідно із заявою на видачу готівки № 1 від 25 березня 2008 року, він отримав від відповідача суму грошових коштів саме в національній валюті України в розмірі 372 993,00 грн., які в той же день вніс на рахунок № 29099027869401, що був сформований відповідачем для подальшого переказу на рахунок ТОВ «БудЕліт Групп». В подальшому кредит погашався саме в національній валюті.

Банк. надавши кредит в іноземній валюті (доларах США), переклав всі ризики, повязані із знеціненням національної валюти України, тобто вніс у Кредитний договір положення, які завідомо були невигідними для нього,як споживача.

Такі умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків на шкоду споживача, є несправедливим, тому договір має бути визнаний недійсним в цілому. До несправедливих умов також відносяться умови щодо права Банку збільшувати проценти за кредитним договором.

Крім того, правочин був вчинений відповідачем без отримання індивідуальної ліцензії, що є порушенням ст. 277 ЦК України та на момент укладання Кредитного договору не було укладено жодної угоди між сторонами про відкриття йому рахунку в іноземній валюті. Також відповідач не надав повний графік погашення кредиту і відсотків та інформацію про детальний розклад загальної вартості кредиту, як того вимагає Постанова НБУ № 168 від 20.05.2007 року, отже він не мав достовірної та повної інформації про істотні умови кредитування про сукупну вартість кредиту.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального рішення, просить рішення суду І інстанції скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

По справі встановлено, що 25 березня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк» код ЄДРПОУ 19356840, було укладено споживчий Кредитний договір № 2621/0308/72-055, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит у розмірі 73 860,00 (сімдесят три тисячі вісімсот шістдесят) доларів США на строк з «25» березня 2008 року по «23» березня 2028 року.

Для забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, між ОСОБА_2 та ВАТ «Сведбанк» 11 лютого 2009 року укладено також іпотечний договір № 2621/0308/72-055-г-2 .

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Омега банк» є правонаступником ВАТ «Сведбанк».

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. 1, ч. 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 203, 215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках у відповідності до ст. 215 цього Кодексу робить правочин нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність за судовим рішенням.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, а саме, коли: зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин не має необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі; не дотримано встановленої законом форми правочину; правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані таким законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

Одночасно слід зазначити, що договір є підставою виникнення договірного зобов'язання - під яким, відповідно до ст. 509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Доводи позивача про те, що кредитний договір містить дискримінаційні умови щодо зміни відсоткової ставки, є безпідставними, оскільки умовами договору передбачено можливість такого збільшення лише при дотриманні сторонами визначеної договором процедури зміни договору (п.п. 6.1.2, 6.1.2.2). При цьому, у справі відсутні докази фактичного підвищення відсоткової ставки за кредитним договором без погодження з позичальником та порушення у зв'язку з цим прав останнього, які призвели до збільшення його зобов'язань за кредитним договором.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Таким чином, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Судом не встановлено наявності одночасно всіх вказаних ознак.

За змістом ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення Кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час укладення кредитного договору був ознайомлений з усіма його умовами, в тому числі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням, у тому числі, процентної ставки, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту. Позивач з указаними умовами погодився, про що свідчить підписання ним кредитного договору та графіків погашення кредиту.

Судом І інстанції також було встановлено, що у судовому засіданні представник позивача підтвердив факт систематичної сплати позичальником протягом тривалого часу періодичних платежів на виконання умов договору, що свідчить про те, що волевиявлення позичальника на укладення кредитного договору на визначених у ньому умовах, отримання кредиту саме у валюті доларах США відповідало внутрішній волі позичальника.

Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами спеціального законодавства України, а саме: Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 року, Законом України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 07.12.2000 року, Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року, якими регулюються правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, з яких вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно ч. 2 ст. 198 ЦК України, грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Законодавчими актами що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є ЗУ "Про банки і банківську діяльність", Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ЗУ "Про ОСОБА_3 України". Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

Аналіз положень ст.47 та ст.49 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти, як засобу платежу.

Таким чином, відповідно до положень ЗУ "Про банки і банківську діяльність", банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

Укладаючи кредитний договір, сторона з'ясовує, на яких умовах договір укладається, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів визначає для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не мають безпідставно змінюватись на вимогу однієї зі сторін. При цьому діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні, позичальник мав можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації. Крім того, не було перешкод для отримання позичальником кредиту у національній валюті. Доказів протилежного позивач не надав.

Підписи позивача ОСОБА_2 на договорі та додатках свідчать про те, що позивач ознайомився із змістом договору та додатками, та погодився із умовами викладеними у договорі.

Таким чином, Кредитний договір № 2621/0308/72-055 від 25 березня 2008 року укладений сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, які були ним обумовлені. Будь-які підстави вважати, що правочин суперечить ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, судом не встановлені.

Доводи позивача про те, що кредит фактично надавався у національній валюті спростовуються умовами договору, в яких передбачено предмет договору, умови погашення заборгованості і сплати процентів.

Зокрема, п. 1.2 Кредитного договору передбачено, що кредит надається Банком у готівковій формі через касу Банку на підставі заяви Позичальника з метою подальшої конвертації суми отриманого кредиту у національну валюту України та внесення коштів в національній валюті України на користь ТОВ «БудЕлітГруп» в оплату за договором купівлі продажу майнових прав, зазначених у п. 1.4. цього Договору.

Колегія суддів, з урахуванням вищевикладеного, дійшла думки про те, суд І інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки доводи позивача про порушення прав споживача банківської послуги внаслідок відсутності у договорі орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуг, детального розпису загальної вартості кредиту, встановлення жорстких обов'язків позивача, дискримінаційних умов зміни відсоткової ставки є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Колегія суддів, вважає, що висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили ті обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом І інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом І інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст.308, 315 ЦПК України , колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: