Рішення № 58304263, 13.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3899/16 Справа № 196/822/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бойко Ю. О. Доповідач - Болтунова Л.М.

Категорія 48

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Болтунової Л.М.

суддів - Козлова С.П., Тамакулової В.О.

за участю секретаря - Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим будинком, господарськими будівлями і спорудами, усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя в натурі, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволені частково.

Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 неподільною річчю.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2, за кожним, право власності на ідеальну частку в житловому будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами в розмірі 1/2 від цілого без її реального виділу.

Залишено вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами у спільній частковій власності сторін.

Встановлено порядок користування житловим будинком й виділено в особисте користування ОСОБА_3, згідно технічного паспорту на будинок, житлову кімнату - приміщенння 1-4, площею 10,0 кв.м., та виділено ОСОБА_2 в особисте користування житлову кімнату - приміщення 1-5, площею 10,0 кв.м.

Залишено в загальному користуванні сторін житлову кімнату - приміщення 1-3, площею 14,4 кв.м., кухню - приміщення 1-2, площею 13,9 кв.м., кухню - приміщення 1-6, площею 8,7 кв.м., ванну кімнату - приміщення 1-7, площею 3,2 кв.м., коридор - приміщення 1-1, площею 6,6 кв.м., а також господарські будівлі і споруди.

Усунуто перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 ОСОБА_3 шляхом вселення її до цього житлового будинку з її неповнолітньою донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. В іншій частині позовних вимог сторонам відмовлено за недоведеністю.

З таким рішенням, частково не погодився ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з'ясування, порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким поділити в натурі їх спільне із ОСОБА_3 майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1, виділивши йому у власність, на плані технічного паспорту, - житлову кімнату №1-4 площею 10,0 кв.м.; житлову кімнату №1-3 площею 14,4 кв.м; № В-1 - гараж площею 22,5 кв.м.; Г-1 - сарай площею 19,5 кв.м. Виділити у власність ОСОБА_3: житлову кімнату №1-2, на плані технічного паспорта, площею 13,9 кв.м, ; житлову кімнату №1-5, на плані технічного паспорта, площею 10,0 кв.м,; коридор №1-1, площею 6,6 кв.м.; кухню №1-6, площею 8,7 кв.м.; ванну кімнату №1-7, площею 3,7 кв.м.; Б-1 - літню кухню, площею 21,0 кв.м.

Відповідно до ч.3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено, що з 21 січня 2001 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню доньку, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2014 року даний шлюб розірвано. (а.с. 6)

За договором купівлі-продажу від 08 грудня 2003 року, подружжя придбало житловий будинок АДРЕСА_1, за яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є його власниками на ? частину кожний. (10, 11)

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись у липні 2015 року з позовною заявою, ОСОБА_3 просила поділити в натурі вищевказаний житловий будинок. Однак, у подальшому, 13 серпня 2015 року змінила предмет позовних вимог, просила встановити порядок користування житловим будинком АДРЕСА_1, виділивши їй та її неповнолітній доньці, ОСОБА_4, у користування, житлову кімнату 1-4, площею 10,0 кв.м та житлову кімнату 1-3, площею 14,4 кв.м, а ОСОБА_2 виділити в користування житлове приміщення 1-5, площею 10,0 кв.м. Кімнату 1-2, кухню, ванну кімнату та інші підсобні приміщення та господарські будівлі - залишити у їх загальному користуванні. (а.с.29-31)

У серпня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, і з урахуванням його уточнень, зокрема, просив поділити в натурі житловий будинок АДРЕСА_1, виділивши йому у власність житлову кімнату №1-4 на плані технічного паспорта, площею 10,0 кв.м.; житлову кімнату №1-3, площею 14,4 кв.м.; гараж № В-1, площею 22,5 кв.м. та сарай Г-1, площею 19,5 кв.м. У власність ОСОБА_3 - виділити житлову кімнату №1-2, площею 13,9 кв.м.; житлову кімнату №1-5, площею 10,0 кв.м.; коридор №1-1, площею 6,6 кв.м.; кухню №1-6, площею 8,7 кв.м.; ванну кімнату №1-7, площею 3,7 кв.м.; літню кухню Б-1, площею 21,0 кв.м.(а.с.55-57)

Розглядаючи по суті даний спір, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення обох позовних заяв, виходячи із норм ст.ст. 355-358, 360, 361, 364, 367 ЦК України.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки такого висновку суд дійшов, допустивши порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, вийшовши за межі вищевказаних позовних вимог сторін.

Відповідно до ст. ст. 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.

За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна це питання вирішується судом.

Згідно роз'яснень у п. п. 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на жилий будинок», виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце лише за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Статтею 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 2 ст. 59, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина перша ст. 143 ЦПК України передбачає, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи по суті даний спір, суд першої інстанції вирішив, що спірний житловий будинок, відповідно до ст. 183 ЦК України, є неподільною річчю через неможливість виділення часток у натурі, а також дійшов висновку про необхідність встановлення порядку користування цим нерухомим майном.

Однак такі висновки суду є передчасними та такими, що ґрунтуються на припущеннях, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 не заявляв клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи у справі з метою з'ясування технічної можливості поділу в натурі житлового будинку АДРЕСА_1, так само як і ОСОБА_3 не зверталась до суду із заявою про проведення відповідної експертизи щодо з'ясування можливості встановлення запропонованого нею порядку користування житловим приміщенням.

Отже, вказані позовні вимоги сторін не доведені допустимими доказами, не підтверджені належними засобами доказування - експертними висновками, що є підставою для відмови у їх задоволенні.

Крім того, визначаючи на свій розсуд порядок користування спірним житловим будинком, та виділяючи у користування ОСОБА_3 кімнату 1-4, площею 10 кв.м., а ОСОБА_2 кімнату 1-5, площею 10 кв.м., суд першої інстанції не звернув уваги на те, що виділені сторонам кімнати є прохідними, що вбачається із плану спірного житлового будинку (а.с.7 зворот), а тому встановлення такого порядку користування, є недоцільним.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції у порушення вищевказаних норм закону визнав за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 права власності на ідеальні частки у житловому будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами у розмірі ? частини від цілого без їх реального виділу, за кожним, та залишив спірне нерухоме майно у спільній частковій власності сторін, хоча таких вимог до суду заявлено не було.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08 грудня 2003 року, сторони на час розгляду справи вже були співвласниками спірного будинку і їм належало по ? його частині. (а.с.11) А відтак рішення суду першої інстанції і в цих частинах слід скасувати.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом її вселення разом із неповнолітньою дочкою, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, то колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні цих вимог з огляду на те, що вони є похідними від позовних вимог про встановлення порядку користування житлом та поділу житлового будинку в натурі.

Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або у дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Оскільки, як було зазначено вище, у суді першої інстанції ОСОБА_2, не заявляв клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи, а під час розгляду справи у апеляційному суді не навів поважності причин цього, колегія суддів, з огляду на засади змагальності сторін, на яких базується цивільне судочинство, вважає доводи апеляційної скарги стосовно необхідності проведення експертизи на стадії апеляційного розгляду справи безпідставними.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, на підставі п.п.3,4 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення, яким у заявлених позовних вимогах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 05 січня 2015 року - скасувати і в задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: