Ухвала суду № 58303489, 08.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

Справа № 2604/7393/12 Головуючий у 1 - й інстанції: Гаврилова О.В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6221/2016 Доповідач - Шиманський В.Й.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Шиманського В.Й.

Суддів - Качана В.Я., Кравець В.А.,

при секретарі - Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві про стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

Із вказаним позовом до суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися в вересні 2011 року.

Зазначали, що 30.03.2009 року Оболонським районним судом м. Києва було винесено рішення в цивільній справі № 2-10400/2009 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 коштів в розмірі 54437, 78 грн. Дане рішення набрало законної сили 10.04.2009 року. Грошове зобов'язання відповідача до теперішнього часу не виконане, сума коштів, визначена рішенням Оболонського районного суду м. Києва знецінилась у зв'язку з інфляцією.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.11.2015 року провадження в частині вимог позивача ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів закрито у зв'язку зі смертю зазначеного позивача (т. 2 а.с. 14).

Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_3 просила суд стягнути з відповідача на свою користь суму інфляційних нарахувань на суму боргу в розмірі 61220, 73 (т. 2 а.с. 10-12).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 інфляційні витрати у зв'язку з невиконанням зобов'язання в суму 61220, 73 грн. та судові витрати.

В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування даного рішення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 21.11.2008 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30.03.2009 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди внаслідок злочину задоволено частково, стягнуто з останнього на користь ОСОБА_3 54 473, 78 грн.

Дане рішення набрало законної сили 10.04.2009 року.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 12.08.2009 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1040, виданого 20.05.2009 року.

Державним виконавцем при виконанні виконавчого документу, було проведено значну кількість виконавчих дій внаслідок ухилення відповідача від виконання рішень суду, але борг боржником непогашений.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того що на правовідносини, які виникли між сторонами, розповсюджуються положення ст. 625 ЦК України .

Судова колегія погоджується з такими висновками районного суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язання встановлює завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням.

Якщо розглядати застосування санкцій, встановлених в ч. 2 ст. 625 ЦК України як додатковий засіб захисту прав кредитора від знецінення грошових коштів одночасно з відшкодуванням інфляційних втрат, що застосовується до всіх без винятків правовідносин, які мають ознаки грошового зобовґязання (боржник має сплатити грошові кошти кредитору (стягувачу), то буде цілком логічним застосування цих санкцій до правовідносин, які є наслідком ухвалення рішення про стягнення коштів з однієї фізичної особи на користь іншої (при вирішенні спорів про поділ майна зі стягненням компенсації, спорів про відшкодування шкоди) при ухиленні боржника від виконання судового рішення.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України № 6-113цс14 від 01.10.2014 року.

Таким чином у справі, судом першої інстанції правильно застосовано ст. 625 ЦК України.

П. 1 ст. 1166 ЦК України встановлює обов'язок відшкодування шкоди, завданої майну фізичній особі в повному обсязі, то інфляційні нарахування повинні нараховуватися на суму збитку кожен місяць.

Отже є підстави для задоволення вимог позову про стягнення інфляційних витрат за прострочення зобовязання по сплаті 54 473, 78 грн. за період з 10.04.2009 року по 30.09.2015 року включно.

Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином твердження апеляційної скарги про незаконність та упередженість судового рішення матеріалами справи спростовуються.

З огляду на викладене, оскаржене у справі рішення постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому це рішення не може бути скасованим з підстав що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: