Постанова № 58303249, 06.06.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2016 р. Справа № 922/6598/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність від 14 січня 2016 року,

1-го відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 20 січня 2016 року,

2-го відповідача: ОСОБА_3, (директор)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1106 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 14 березня 2016 року у справі № 922/6598/15,

за позовом: Лабнет Біомедлаб ЛТД, Республіка Кіпр,

до: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс", м. Харків,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.", м. Харків,

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 березня 2016 року у справі № 922/6598/15 (суддя Ємельянова О.О.) у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18 травня 2016 року з огляду на неявку у судове засідання 2-го відповідача, з метою забезпечення необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, колегією суддів було відкладено розгляд справи.

У судове засідання, яке відбулось 06 червня 2016 року, зявились належні представники сторін, які підтримали свої правові вимоги по справі.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

01 лютого 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Б.А.Т." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діагностика плюс" було укладено договір № 08/15-11 (Т. 1 а.с. 11-12).

Згідно пункту 1.2. договору, виконавець здійснює надання послуг по проведенню медичних діагностичних лабораторних досліджень на підставі свідоцтва про реєстрацію субєкта підприємницької діяльності № 25609216, Статуту та ліцензії Міністерством охорони здоров'я України АВ 554900 від 02 вересня 2010 року, Атестату акредитації № 100-008/2012 від 03 лютого 2012 року.

Не погоджуючись з укладенням даного договору Лабнет Біомедлаб ЛТД звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс" (відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." (відповідач 2) про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." корпоративних прав позивача при укладанні договору № 08/15-П від 01 лютого 2015 року.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий господарський суд дійшов до висновку:

1)що при укладанні спірного договору № 08/15-11 від 01 лютого 2015 року від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." директор - ОСОБА_4 діяв відповідно до наданих йому статутом товариства повноважень та відповідно до чинного законодавства України, що не є підставою для визнання правочину недійсним.

2)що позовні вимоги є не обґрунтованими, не порушують корпоративних прав позивача щодо управління справами товариства, розподілу прибутку товариства (з одержанням своєї частки) від господарської діяльності товариства та погіршення майнового стану підприємства, що не впливає на права позивача, як учасника, з часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 70%

Не погоджуючись з вказаною позицією суду першої інстанції апелянт зазначає, що

1)директор не мав права одноособового підписання договору № 08/15-11 від 01 лютого 2015 року, оскільки у відповідності до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." угоди, на суму що перевищують 10 000,00 доларів потребують затвердженню загальними зборами;

2)положеннями Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів відносить вирішення питання вчинення правочинів в здійсненні яких згідно до законодавства України має зацікавленість виконавчий орган або учасник товариства. А оскільки станом на 01 лютого 2015 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." ОСОБА_4 був одночасно учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс", укладення такого правочину може мати місце в разі його погодження загальними зборами.

При цьому апелянтом наголошується, що саме у звязку з особистою зацікавленістю у спірному договорі було встановлено знижку в 50%, на підставі чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." зазнало збитків.

3)укладаючи договір Товариство з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс" не мало ліцензії на здійснення медичної практики, а відтак і можливості проведення забіру біологічного матеріалу людини з метою передачі його Товариству з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." для здійснення подальших лабораторних досліджень

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що Лабнет Біомедлаб ЛТД відповідно до статуту є учасником товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Б.А.Т." та власником 70 % частки статутного капіталу товариства (Т. 1 а.с. 27-36).

Відповідно до статті 6 статуту, предметом діяльності товариства є, зокрема: загальна медична практика; спеціальна медична практика та інша діяльність у сфері охорони здоровя, про що свідчить ліцензія видана Міністерством охорони здоров'я України (дублікат ліцензії від 02 вересня 2010 року серія № АВ № 554900 (Т. 1 а.с. 26-27).

Як зазначає позивач 01 лютого 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Б.А.Т." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діагностика плюс" укладено договір № 08/15-11 (Т. 1 а.с. 11-12).

Згідно пункту 1.2. договору, виконавець здійснює надання послуг по проведенню медичних діагностичних лабораторних досліджень на підставі свідоцтва про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності № 25609216, Статуту та ліцензії Міністерством охорони здоров'я України АВ 554900 від 02 вересня 2010 року, Атестату акредитації № 100-008/2012 від 03 лютого 2012 року.

За твердженням позивача укладанням договору № 08/15-П від 01 лютого 2015 року було порушено його корпоративні права як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Б.А.Т.", у зв'язку з чим останній підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України можливість визнання недійсним правочину, недійсність якого прямо не встановлена законом, пов'язується із наявністю заперечень його дійсності на встановлених законом підставах однією із сторін або іншою заінтересованою особою.

У підпункті 4.4 рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Відповідно до ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.

Згідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року №4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас згідно з положеннями статті 16 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 12 та статті 167 ГК України незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.

Враховуючи рекомендації Вищого господарського суду України, тлумачення Конституційного суду України, суд зауважує, що наявність права на пред'явлення позову, з посиланням на порушення корпоративного права позивача як учасника товариства, не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог. В даному випадку вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у Лабнет Біомедлаб ЛТД, порушеного чи оспорюваного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, саме як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Б.А.Т.".

Отже, Лабнет Біомедлаб ЛТД повинен довести, які саме його корпоративні права та інтереси порушені внаслідок укладення оспорюваного договору та до яких неправомірних наслідків це призвело.

Із системного аналізу положень ст.ст. 88, 143 Цивільного кодексу України, ст.ст. 88, 167 Господарського кодексу України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" вбачається, що корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб'єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).

Статтею 116 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

У відповідності до приписів статті 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право:

а)брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б)брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в)вийти в установленому порядку з товариства;

г)одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

д)здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

За змістом статті 26 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." (Том 1 а.с.) учасники пропорційно своєї частки :

-мають право на доходи (прибутки) від діяльності товариства,

-беруть участь в керуванні справами товариства відповідно до статуту,

-беруть участь у розподілі прибутку товариства та одержують його частку,

Не залежно від внесеного внеску мають право:

-особисто знайомитись з положенням справ товариства,

-отримувати інформацію про його діяльність,

-отримувати частку майна, яке залишилось після ліквідації.

Як вбачається спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що позивач, який володіє 70%, вважає порушеними свої корпоративні права - право на участь в управлінні товариством та право в отримання прибутку, оскільки спірна угода № 08/15-П від 01 лютого 2015 року була укладена без згоди загальних зборів та за відсутністю спеціальної ліцензії.

Зокрема порушення права учасника товариства на управління товариством позивач повязує з тим, що договір був укладений на суму що перевищує 10 000,00 доларів, а відтак, за твердженням позивача, укладення вказаної угоди потребує виключно погодження загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.".

Відповідно до статті 23 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.", виконавчим органом товариства є одноособовий - директор, який користується правом повного господарського ведення. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками (засновниками) товариства.

Директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції директора. Директор може приймати рішення з питань діяльності товариства, не віднесеним до виключної компетенції зборів учасників товариства.

Директор діє від імені товариства в межах, встановлених діючим законодавством України, а також іншими законодавчими актами України, та установчими документами.

Директор має право, зокрема:

-без довіреності діє від імені товариства, представляє його на всіх підприємствах, установах та організаціях, розпоряджається майном товариства, укладає договори, видає довіреності, відкриває у банках розрахунковий та інші рахунки;

-здійснює інші повноваження, покладені на нього власниками;

-без довіреності діє від імені товариства, представляє його на всіх вітчизняних та закордонних підприємствах, установа/та організаціях, органах місцевої влади, судах, арбітражному та третейському суді, як всередині країни так і за її межами, укладати контракти, договори та угоди, здійснювати правочини від імені товариства та видавати довіреності на представлення інтересів товариства, в тому числі довіреності із правом передоручення;

-підготовлює річні звіти, бухгалтерські баланси, рахунки прибутків та збитків;

-виконує рішення які прийняті Учасниками;

-в випадку тимчасової відсутності директора (відпустки, хвороби, інших перешкоджають виконанню обов'язків) назначає із числа посадових осіб тимчасово виконуючого обов'язки Директора. Особа, яка тимчасово виконує обов'язки директора, в період його відсутності, має такий самий об'єм повноважень, які зазначені в Статуті товариства, що й Директор;

-здійснює допомогу в підготовці, скликанні та проведенні загальних зборів учасників товариства, у тому числі позачергових та інші.

Директор товариства має право виключно за окремим рішенням загальних зборів учасників товариства:

-укладати угоди, договори та правочини на суму, що перевищує еквівалент 10 000,00 доларів та інші визначених у статті 23 статуту.

Разом з тим, відповідно до пункту 1.3 спірного договору, загальна сума договору визначається сумою усіх наданих послуг за період дії .

Пунктами 5.1., 5.2. договору визначено, що вартість наданих послуг визначається тарифами викладеними додатком № 1 до договору. Замовнику за цим договором надається знижка у розмірі 50 % при виконанні одного з наступних умов: - передплата; - обєм досліджень на суму по прейскуранту не менше ніж 5 000, 00 грн.; - забір та доставка виконується замовником.

Отже на момент укладення договору № 08/15-П від 01 лютого 2015 року ціна договору не була визначена сторонами, а передбачалась як сума усіх наданих послуг за період дії договору.

Більш того сторонами в ході проведення судового засідання було підтверджено, що фактично на виконання договору було надано послуг на загальну суму лише 4 152, 50 грн. Вказане підтверджується актом здачі приймання робіт (надання послуг) від 28 лютого 2015 року (Том 1 а.с.119).

Відтак, оскільки сума угоди не перевищувала еквівалент 10 000,00 доларів, у відповідності до вимог статуту директор одноособово від імені товариства мав право на укладення договору.

Таким чином, визначена позивачем обставина жодним чином не свідчить про порушення його права як учасника товариства на керування справами товариства, оскільки укладення відповідного правочину з огляду на його ціну, яка не перевищує еквівалент 10 000 доларів здійснюється без згоди загальних зборів.

Іншою підставою з якою позивач повязує порушення його права як учасника товариства на керування справами товариства, є неможливість одноособового підписання договору директором, оскільки останній мав особисту зацікавленість в укладенні договору, наявність якої, згідно вимог статуту, передбачає погодження укладення таких правочинів загальними зборами учасників товариства.

Статтею 19 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.", визначено виключну компетенцію загальних зборів товариства. Зокрема до виключної компетенції загальних зборів товариства відноситься вирішення питання про вчинення правочинів, у здійсненні яких згідно законодавства України має зацікавленість виконавчий орган або учасники товариства.

На думку позивача зацікавленість директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." ОСОБА_4 полягає у тому що останній є одночасно й учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс".

З приводу наведеного слід зазначити, що ані законодавство яке визначає правові основи діяльності товариств з обмеженою відповідальністю, ані приписи статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." не оперують поняттям "зацікавленості органу або учасника товариства" при вчиненні правочину.

Поняття "заінтересованості" як критерій відокремлення зазначеної групи правочинів розкривається законодавцем виключно в Законі України "Про акціонерні товариства" шляхом перерахування осіб, у яких може виникнути конфлікт інтересів щодо правочину, та визначення конкретних обставин, які свідчать про наявність такого конфлікту. Сформульований у ч. 1 ст. 71 Закону перелік осіб, потенційно заінтересованих у вчиненні правочину, охоплює чотори категорії:

1)посадова особа органу акціонерного товариства або її афілійовані особи;

2)акціонер, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє принаймні 25 відсотками акцій товариства, та його афілійовані особи (крім випадків, коли акціонер прямо або опосередковано володіє 100 відсотками акцій такого акціонерного товариства);

3)юридична особа, в якій будь-яка з осіб, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини, є посадовою особою;

4)інші особи, визначені статутом акціонерного товариства.

За змістом частини 3 даного Закону, особа, вважається заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, якщо вона:

1)є стороною такого правочину або є членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;

2)отримує винагороду за вчинення такого правочину від акціонерного товариства (посадових осіб акціонерного товариства) або від особи, яка є стороною правочину;

3)внаслідок такого правочину набуває майно;

4)бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва акціонерного товариства посадовими особами).

Статтею 8 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Таким чином застосовуючи внутрішньогалузеву аналогію Закону України "Про акціонерні товариства" до спірних правовідносин, слід зауважити, що само по собі перебування директора в якості учасника товариства першого відповідача, за умови що останній не є членом виконавчого органу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс", не створює для останнього необхідність утримання від одноособового укладення спірної угоди та можливість її укладення виключно за погодженням з загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.".

Наведеним підтверджується, що визначена позивачем обставина не свідчить про порушення його права як учасника товариства на керування справами товариства, оскільки перебування директора в товаристві першого відповідача не передбачає укладання такого правочину виключно за згодою загальних зборів.

Одночасно позивач з перебуванням директора в якості учасника товариства Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс" повязує порушення його права на отримання прибутку, оскільки за твердженням останнього, вказаною угодою було надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс" знижку в розмірі 50 відсотків на надання послуг по проведенню медичних діагностичних лабораторних досліджень, чим зменшено розмір прибутку Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.".

Однак, колегія суддів наголошує, що:

1)вказана угода жодним чином не зменшила частку позивача в прибутку Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.". Так за змістом спірного договору всі кошти перераховувались виключно на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.", які в подальшому у відповідності до вимог статуту та законодавства підлягали розподілу між учасниками.

2)враховуючи правомірність укладення спірного договору одноособово директором, як встановлення ціни так і можливої знижки на надання послуг контрагенту по договору є правом директора, як особи яка вчиняє відповідний правочин від імені товариства. В такому разі посилання учасника товариства на занижену ціну предмету договору, (що за відсутністю порівняльного аналізу укладення вказаних правочинів з іншими контрагентами є лише субєктивною оцінкою позивача) а відтак і на занижений прибуток є неправомірним, оскільки можливість самостійного ведення господарської діяльності підприємства, яка включає в себе можливість самостійного формування ціни договору, була надана останньому безпосередньо загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.".

3)при розрахунку за проведені медично діагностичні лабораторні дослідження між сторони виходили з тарифів викладених в Додатку №1 до договору без врахування знижки в 50%, можливість отримання замовником якої було передбачено в пункті 5.2.спірного договору, оскільки обєм досліджень склав менше 5000,00 грн, що підтверджується актом здачі приймання робіт (надання послуг)від 28 лютого 2015 року (Том 1 а.с.119)

Таким чином позивачем не доведено порушення його права на отримання прибутку укладенням спірного договору.

З приводу доводів позивача стосовно відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс" на момент укладення спірного договору ліцензії на здійснення медичної практики, а тому і можливості здійснювати забір біологічного матеріалу людини з метою передачі його Товариству з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." для здійснення подальших лабораторних досліджень слід зазначити, що:

1)вказана обставина жодних чином не свідчить про порушення прав позивача саме як учасника товариства, оскільки:

а)при укладенні спірного договору директор діяв в межах компетенції встановленої Статутом товариства, та мав можливість укладення договору в одноособовому порядку без погодження з загальними зборами товариства

б)вимоги статуту не передбачають обов'язок у директора надавати учаснику товариства для перевірки детальну інформацію про можливих контрагентів товариства (включаючи наявність у останніх відповідних ліцензій) надаючи учаснику товариства право особисто знайомитись з положенням справ у товаристві, отримувати інформацію про його діяльність.

Відтак відсутність ліцензії у відповідача як порушення корпоративного права, мала б місце виключно в разі одночасного існування таких умов:а)можливість укладення спірного договору виключно за погодженням з загальними зборами товариства, б) наявність обов'язку у товариства, та відповідного звернення самого учасника стосовно надання повної інформації про можливих контрагентів товариства, як передумови укладення відповідного правочину

2)за змістом спірного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." здійснювало тестування біологічного матеріалу з проведенням преанаітичного та постаналітичного етапів лабораторної медичної діагностики, зберігання резерву біологічного матеріалу, архівування документації за відповідними завданнями та на підставі наданого замовником матеріалу.

За змістом статті 17 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров'я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, дозволяється лише за наявністю ліцензії.

Згідно до пункту 20 частини 2 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" господарська діяльність з медичної практики підлягає ліцензуванню згідно з цим законом.

Статтею 44 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" визначено, що у медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, дозволені для застосування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

З наведеного вбачається, що діяльність суб'єкта господарської діяльності - закладу охорони здоров'я з проведення лабораторної діагностики, в тому числі і забору біологічного матеріалу з метою надання послуг по проведенню медичних діагностичних лабораторних досліджень здійснюється на підставі отриманої ліцензії.

Разом з тим, спірний договір не передбачає обовязок у Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс" здійснювати забір біологічного матеріалу, визначаючи лише обовязок передання біологічного матеріалу людини Товариству з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.", що виключає в свою чергу необхідність отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс" відповідної ліцензії.

До того ж, в пункті 5.2 спірного договору було передбачено можливість отримання замовником знижки в розмірі 50%, зокрема при виконанні такої умови як забір та доставка біологічного матеріалу замовником (Том 1 а.с.11 на обороті).

Виходячи з того, що ціна за надання послуг відповідачу була виставлена без врахування знижки в розмірі 50% виконавцем було враховано той факт, що відповідний забір біологічного матеріалу людини не здійснювався безпосередньо працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс".

Заслуговують також на увагу письмові пояснення позивача надані після проведення службового розслідування на Товаристві з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." (Том 2 а.с.25-40) у зв'язку із зверненням позивача. Так в акті про результати службового розслідування від 13 травня 2016 року начальником виробничого відділу ОСОБА_5 Олексієвною не було чітко визначено особу яка здійснювала відбір біологічного матеріалу людини, а лише надано припущення про можливий відбір біологічного матеріалу людини Товариством з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс" або іншими особами.

В зазначеному акті члени комісії (ОСОБА_6 - головний бухгалтер Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.", ОСОБА_3 - директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.", ОСОБА_7 - менеджер з персоналу Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т.") дійшли до висновку, що реалізація відповідних дій могла проводитись як працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс" так і іншими невідомими особами. Таки чином членами комісії було наголошено на фактичній неможливості конкретного визначення особи, яка здійснювала відбір біологічного матеріалу людини.

Наведеним додатково підтверджується безпідставність доводів позивача з приводу забору біологічного матеріалу людини безпосередньо працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностика Плюс".

З приводу наведеної апелянтом постанови Верховного Суду України №3-327гс15 від 01 липня 2015 року, в якій судом було зроблено висновок, що укладення директором товариства з іншим товариством спірного договору свідчить про порушення корпоративних прав позивача щодо управління справами товариства, розподілу прибутку товариства (з одержанням своєї частки) від господарської діяльності товариства та погіршення майнового стану підприємства, що впливає на права позивача як учасника, з часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 70 % слід зазначити на відмінності обставин господарської справи №911/2435/14 з фактичними обставинами даного спору.

Так за умовами справи №911/2435/14 господарськими судами було встановлено факт неможливості одноособового укладення договору директором товариства, оскільки укладення такого правочину відносилось до виключної компетенції зборів учасників товариства, та відмовлено судом касаційної інстанції в задоволенні позову з підстав необгрунтованості позивачем порушення свого права як учасника товариства укладенням спірного договору. Скасовуючи постанову Вищого господарського суду по справі №911/2435/14 колегія суддів Верховного Суду України наголосила, що оскільки директор товариства згідно до вимог статуту не мав право укладати спірний договір без згоди зборів учасників товариства, оскільки застереження про можливість укладення правочинів щодо відчуження майна товариства виключно за згодою загальних зборів, містилось в статуті товариства, укладення такої угоди свідчить про порушення корпоративних прав позивача щодо управління справами товариства.

В даному ж спорі, колегія суддів не встановила факт порушення компетенції директора товариства при укладенні договору, тобто правовідносини у справі №911/2435/14 та у справі, яка розглядається, не є подібними.

Одночасно судом приймається до уваги, що підписанням акту здачі приймання робіт (надання послуг) від 28 лютого 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Б.А.Т." було схвалено договір № 08/15-11 від 01 лютого 2015 року, що свідчить про виконання сторонами умов договору, та в контексті частини першою статті 241 Цивільного кодексу України унеможливлює визнання правочину недійсним.

За таких обставин, суд вважає, що укладення спірного договору не порушує корпоративних прав позивача щодо управління справами товариства, розподілу прибутку товариства (з одержанням своєї частки) від господарської діяльності товариства та погіршення майнового стану підприємства, не впливає на права позивача, як учасника, з часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 70%, а відтак позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23 березня 2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишення рішення рішення господарського суду Харківської області від 14 березня 2016 року у справі № 922/6598/15 без змін.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14 березня 2016 року у справі № 922/6598/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 13 червня 2016 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя П.В.Тихий