Рішення № 58302326, 07.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2016

Справа №904/2682/16

За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Телесистеми України”

про: стягнення заборгованості та розірвання договору

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін не з’явились.

У судовому засіданні 07 червня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, 11.04.2016 року звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою № 14-11-01981 від 04.04.2016 року до відповідача, Приватного акціонерного товариства “Телесистеми України” про стягнення заборгованості та розірвання договору.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2016 року було надіслано позовну заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Приватного акціонерного товариства “Телесистеми України” про стягнення заборгованості та розірвання договору та додані до неї документи за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

19 квітня 2016 року зазначену позовну заяву було зареєстровано в Господарському суді міста Києва, відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду міста Києва та передано на розгляд судді Комаровій О.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2016 року порушено провадження у справі № 904/2682/16 та призначено розгляд справи на 17.05.2016 року.

Через відділ діловодства суду від 16.05.2016 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 13.05.2016 року, який долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду від 17.05.2016 року від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду № 14-11-02918 від 12.05.2016 року та клопотання про зменшення позовних вимог № 14-11-02826 від 10.05.2016 року, які долучено судом до матеріалів справи. Відповідне клопотання про зменшення розміру позовних вимог було прийнято судом до розгляду.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у відповідному клопотанні, прийнятому господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір, є 6803,21 грн., з них: 5858,01 грн. – заборгованості по орендній платі, 359,40 – пені та 585,80 грн. – штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2016 року відповідно до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, та відкладено розгляд справи до 07.06.2016 року.

Через відділ діловодства суду 26.05.2016 року від позивача надійшла відмова від частини позовних вимог, а саме від розірвання договору оренди № 144 від 31.08.2010 року, яку було долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 06.06.2016 року представник відповідача подав заяву, в якій просив розглядати справу за відсутності відповідача, яку було долучено судом до матеріалів справи.

У судове засідання 07.06.2016 року представники сторін не з’явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались.

Пунктом 11 “Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)” передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі – позивач, Орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Телесистеми України" (надалі – відповідач, Орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 144 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, по тексту - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно – частину даху будівлі гуртожитку загальною площею 20,0 кв.м, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 89, та перебуває на балансі Відокремленого структурного підрозділу «Львівський автомобільно-дорожній коледж Національного університету «Львівська політехніка». Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно зі звітом про оцінку майна, станом на 31.03.2010 року і становить за незалежною оцінкою 40 170,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення оператора телекомунікацій, який надає послуги з рухомого зв’язку.

Згідно з п. 3.1. Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786 (зі змінами), становить без ПДВ за базовий місяць оренди червень 2010 року 991,25 грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди – серпень 2010 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди 2010 року на індекс інфляції за липень та серпень 2010 року.

Пунктом 3.6 Договору встановлено, що орендна плата перераховується до держаного бюджету та Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж у наступному співвідношенні:

- 50% до державного бюджету на рахунок визначений Управлінням Державною казначейською службою України, а саме: Одержувач коштів – Держбюджет м. Львова, код ЄДРПОУ одержувача – 23949066, банк одержувача – ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, № рахунку – 31114092702002 (код 22080300);

- 50% на рахунок Балансоутримувача.

За приписами п. 5.3 Договору орендар зобов’язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 10.1. Договору, цей Договір укладено строком на два роки 11 місяців що діє з 31 серпня 2010 року по 30 липня 2013 року.

Вказаний Договір підписаний представниками орендаря та орендодавця, а також скріплений печатками сторін.

Позивач зазначив, що 31 серпня 2010 року між сторонами було підписано акт приймання – передачі нерухомого державного майна, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно – частину даху будівлі гуртожитку загальною площею 20,0 кв.м, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 89, та перебуває на балансі Відокремленого структурного підрозділу «Львівський автомобільно-дорожній коледж Національного університету «Львівська політехніка» (копія акту наявна в матеріалах справи).

Як зазначив представник позивача у своїй заяві про зменшення розміру позовних вимог від 17.05.2016 року, тільки 12.04.2016 року балансоутримувач листом № 01-11/154 скерував до позивача акт повернення майна від 11.12.2015 року, а з 12.12.2015 року спірний договір достроково припинив свою дію, а тому розмір заборгованості по орендній платі за період з серпня 2015 року по грудень 2015 року складає 5 858,01 грн., також позивач заявив пеню у розмірі 359,40 грн. та штраф – 585,80 грн.

Окрім того, позивачем 26.05.2016 року було подано заяву про відмову від частини позовних вимог, а саме вимоги про розірвання договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 144 від 31.08.2010 року, у зв’язку з тим, що 11.12.2015 року сторонами було підписано акт приймання – передачі нерухомого державного майна, відповідно до якого Орендар передає, а Балансоутримувач приймає з строкового платного користування державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно частину даху будівлі гуртожитку загальною площею 20,0 кв.м, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 89, та перебуває на балансі Відокремленого структурного підрозділу «Львівський автомобільно-дорожній коледж Національного університету «Львівська політехніка», а відтак з 12.12.2015 року договір достроково припинив свою дію, на підставі чого позивач відмовився в цій частині від позовних вимог на підставі п. ч ст. 78 Господарського процесуального кодексу України.

16 травня 2016 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на момент подачі позивачем позову до суду спірний договір був уже розірваний, а саме 15.12.2015 року, а відтак у позивача відсутні підстави для розірвання договору та стягнення основної заборгованості із штрафними санкціями, як похідної вимоги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) в частині розірвання договору підлягають припиненню, в іншій частині підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Так, приписами ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Положеннями ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За умовами ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 4 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Як було встановлено судом, 31 серпня 2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Приватним акціонерним товариством "Телесистеми України" укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 144, відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно – частину даху будівлі гуртожитку загальною площею 20,0 кв.м, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 89, та перебуває на балансі Відокремленого структурного підрозділу «Львівський автомобільно-дорожній коледж Національного університету «Львівська політехніка». Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно зі звітом про оцінку майна, станом на 31.03.2010 року і становить за незалежною оцінкою 40 170,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення оператора телекомунікацій, який надає послуги з рухомого зв’язку.

Матеріалами справи підтверджено, що 31 серпня 2010 року між сторонами було підписано акт приймання – передачі нерухомого державного майна, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно – частину даху будівлі гуртожитку загальною площею 20,0 кв.м, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 89, та перебуває на балансі Відокремленого структурного підрозділу «Львівський автомобільно-дорожній коледж Національного університету «Львівська політехніка».

Як вбачається з заяви про зменшення розміру позовних вимог від 17.05.2016 року тільки 12.04.2016 року балансоутримувач листом № 01-11/154 скерував до позивача акт повернення майна від 11.12.2015 року, а з 12.12.2015 року спірний договір достроково припинив свою дію, а тому розмір заборгованості по орендній платі за період з серпня 2015 року по грудень 2015 року складає 5 858,01 грн., також позивач заявив пеню у розмірі 359,40 грн. та штраф – 585,80 грн. Розмір заборгованості по орендних платежах підтверджується розрахунком, наданим позивачем за період з 11.08.2015 року по 11.12.2015 року, та складає 5 858,01 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що відповідачем не спростовано обов’язку відшкодування заявленої до стягнення позивачем заборгованості за спірним договором оренди за період з серпня 2015 року по грудень 2015 року, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 5 858,01 грн. підлягають задоволенню.

Окрім того, судом встановлено, що позивачем 26.05.2016 року було подано заяву про відмову від частини позовних вимог, а саме у розірванні договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 144 від 31.08.2010 року, у зв’язку з тим, що 11.12.2015 року сторонами було підписано акт приймання – передачі нерухомого державного майна, відповідно до Орендар передає, а Балансоутримувач приймає з строкового платного користування державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно частину даху будівлі гуртожитку загальною площею 20,0 кв.м, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 89, та перебуває на балансі Відокремленого структурного підрозділу «Львівський автомобільно-дорожній коледж Національного університету «Львівська політехніка», а відтак з 12.12.2015 року договір достроково припинив свою дію.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову судом встановлено, заяву про відмову від позову було начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області з достатнім обсягом повноважень на вчинення відповідної дії.

Отже, суд дійшов висновку про прийняття відмови позивача від позову в частині розірвання договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 144 від 31.08.2010 року, на підставі чого, провадження у справі підлягає припиненню в цій частині.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 359,40 грн. та штраф у розмірі 585,80 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справах №23/225 від 28.02.2011 року, №06/5026/1052/2011 від 27.04.2012 року та № 3-88гс11 від 09.04.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно з п. 3.7. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Пунктом 3.8. Договору сторони погодили що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач вірно розрахував суму штрафу, який підлягає стягненню у суми 585,80 грн.

При перевірці розрахунку суми пені, з урахуванням приписів ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, судом встановлено, що позивач вірно розрахував розмір пені, який підлягає стягненню та становить 359,40 грн.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають припиненню в частині розірвання договору оренди та задоволенню про стягнення 6 802,42 грн. з них: основного боргу – 5 858,01 грн., пені – 359,40 грн. та штрафу – 585,80 грн.

Нормами ч.3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат.

Таким чином, обґрунтованим розміром судового збору, який підлягав сплаті позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення заборгованості в розмірі 10 189,68 грн. та розірвання договору є – 2 756,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви було сплачено 3 654,00 грн. судового збору. Проте, відповідно до Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на момент звернення позивача із позовом до суду, за подання позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1378,00 грн.) та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (206 700,00 грн.). За подання позовної заяви немайнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати (1378,00 грн.). Тобто позивач повинен був сплатити 2 756,00 грн. (10 189,68 грн. * 1,5%) + 1378,00 грн. Таким чином, зайво сплачений судовий збір в розмірі 898,00 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Враховуючи прийняття відмови позивачем від позову в частині розірвання договору, суд дійшов висновку про те, що судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 1378,00 грн. покладаються на позивача. Судові витрати в розмірі 1378,00 грн. в частині стягнення заборгованості покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Припинити провадження у справі в частині розірвання договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 144 від 31 серпня 2010 року укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Приватним акціонерним товариством "Телесистеми України".

2. Позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (02154, м. Київ, бул. Русанівський, 7; ЄДРЮОФОП 22599262) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (ЄДРЮОФОП 20823070, адреса: 79000, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, будинок 3) основний борг в розмірі 5 858,01 грн. (п’ять тисяч вісімсот п’ятдесят вісім гривень 01 копійка), пеню – 359,40 грн. (триста п’ятдесят дев’ять гривень 40 копійок), штраф – 585,80 грн. (п’ятсот вісімдесят п’ять гривень 80 копійок) та судовий збір – 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень). Видати наказ.

4. Повернути зайво сплачений судовий збір на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (ЄДРЮОФОП 20823070, адреса: 79000, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, будинок 3) в розмірі 898,00 грн. (вісімсот дев’яносто вісім гривень) з Державного бюджету України.

4. Копію рішення надіслати сторонам у справі 904/2682/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 13.06.2016 року.

Суддя О.С. Комарова