Ухвала суду № 58299952, 08.06.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/7037/15

Категорія: 8.1 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Осіпова Ю.В.,

суддів Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Арцизької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року по справі за адміністративним Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАМПАНЬ УКРАЇНИ» до Арцизької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення рішення,-

В С Т А Н О В И В:

15.12.2015 року ТОВ «ШАМПАНЬ УКРАЇНИ» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Арцизької ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області, в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.11.2015 року №0000522200 про нарахування суми грошового зобовязання - пені за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті в розмірі 524184,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення податкового органу є неправомірним, оскільки воно ґрунтуються на необґрунтованих та помилкових висновках акту перевірки.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року адміністративний позов ТОВ «ШАМПАНЬ УКРАЇНИ» задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Арцизької ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області №0000522200 від 24.11.2015 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник Арцизької ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області 11.03.2016 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначивши, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2016 року та прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «ШАМПАНЬ УКРАЇНИ» (ЄДРПОУ 00413143) зареєстроване як юридична особа 08.04.1996 року, взято на податковий облік 08.04.1996р., є платником ПДВ та на даний час перебуває на обліку в Арцизькому ОДПІ ГУ ДФС України.

27.01.2015 року між ТОВ «ШАМПАНЬ УКРАЇНИ» та ВАТ «Московський комбінат шампанських вин» було укладено контракт №08/12-14, за умовами якого позивач зобовязувався поставити виноматеріал «виноградний натуральний столовий сухий білий» (Совіньйон», «Шардоне») на загальну суму 15000000 російських рублів. Місце поставки: Російська Федерація, м.Москва.

Поставка виноматеріалу здійснювалася різними партіями з оформленням ВМД (від 24.03.2015р., 09.04.2015р., 20.04.2015р., 24.04.2015р.,07.05.2015р., 15.05.2015р.) на кожну з них.

В період з 28.10.2015р. по 03.11.2015р. посадовими особами Арцизької ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області проведено виїзну документальну перевірку з питань дотримання ТОВ «ШАМПАНЬ УКРАЇНИ» валютного законодавства за контрактом №08/12-14 від 27.01.2015 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт №426/15-07-22-01-00413143 від 10.11.2015 року, яким встановлено порушення підприємством позивача приписів ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994р.

На підставі даного акту перевірки уповноваженою особою Арцизької ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.11.2015 року №0000522200 про застосування до ТОВ «ШАМПАНЬ УКРАЇНИ» штрафних санкцій за порушення строків здійснення розрахунків в іноземній валюті - у вигляді пені в розмірі 524184,31 грн.

Не погоджуюсь з вказаним рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, та відповідно, з неправомірності спірного рішення відповідача, яке не відповідає закону та практиці Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як вбачається з вимог ч.5 ст.286 ГК України, порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності встановлюється законом.

Відповідно до положень ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994р. (порушення приписів якого нібито встановлено актом перевірки), виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної ВМД) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Дійсно, частиною 3 ст.1 цього ж Закону №185/94-ВР законодавець надав право НБУ встановлювати інші строки ніж ті, що передбачені ч.1 ст.1 даного Закону, але на строк до 6 (шести) місяців, що свідчить про використання цього повноваження, як виключної міри, на період фінансової стабілізації.

Проте, разом з тим, на думку суду, це повноваження не може використовуватись НБУ для встановлення інших строків розрахунків, що перевищують цей 6-місячний строк.

Так, судами обох інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 України, реалізуючи вищезазначене повноваження, передбачене Законом №185/94-ВР, у спірний (перевіряємий) період послідовно прийняв ряд постанов Правління, а саме: №160 від 03.03.2015р., №354 від 03.06.2015р. і №581 від 03.09.2015р., якими, в свою чергу, запровадив 90-денний строк здійснення розрахунків в іноземній валюті, але, при цьому фактично обмеживши термін таких розрахунків на загальний строк 9-ть місяців, відповідно, порушивши положення ч.3 ст.1 Закону України №185/94-ВР.

Як вбачається з висновків спірного акту перевірки від 10.11.2015р. та вже зазначалося вище, посадовими особами податкового органу фактично було встановлено порушення підприємством позивача приписів ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994р., якою, в свою чергу, чітко визначено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (т.б. виписки вивізної ВМД) продукції, що експортується.

З матеріалів справи встановлено, що між ТОВ «ШАМПАНЬ УКРАЇНИ» та ВАТ «Московський комбінат шампанських вин» (РФ) було укладено контракт №08/12-14 від 27.01.2015 року про поставку виноматеріалу на загальну суму 15 000 000 російських рублів.

При цьому, поставка продукції (т.б. цього виноматеріалу) здійснювалася різними партіями з оформленням ВМД від 24.03.2015р., 09.04.2015р., 20.04.2015р., 24.04.2015р., 07.05.2015р. і 15.05.2015р. на кожну з них.

Як встановлено судом та видно зі змісту спірного акту перевірки, по 4-м ВМД від 24.03.2015р. ВАТ «Московський комбінат шампанських вин» по умовам контракту №08/12-14 фактично здійснило оплату за поставлений товар - 19.06.2015р. та 03.07.2015р. при граничному терміні сплати на думку податкового органу до 21.06.2015р. (хоча фактично до 22.06.2015р.), т.б. прострочка терміну надходження виручки в іноземній валюті на думку перевіряючих 12 днів (хоча фактично повинно бути - 11 дн.). По наступним 4-м ВМД від 09.04.2015р. покупець фактично також здійснював оплату кількома платежами (що дозволялось контрактом) 16.07.2015р., 24.07.2015р., 31.07.2015р., 04.08.2015р., 12.08.2015р. і 17.08.2015р. при граничному терміні сплати на думку податкового органу до 07.07.2015р. (хоча фактично до 08.07.2015р.), т.б. прострочка терміну надходження виручки в іноземній валюті на думку перевіряючих відповідно 9,17,24,28,36,40 днів (хоча фактично менше 8,16,23,27,35,39 дн.). По іншим 6-ти ВМД від 20.04.2015р. покупець також здійснив оплату декількома платежами 17.08.2015р., 18.08.2015р., 19.08.2015р., 20.08.2015р., 21.08.2015р., 02.09.2015р., 04.09.2015р. і 08.09.2015р. при граничному терміні сплати на думку податкового органу до 18.07.2015р. (хоча фактично до 19.07.2015р.), т.б. прострочка терміну надходження виручки в іноземній валюті відповідно 30,31,32,33,34,46,48,52 днів (хоча фактично 29,30,31,32,33,45,47,51 дн.). По наступним 6-ти ВМД від 24.04.2015р. покупець теж здійснив оплату кількома платежами 08.09.2015р., 09.09.2015р., 11.09.2015р. при граничному терміні сплати на думку податкового органу до 22.07.2015р. (хоча фактично до 23.07.2015р.), т.б. прострочка терміну надходження виручки в іноземній валюті відповідно 48,49,51 днів (хоча фактично 47,48,50 дн.). По наступним 4-м ВМД від 07.05.2015р. покупець знову здійснив оплату кількома платежами 11.09.2015р., 14.09.2015р., 15.09.2015р., 16.09.2015р., 17.09.2015р., 18.09.2015р. при граничному терміні сплати на думку податкового органу до 04.08.2015р. (хоча фактично до 05.08.2015р.), т.б. прострочка терміну надходження виручки в іноземній валюті відповідно 38,41,42,43,44,45 днів (хоча фактично 37,40,41,42,43,44). По наступним 6-ти ВМД від 15.05.2015р. покупець знову здійснив оплату кількома платежами 18.09.2015р., 21.09.2015р., 24.09.2015р., 28.09.2015р. і 29.09.2015р. при граничному терміні сплати на думку податкового органу до 12.08.2015р. (хоча фактично до 13.08.2015р.), т.б. прострочка терміну надходження виручки в іноземній валюті відповідно 37,40,43,47,48 днів (хоча фактично 36,39,42,46,47).

Таким чином, судами обох інстанцій беззаперечно встановлено, що підприємством позивача, в даному випадку, фактично жодним чином не було порушено встановленого ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994р. 180-денного терміну зарахування виручки резидента в іноземній валюті.

При чому, слід звернути увагу на те, що даний факт повністю підтверджений наявними в матеріалах справи доказами, повністю спростовує висновок акту перевірки та до того ж, фактично не заперечується і самим відповідачем.

Проте, зі змісту цих же висновків спірного акту перевірки від 10.11.2015р. слідує, що посадовими особами відповідача, не зважаючи на встановлення порушення позивачем саме вимог ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994р., фактично було проведено розрахунок граничного строку здійснення розрахунків в іноземній валюті з урахуванням постанов Правління НБУ від 03.03.2015р. №160, від 03.06.2015р. №354 та від 03.09.2015р. №581 (які мають нижчу, ніж закон, силу і фактично обмежили термін таких розрахунків, замість 6-ти місяців, на загальний строк 9-ть місяців), за поставками, більшість яких були реально здійснені (т.б. оформлені вивізні ВМД на кожну партію товару) до набрання чинності цими нормативно-правовими актами, що, в свою чергу, враховуючи приписи ст.58 Конституції України, взагалі виключає можливість застосування їх дії на правовідносини, що виникли до їх прийняття.

У відповідності до положень ч.1 ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, згідно з яким, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

А згідно зі змісту ч.2 цієї ж статті 8, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Європейський суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979р. у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «ОСОБА_4 проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «ОСОБА_5 проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на незаконне покладання на неї обовязку щодо сплати податків та штрафів необхідно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Аналогічний висновок також випливає і з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE, заяви №№23759/03 і 37943/06).

Так, згідно зі змісту п.51 Рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України», говорячи про «закон» стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки», №26449/95, п.54, від 09.11.1999р.). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії», №33202/96, п.109, ЄСПЛ 2000-І).

А зі змісту п.52 вказаного рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» видно, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак при цьому, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі «Скордіно проти Італії», №36813/97, п.п.190,191, ECHR 2006-V).

Таким чином, вказане рішення суду вимагає певну «якість» закону, за яким покладаються обовязки на особу щодо обмеження у реалізації ним свого права власності.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає постанови Правління НБУ від 03.03.2015р. №160, від 03.06.2015р. №354, від 03.09.2015р. №581 за правовою силою у ієрархії правових актів є нижчими ніж закон, а тому, для покладання обовязку щодо його виконання на особу, слід встановити, що вказані нормативні акти були доведені до особи у той саме спосіб та порядком, що оприлюднюються закони.

Так, як слідує з положень ст.56 Закону України «Про національний банк України», постанови Правління НБУ не потребують реєстрації у Міністерстві юстиції України а набирають чинності з моменту їх оприлюднення у центральних засобах масової інформації чи на перший сторінці офіційного Інтернет-представництва НБУ, тобто у спосіб, який значно обмеженіший ніж спосіб оприлюднення Законів України, який визначений Конституцією України.

Представником же відповідача, в свою чергу, не надано будь-яких доказів того, що вказані постанови Правління НБУ від 03.03.2015р. №160, від 03.06.2015р. №354, від 03.09.2015р. №581 були оприлюднені та доведені до субєктів зовнішньоекономічної діяльності у порядку та спосіб, що були не гіршими тих, що визначені для оприлюднення Законів України, а тому застосування та дотримання позивачем при здійсненні розрахунків у валюті саме норм ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є правомірною поведінкою, в звязку із чим, підприємство не може бути притягнуто до адміністративно-господарської відповідальності за дотримання строків розрахунків, визначених Законом.

При цьому, одночасно слід зазначити, що аналогічну правову позиції з даного спірного питання вже неодноразово висловлював і ВАС України, зокрема, в своїй ухвалі від 31.03.2015р. (справа №К/800/21333/14).

До того ж, при прийнятті остаточного рішення по даній справі, судова колегія також вважає за необхідне звернути увагу ще й на той факт, що податковим органом, окрім іншого, в порушення вимог п.2.2 «Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями» (затв. постановою Правління НБУ від 24.03.1999р. №136) було невірно визначено граничні терміни здійснення розрахунків в іноземній валюті і відповідно, зроблено некоректний розрахунок строків прострочки (т.б. неправильні дати, кількість днів, валютний курс), у звязку із чим, у спірному податковому повідомленні-рішенні було помилково визначено загальну суму пені, розмір якої, в свою чергу, при правильному розрахунку, є значно меншим.

Отже, з урахуванням вищевикладених обставин, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваного рішення податкового органу від 24.11.2015 року №0000522200 та необхідність його скасування.

Також, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку, не було належним чином зроблено представниками відповідача.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Арцизької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

ОСОБА_6