Ухвала суду № 58299739, 08.06.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 р. Справа № 876/3052/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

за участю секретаря Кулик Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Буської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 року в справі №813/37/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Красненський комбінат хлібопродуктів» до Буської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

встановив:

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Красненський комбінат хлібопродуктів» звернулося в суд з позовом до Буської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000702200/259 від 29.12.2015 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не згідний із висновками відповідача викладеними в акті перевірки, на підставі яких прийнято спірне рішення, оскільки позивач фактично придбав товар, розмістив його на власному складі. Всі первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій надав контролюючому органу, і такі відображено в акті перевірки. На час перевірки частина товару вже була реалізована контрагентам, а частина залишалася на складі, про що міг переконатися відповідач. Також позивач зазначає, що перевірка проведена безпідставно.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області №0000702200/259 від 29.12.2015 року.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Буська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального й процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що 07.12.2015 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Флоренція Груп» ЄДРПОУ 39079832 за період з 01.11.2014 року по 30.09.2015року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт за №203/22-00/00952060. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3. ст. 198, п. 201.1. ст. 201, п. 200.4. ст. 200 ПК України, п. 5 Розділу V «Порядок заповнення податкової декларації» та Розділ VI «Порядок заповнення уточненого розрахунку» Наказу Міністерства Фінансів України від 23.09.2014 року №966 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 року за №1267/26044, занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього на загальну суму 1182467,00 грн., в тому числі: листопад 2014 року - 392409,00 грн., грудень 2014 року - 790058,00 грн.

29.12.2015 року відповідачем винесене спірне рішення за №0000702200/259, яким позивачу згідно п.п. 54.3.3. п. 54.3. ст. 54, абз. 3, 4 п. 123.1. ст. 123 ПК України на підставі акта перевірки № 203/22 від 07.12 2015 року, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3. ст. 198, п. 201.1. ст. 201, п. 200.4. ст. 200 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість на суму 1773700,50 грн. в тому числі за основним платежем на суму 1182467,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 519233,50 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що висновки щодо правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій зроблені податком органом без дослідження фінансово - господарських документів, пов'язаних з нарахуванням та сплатою податку, та базуються лише на даних податкової інформації.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з наступних мотивів.

Згідно з п. 198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 цього ж Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 200.4. ст. 200 цього ж Кодексу, Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 цього ж Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до договору №03/11/14 від 03.11.2014 року ТОВ «Флоренція Груп» зобов'язалося передати у власність, а позивач прийняти та оплатити за кукурудзу в кількості 1353,14 тонн. Згідно з договором №01/12/14 від 01.12.2014 року ТОВ «Флоренція Груп» (по договору продавець) зобов'язалося передати у власність, а позивач прийняти та оплатити за кукурудзу в кількості 2558,45 тонн. Позивачем надано видаткові накладні, які складені між позивачем та ТОВ «Флоренція Груп» на поставку протягом листопада - грудня 2014 року кукурудзи в загальній кількості 4146,322 тони. Перевезення вказаної кукурудзи підтверджено наявними у справі товарно-транспортними накладними. Ці ж операції відображені в податкових накладних, які також є у справі.

Товарно-транспортні накладні містять інформацію про транспортні засоби та водіїв, що здійснювали перевезення. Відповідно до копій трудових книжок, наказів на відрядження, карточок обліку вантажного автомобіля, договорів оренди транспортних засобів та договорів на замовлення послуг перевезення вбачається, що перевезення товару відбувалося транспортними засобами позивача та водіями, що є працівниками позивача, а також залученими позивачем транспортними засобами та особами на підставі договору оренди та договору про надання послуг перевезення. Також в справі є докази реалізації позивачем вказаного товару іншим контрагентам.

Зазначені вище первинні документи за формою та змістом відповідають вимогам, встановленим до первинних документів Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відтак, позивач відповідно надав належні та допустимі докази придбання у ТОВ «Флоренція Груп» товару, зберігання та його реалізації.

Натомість, висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства, безтоварність господарських операції ґрунтуються лише на узагальнюючій податковій інформації щодо контрагента позивача ТОВ «Флоренція Груп» від 24.02.2015 року №70/05-66/15-01/39079832 по ТОВ «Флореція Груп» код 39079832 за період серпень, листопад 2014 року та узагальненій податковій інформації від 03.03.2015 №80/05-66-15-01/39079832 по ТОВ «Флореція Груп» код 39079832 за період грудень 2014 року, складені ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області.

Однак сама лише податкова інформація не є тим джерелом отримання податкової інформації, яка згідно з положеннями ст. 83 ПК України визначена в якості підстави для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок, а відтак не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства таким платником.

Вказана позиція суду повністю узгоджується із позицію ВАС України викладеною в ухвалі від 02.02.2016 року по справі №/800/62216/14, ухвалі від 15.10.2015 року по справі №/800/52690/14.

З цих же підстав судом першої інстанції підставно не враховано посилання відповідача на вирок Галицького районного суду м. Львова від 28.10.2015 року у справі №461/10058/15-к. У вказаному вироку, крім іншого, зазначено, що ТОВ «Флоренція Груп» здійснювало свою протиправну діяльність з середини 2013 року до 02.07.2014 року, що не відповідає періоду, за який донараховано податкові зобов'язання позивачу відповідачем по даній справі. Мета злочинної діяльності згідно цього ж вироку полягала у переоформлені фіктивних господарських операцій, спрямованих на ухилення від сплати податків, шляхом заниження сум податкових зобов'язань, незаконного переведення безготівкових коштів у готівку.

Жодна із об'єктивних чи суб'єктивних обставин кримінальних дій, зазначених у згаданому вироку, щодо позивача у даній справі відповідачем будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджені.

Безпідставними є також посилання відповідача на пояснення ОСОБА_1, оскільки такі не є джерелом доказування та не перевірені судом згідно з текстом вищевказаного вироку.

Мета позивача полягала у використанні придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності товариства, які спричинили реальні зміни майнового стану позивача як платника податку.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано мету та реальність здійснення господарських операцій з придбання вищевказаних робіт, послуг, а також факту їх використання позивачем у власній господарській діяльності.

Щодо тверджень апелянта про необхідність для даних правовідносин складського свідоцтва чи складської квитанції, а також про необхідність сертифікату якості зерна, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» складське свідоцтво чи складська квитанція є документами що складаються в межах договору складського зберігання та підтверджують прийняття зерна на зберігання спеціальним суб'єктом - зерновим складом.

Зокрема, подвійне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво та складська квитанція є складськими документами (ст. 37 Закону). Складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа (п.24 ч.1 ст.1 Закону). Зерновий склад - суб'єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов'язань за складськими документами на зерно (п.15 ч.1 ст.1 Закону). За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа (ст. 26 Закону). Зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи (ст. 25 Закону).

Нормами вказаного закону не передбачено обов'язку власника зерна зберігати таке зерно на зерновому складі та надано право зберігати зерно на власних зерносховищах. В матеріалах справи міститься Реєстраційне посвідчення та Сертифікат відповідності на підтвердження належності позивачу приміщення зернового складу.

Враховуючи те, що позивач купив кукурудзу згідно з договором купівлі-продажу, а не шляхом передання складських свідоцтв, зберігав її на власному зерносховищі, на зберігання третім особам не передавав, а відчужив згідно з договорами купівлі-продажу ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», то у даних правовідносинах не могли складатися складські документи.

Покликання апелянта на Порядок видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2009 №848 щодо необхідності для перевезення зерна сертифікатів якості також є безпідставними.

Зокрема, усі операції, які відображені в акті перевірки мали місце в листопаді - грудні 2014 року, тоді як вказаний Порядок втратив чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №405 від 03.09.2014.

Таким чином, скаржником не доведено правомірності та обґрунтованості прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 29.12.2015 року №0000702200/259.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Буської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 року в справі №813/37/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а у разі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Бруновська Н.В.

Шавель Р.М.

Повний текст ухвали складено 13.06.2016 року.