Постанова № 58299617, 09.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18434/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.

Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Літвіної Н.М.

Суддів Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

при секретарі Рафальській І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 березня 2015 року № 118-17.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Державна податкова інспекція у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві, звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач є платником єдиного податку та фактично здійснює такий вид підприємницької діяльності як «організування інших видів відпочинку і розваг», а тому відповідно до п.п. 4 п. 297.1. ст. 297 ПК України звільнений від сплати земельного податку, в силу чого у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що фізичній особі ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) відповідно до рішення Господарського суду м. Києва №30/215 від 22 травня 2008 року та реєстраційного запису БТІ від 18 червня 2008 року належить нежитлова будівля загальною площею 129,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки зареєстрованої ГУЗР КМДА КІЗВ в Державному земельному кадастрі 07 червня 2012 року зазначена нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці загальною площею 996,8 кв. м., кадастровий № НОМЕР_2.

ОСОБА_3, згідно свідоцтва платника єдиного податку Серії НОМЕР_3, зареєстрований в якості платника єдиного внеску, починаючи з 01 січня 2012 року, місце провадження господарської діяльності - місто Київ, на замовлення, види господарської діяльності: 62.02 Консультування з питань інформатизації; 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; 72.19 Дослідження та експериментальні розробки у сфері природничих і технічних наук; 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг; 95.11 Ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування та ін.

31 березня 2015 року за результатами проведеної перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 23 114, 38 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

За п.п. 14.1.72 і 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п.п. 269.1.1 і 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Ст. 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно із п. 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 цього Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.6 ст.287 ПК України).

У частинах першій та другій ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За ст. ст. 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України. За ст. 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За п. 291.2 ст. 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У п. 269.2 ст. 269 ПК також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 ч. 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Із встановлених обставин справи випливає, що позивач є власником нежитлової будівлі загальною площею 129,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 Відповідно, також являється користувачем земельної ділянки, на якій розташоване це приміщення.

Будівлю на спірній земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, позивач використовує для провадження власної господарської діяльності, зокрема, як будівлю під лазні/сауни для надання відповідних послуг.

Вказане підтверджується висновком № 1 на проект будівництва від 29 січня 2010 року, що був розроблений та погоджений робочим проектом переобладнання нежилих приміщень під розміщення лазні ФОП ОСОБА_3 по АДРЕСА_1

В якості доказів використання будівлі для ведення підприємницької діяльності, позивачем надано буклети та роздруківки з сайту, яким позивач рекламує діяльність суни-лазні за адреси: АДРЕСА_1.

Також, позивачем надано товарні чеки, що підтверджують надання послуг з оренди лазні та надання інших супутніх послуг для відпочинку в лазні.

Проте, позивач не підтвердив використання землі, на якій знаходиться ця будівля для господарської діяльності.

Разом з тим, у свідоцтві платника єдиного податку серії НОМЕР_4 видів економічної діяльності, які передбачають використання землі, немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення податкового органу від 31 березня 2015 року № 118-17 було прийнято правомірно, а правові підстави для задоволення позову відсутні.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, при здійснення підприємницької діяльності позивачем без використання земельної ділянки в межах господарської діяльності не звільняє його від обов'язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, які міститься в постанові від 24 листопада 2015 року по справі №826/14703/13-а (№ рішення в ЄДРСР 54688775).

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2015 року - скасувати та прийняти нову.

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 31 березня 2015 року № 118-17 - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

Повний текст постанови виготовлений 14 червня 2016 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.