Ухвала суду № 58299398, 08.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1651/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

08 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретаря судового засідання Киш С.А., за участі представник відповідача Огнарьова Є.А., розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-97" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

04.02.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія-97" (надалі ТОВ "Енергія-97") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень 01.09.2015 №0002952205 та №0002942205, які були прийняті відповідачем за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо відсутності факту реальності здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та контрагентом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокбудкепітал» (надалі - ТОВ «Брокбудкепітал») є необґрунтованими та безпідставними, та спростовуються належним чином складеними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2016 р. позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 01.09.2015 №0002952205 та №0002942205.

Суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються первинними документами.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2016 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що надані позивачем документи не мають силу первинних документів, оскільки мають значні недоліки. Крім того, апелянт зазначив, що при проведенні перевірки відповідачем використовувалися висновки акту Державної податкової інспекції Шевченківського району м. Києва від 08.10.2014р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Брокбудкепітал» за період з 01.03.2011р. по 28.02.2015р.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце слухання справи повідомлявся належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач з 03.08.2015 р. по 07.08.2015 р. провів позапланову виїзну перевірку ТОВ «Енергія-97» по взаємовідносинам з ТОВ «Брокбудкепітал» за період з 01.09.2014 р. по 31.09.2014 р. та ТОВ «НАІ Україна» за період з 01.03.2015 р. по 31.03.2015 р., за результатами якої складено акт від 14.08.2015 року № 1006/26-53-22-05-21/13670891, яким встановлено порушення з боку позивача:

- п. 135.4 ст. 135, п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік всього у сумі 176 437 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість який підлягає сплаті до бюджету за вересень 2014 року на загальну суму ПДВ 196 041 грн. (т.1 а.с.23).

Вказані висновки обґрунтовано тим, що господарські операції вчинені позивачем з його контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків обумовлених укладеним договором, оскільки контрагент позивача не мав ресурсів виконувати обсяг робіт згідно договору, а тому первинні документи було складено без фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що при проведенні перевірки відповідачем використовувалися висновки акту Державної податкової інспекції Шевченківського району м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Брокбудкепітал» за період з 01.03.2011р. по 28.02.2015р.

На підставі складеного акту перевірки від 04.08.2015 року № 1006/26-53-22-05-21/13670891 Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 01.09.2015 року:

- №0002952205, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергія-97» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 264 656 грн. з якої за основним платежем - 176 437 грн., за штрафними санкціями - 88 219 грн. (т.1 а.с.37);

- №0002942205, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергія-97» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 294 062 грн. з якої за основним платежем - 196 041 грн., за штрафними санкціями - 98 021 грн. (т.1 а.с.38).

Вищенаведені обставини встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 необхідною умовою для віднесення позивачем сум податку з придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту та до складу валових витрат є факт придбання таких товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в межах його власної господарської діяльності, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (робіт, послуг), тому в межах даного спору підлягає встановленню факт підтвердження сум витрат на придбання товарів (робіт, послуг) належним чином оформленими первинними документами, факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом та спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що 03.03.2014 року між ТОВ «Брокбудкепітал» (підрядник) та ТОВ «Енергія-97» (замовник) уклали договір підряду №30314/1 відповідно до якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати за завданням замовника комплекс проектних, монтажних, сантехнічних, електротехнічних, ремонтних, в тому числі по приладам обліку теплової енергії, обладнанню центральних теплових пунктів та індивідуальних теплових пунктів, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (т. 1 а.с. 39).

На виконання умов договору позивач надав наступні документи: договір підряду (т.1 а.с.39) та інші документи до вказаного договору - технічні завдання та дефектні акти, розрахунок договірної ціни, локальний кошторис на будівельні роботи, акти технічного огляду виконаних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, які зареєстровані в ЄРПН (т.1 а.с. 41-249, т.2 а.с.1-47).

Разом з тим, проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено їх відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, позивач надав суду докази щодо реалізації виконаних робіт наступним покупцям: ТОВ «Сервіс М», ТОВ «ВБ Аванпост-прим», ФО ОСОБА_3, КП «Святошинське лісопаркове господарство», ТОВ «Інтерном» та іншим юридичним особам, що підтверджується відповідними договорами та іншими первинними документами складених на виконання вказаних договорів (т.2 а.с.62-241, т.3 а.с.1-51).

Як вбачається з акту перевірки, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві дійшла до висновку, що ТОВ «Брокбудкепітал» не мало ресурсів для виконання робіт згідно договору №30314/1 внаслідок прийняття до уваги висновки акту Державної податкової інспекції Шевченківського району м.Києва від 08.10.2014р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Брокбудкепітал».

Проте, позивач надав і в наявності в матеріалах справи, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2015р. у справі № 826/15814/15, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015р., якою визнано протиправними дії Державної податкової інспекції Шевченківського району м. Києва щодо складання акту від 08.10.2014р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Брокбудкепітал» за період з 01.03.2011р. по 28.02.2015р. (т.2 а.с.52)

Посилання податкового органу на акт іншого податкового органу є таким, що не заслуговує уваги, оскільки, вказаний документ не є належними та допустимим доказом, з огляду на положення ст.70 КАС України, на підтвердження доводів відповідача щодо нереальності здійснення господарських операцій. Крім того, такий акт не спростовує надані позивачем первинні документи.

Також колегія суддів приймає до уваги те, що суду не були надані докази того, що сторони договору мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, щодо несплати податків. За своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.

Колегія суддів зазначає, що при постановлені даного рішення також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються первинними документами.

Інші доводи апелянта також не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текст ухвали виготовлено 13.06.2016 р.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2016 р., залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-97" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Стягнути судові витрати з Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві у розмірі 9218,86 грн. (дев`ять тисяч двісті вісмнадцять грн. 86 коп.) на розрахунковий рахунок - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі, банк - ГУДКСУ у м. Києві, призначення платежу - *;101;Судовий збір, за позовом ТОВ "Енергія-97", Київський апеляційний адміністративний суд, Код класифікації доходів бюджету 22030001.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Л.В. Губська

О.В. Епель

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Епель О.В.

Губська Л.В.