Ухвала суду № 58299377, 10.12.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10 грудня 2015 рокусправа № 804/4057/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя:Ясенова Т.І.

судді: Суховаров А.В. Головко О.В.

секретар судового засідання:Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Державної фінансової служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2014 року у справі № 804/4057/14 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Державної фінансової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом ФОП ОСОБА_1Б.) звернулась до суду з позовом до Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Державної фінансової служби у Дніпропетровській області (далі за текстом Лівобережна ОДПІ), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної ОДП від 09.09.2013 року № НОМЕР_1, яким ФОП ОСОБА_1 було визначено суму грошового зобов'язання 7846 грн. 25 коп.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Лівобережної ОДПІ № НОМЕР_1 від 09.09.2013 року, яким ФОП ОСОБА_1 визначено суму грошового зобовязання 7846,25 грн.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги позивач вказує на безпідставність її доводів та просить залишити без змін постанову суду першої інстанції, як законну та обґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача та позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що Лівобережною ОДПІ направлено на адресу ФОП ОСОБА_1 письмовий запит від 05.06.2013про надання інформації та документів на підтвердження фінансово-господарської діяльності, зокрема, з контрагентом ТОВ „Автопорітет-Д за серпень 2010 року, у звязку з отриманням актів нікчемних правочинів.

На вказаний запит ФОП ОСОБА_1 направлено на адресу податкового органу відповідь в якій позивачем відносно господарських взаємовідносин з ТОВ „Автопорітет-Д за серпень 2010 року, вказується на те, що у травні 2012 року Лівобережною ОДПІ на підставі наказу « 181 від 03.05.2012 було проведено виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період 26.05.2010 31.12.2011 за результатами якої складено акт перевірки № 2608/17-2/НОМЕР_2 від 04.07.2012 року. При перевірці використано документи за вказаний період, у тому числі розрахункові документи (банківські виписки), видаткові накладні, акти виконаних робіт, рахунки, реєстри отриманих/ виданих накладних, податкові накладні, акти звірок. Тобто до перевірки було надано всі документи по фінансово-господарським відносинам з ТОВ „Автопорітет-Д у тому числі за серпень 2010 року. При проведенні перевірки жодних зауважень до наданих документів стосовно ТОВ „Автопорітет-Д акт перевірки не містить.

Також відповідно до Наказу Міністерства Юстиції України від 12.04.2012 № 578/5 строк зберігання первинних бухгалтерських документів становить 1095 днів ( за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. Тобто, період 26.05.2010 31.12.2011 закрито перевіркою, про що складено акт, у зазначених у запиті документів добіг кінця термін зберігання та їх було знищено з дотриманням вимог діючого законодавства.

05.08.2013 Лівобережною ОДПІ видано наказ № 125 „Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1Б. з питань взаємовідносин з підприємством ТОВ „Автопорітет за серпень 2010 року.

На підставі вказаного наказу Лівобережною ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань взаємовідносин з підприємством ТОВ „Автопорітет (РНОКПП 36901597) за серпень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 22.08.2013 року № 356/17-3/НОМЕР_2, відповідно до висновків якого ФОП ОСОБА_1 в порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість, занижено ПДВ за серпень 2010 року на суму 6277,00 грн.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивачем не надано до перевірки будь яких документів на підтвердження взаємовідносин з ТОВ „Автопорітет за серпень 2010 року.

На підставі висновків зазначеного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.09.2013 року № НОМЕР_1, яким позивачу визначено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 6277,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1569,25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із протиправності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявності підстав для його скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ „Автопарітет-Д укладено договір №02/08 від 02.08.2010 року, згідно якого кожна із сторін зобовязується здійснити організацію доставки вантажу на підставі транспортних заявок іншої сторони.

На виконання зазначеного договору сторонами оформлено рахунки-фактури, податкові накладні, акти приймання-передачі наданих послуг, договори-заявки, товарно-транспортні накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість (чинного на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Згідно підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України „Про податок на додану вартість обєктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Пунктом 4.1. статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість, встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні норми визначені Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника податку сум ПДВ за такими накладними.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вимоги до первинних документів викладені у частині 2 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV, а саме: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків іі надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.

Судом першої інстанції на підставі досліджених первинних документів зроблено обґрунтований висновок, що надані позивачем первинні документи, підтверджують виконання господарських операцій та мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні, статтею 44 Податкового кодексу України та пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995.

Крім того, колегія суддів критично оцінює висновок податкового органу, щодо відсутності у позивача права на формування податкового кредиту та податкових зобовязань по зазначеним операціям з посиланням на норми Цивільного кодексу України, а саме з урахуванням норм частини 1 статті 203, частини 1 статті 207, статті 215 , пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів, чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов: вина суб'єктів підприємницької діяльності, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; такий умисел повинен виникнути до моменту укладення угоди; мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання учинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Отже, передумовою для встановлення факту нікчемності господарської угоди є встановлення факту її фіктивності, тобто безтоварного характеру, укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Відповідач посилається на нереальність господарських операцій позивача з контрагентом з огляду на набрання законної сили вироку Ленінського районного суду м.Луганська від 15.02.2013, яким ОСОБА_2 ( директора ТОВ ТОВ „Автопарітет-Д) визнано винним та засуджено за частиною 2 статті 27, частиною 1 статті 205, статтею 358 КК України.

Оцінюючи вказані обставини в сукупності з іншими доказами у справі, колегія суддів виходить з того, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки його контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією особою.

Отже, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. Для встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам підлягає з'ясовуванню рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій.

З огляду на викладене, вирок суду, яким визнано винним посадову особу контрагента платника податків, сам по собі не може бути безумовним та єдиним доказом нікчемності чи недійсності укладених ним угод або безтоварності господарських операцій.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів, підстави для висновку про недостовірність зазначених у таких первинних документах відомостей, відсутні, якщо не встановлено обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з вказаним контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

У даному випадку, судом в повній мірі встановлено обставини, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом.

Недопустимість притягнення до відповідальності суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого субєкта господарювання відображається у рішеннях Європейського Суду з прав людини. Так, у справі „Булвес АД проти Болгарії Європейський Суд з прав людини дійшов висновку,що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський Суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі „Інтерсплав проти України).

На підставі викладеного, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи на дано їм належну юридичну оцінку та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Державної фінансової служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2014 року у справі № 804/4057/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:Т.І. Ясенова

Суддя:А.В. Суховаров

Суддя:О.В. Головко