Ухвала суду № 58299296, 14.06.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Карягіна В.А.

Суддя-доповідач - Ляшенко Д.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року справа №408/79/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Ляшенка Д.В., суддів Ястребової Л.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області на постанову Біловодського районного суду Луганської області від 06 квітня 2016 року у справі № 408/79/16-а (головуючий І інстанції Карягіна В.А.) за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганскій області про визнання дій не законними з зобов'язанням призначити, нарахувати та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці ,-

ВСТАНОВИВ:

20.01.2016 року ОСОБА_2, звернувся до Біловодського районного суду Луганської області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Біловодському районі Луганської області, в якому просить:

визнати відмову управління Пенсійного фонду України у Біловодському районі Луганської області від 28 грудня 2015 року у призначенні йому довічного щомісячного грошового утримання протиправним;

зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Біловодському районі Луганської області призначити, нарахувати та виплачувати йому щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 84%, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно з положеннями ч. 3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 01.10.2015 року, без обмежень максимальним розміром.

В судовому засіданні суду 1 інстанції позивач уточнив позовні вимоги щодо часу призначення щомісячного довічного грошового утримання , а саме з 28.12.2015 року.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 16.02.2016 року, залучений до справи в якості третьої особи яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету даного спору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має суддівський стаж 22 роки 5 місяців 18 днів. Згідно зі ст. 120 Закону України № 25453-У1 «Про судоустрій і статус суддів», викладеного у новій редакції згідно Закону України від 12.02.2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» звернувся з заявою про відставку до Верховної Ради України. Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року його звільнено з посади судді Станично-Луганського районного суду Луганської області у зв'язку з виходом у відставку. Згідно з наказом в.о.начальника ТУ ДСА в Луганської області від 07серпня 2015 року № 57-к його відраховано зі штату суддів у зв'язку з прийняттям відповідної постанови Верховної Ради України з 7 серпня 2015 року.

28.12.2015 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Рішенням управління Пенсійного фонду України у Біловодському районі Луганської області від 30 грудня 2015 року йому відмовлено у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі п.5 розділу Ш Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року за № 213-VIII та відсутності деяких документів. Під час розгляду справи в суді 1 інстанції, ТУ ДСА надало до ПФУ в Біловодському районі необхідні документи для призначення йому грошового утримання, а саме, подання, однак відповідачем знову відмовлено в призначенні йому довічного щомісячного грошового утримання, з яким він не погодився.

Вважаючи, що вказане рішення відповідача грубо порушує його конституційні права, як судді у відставці, суперечить конституційним нормам - ст.ст. 8, 21, 22, 126 Конституції України, просив при розгляді справи застосувати вищевказані норми Конституції, як норми прямої дії і задовольнити адміністративний позов.

Постановою Біловодського районного суду Луганської області від 06 квітня 2016 року, позовні вимоги задовольнив.

Визнав протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області про відмову у призначенні (перерахунку) пенсії судді у відставці ОСОБА_2

Зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області призначити, нарахувати і виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці ОСОБА_2 у розмірі 84% грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, без обмеження максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 28 грудня 2015 року згідно з довідкою ТУ ДСА України в Луганської області про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 4428 від 29.12.2015 року.

Задовольняючи позов, суд 1 інстанції дійшов висновку про те, що у всіх випадках розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має визначатись виходячи з розміру грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді. Також суд 1 інстанції зазначив, що положеннями статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, якими установлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, а також прикінцевими положеннями Закону суттєво порушуються конституційні гарантії суддів, в тому числі і гарантії позивача.

Не погодившись з рішенням суду 1 інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій посилається на порушення норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що на час звернення (16.02.2016 р.) ОСОБА_2 з заявою до відповідача про призначення довічного грошового утримання судді у відставці, норми що б дозволяли призначити пенсію або довічне грошове утримання на які посилається позивач були не діючими. Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» було розроблено Міністерством соціальної політики України як спосіб впровадження пенсійної реформи в Україні, направлену на скасування саме норм законодавства щодо призначення спеціальних пенсій. Апелянт зазначає, що нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» обмежено право отримувати пенсію/грошове утримання не тільки суддів, а й міністрів, депутатів Верховної Ради тощо. Відповідач також посилається на те, що призначення спеціальних пенсій суддям, прокурорам, міністрам тощо, здійснюється відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Апелянт звертає увагу на те, що всі вказані норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» не було визнано неконституційними. Просить скасувати постанову Біловодського районного суду Луганської області від 06 квітня 2016 року, та прийняти нове рішення яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_2, 26.02.1996 року був призначений суддею Станично-Луганського районного суду Луганської області. Данні обставини підтверджуються відповідними записами у трудовій книжці( а.с.19-20).

Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 року за № 636-VIII ОСОБА_2, звільнено з посади судді Станично-Луганського районного суду Луганської області у зв'язку з поданням заяви про відставку, відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України(а.с.80-86).

Згідно з наказом в.о.начальника ТУ ДСА України в Луганській області від 7 серпня 2015 року № 57-к позивача відрахована зі штату Станично-Луганського районного суду Луганської області у зв'язку з прийняттям відповідної постанови Верховної Ради України з 7 серпня 2015 року (а.с.40).

Відповідно до подання про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за № 406/16 від 14.03.2016 року, суддівський стаж роботи позивача, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 22 років 05 місяців 18 днів (а.с.27), заробітна плата для обчислення щомісячного довічного грошового утримання становить 24804 гривень 00 копійок (а.с.48).

28.12.2015 року ОСОБА_2, звернувся з заявою до Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області за № 33-А від 28.12.2015 року ОСОБА_2, відмовлено в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді.

В якості обґрунтування такої відмови, управління Пенсійного фонду України Міловському районі Луганської області послалося на п.5 розділу ІІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, згідно з яким «у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання/ призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу»; «Про прокуратуру»; «Про судоустрій і статус суддів»; «Про статус народного депутата України»; «Про Кабінет Міністрів України»; «Про судову експертизу»; «Про Національний банк України»; «Про службу в органах місцевого самоврядування»; «Про дипломатичну службу»; Податкового та Митного кодексів України, «Положення про помічника-консультанта народного депутата України».

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із ст. 8 Конституції України «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.»

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положеннями ст. 126 Конституції України закріплені основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні - незалежність і недоторканність суддів.

Рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004 року №19-рп/2004 було надано офіційне тлумачення положення ст. 126 Конституції України, зокрема зазначено, що додаткові гарантії незалежності і недоторканості суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Такі, гарантії визначені, зокрема, ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 10.07.1998 року. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.

Конституційний Суд України зазначив, що невід'ємною складовою статусу суддів є їх незалежність, яка забезпечується, у тому числі, гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту (підпункт 1.1 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року N19-рп/2004).

В пункті 7 Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі, після звільнення від виконання обов'язків судді. Також у цьому рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що щомісячне довічне грошове утримання судді, який вийшов у відставку, та пенсія є різними поняттями та права на них виникають з різних підстав, що також підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013, в якому зокрема вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Із змісту розділу IX Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вбачається, що єдиним видом грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, є суддівська винагорода, яка в свою чергу складається із посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Позивача було звільнено з посади судді 16.07.2015 року, а вже 07.08.2015 року його було відраховано зі штату суду у зв'язку з поданням заяви про звільнення у відставку. При цьому про своє бажання бути звільненим у зв'язку із виходом у відставку ОСОБА_2 повідомив компетентний орган (Вищу раду юстиції) ще у січні 2015 року (а.с.116), тобто до того, як був прийнятий та набрав чинності Закон України № 213-VIII від 02.03.2015 року.

Враховуючи вищевикладене, і те, що позивач працював суддею в період дії спеціальних Законів України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року, з наступними змінами, та «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07.07.2010 року, з наступними змінами, які давали йому право на відставку та довічне грошове утримання, з урахуванням стажу роботи суддею і відповідного віку, суд вважає, що він на підставі вказаних законів і п. 9 ст. 126 Конституції України набув право на відставку з призначенням щомісячного довічного грошового утримання або право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

Колегія суддів звертає увагу на те, що 08 червня 2016 року, Конституційним Судом України було прийняте Рішення № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення.

Даним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частини третьої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII;

- абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статуссуддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII;

- пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України „Про судоустрій і статус суддів".

Положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII та положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Керуючись частиною другою статті 70 Закону України „Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вказав такий порядок виконання цього рішення:

- частина третя статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України

„Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України „Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: „Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання";

- абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п'ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України „Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: „Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу увідставку";

- не підлягає застосуванню положення пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцевіположення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України „Про судоустрій і статус суддів".

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду 1 інстанції про необхідність задоволення позовних вимог щодо визнання відмови Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області у призначенні ОСОБА_2, судді у відставці, щомісячного довічного грошового утримання - протиправною та зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати йому щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 84 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, без обмеження граничного розміру на підставі довідки ТУ ДСА в Луганській області про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Враховуючи встановлені по справі обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду 1 інстанції прийняте із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду 1 інстанції і підстави для скасування постанови відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями: 9, 11, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області на постанову Біловодського районного суду Луганської області від 06 квітня 2016 року у справі № 408/79/16-а - залишити без задоволення, а постанову суду 1 інстанції - без змін.

Ухвала прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Д.В. Ляшенко

Судді Л.В. Ястребова

І.Д. Компанієць