Постанова № 58299288, 13.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 червня 2016 року 13:20 справа №826/24880/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р.О., Огурцова О.П., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СК ІНЖИНІРИНГ"до1.Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві 2. Державної фіскальної служби Українипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СК ІНЖИНІРИНГ" (далі по тексту - позивач, ТОВ "СК ІНЖИНІРИНГ") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач 1, ДПІ у Дніпровському районі) та Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач 2), в якому просить: 1) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача 1 від 28 травня 2015 року №0001792205 та №0001822205; 2) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 про результати розгляду скарги від 01 жовтня 2015 року №20804/6/99-99-10-01-04-25.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/24880/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 29 квітня 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідачів проти задоволення позову заперечив; за спільним клопотанням представників сторін на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі від 28 травня 2015 року №0001792205 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, за порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ "СК ІНЖИНІРИНГ" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 214 313,00 грн., в тому числі за основним платежем - 171 450,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 42 863,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі від 28 травня 2015 року №0001822205 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ "СК ІНЖИНІРИНГ" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 192 881,00 грн., в тому числі за основним платежем - 154 305,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 38 576,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 28 квітня 2015 року №576/26-53-22-05-21/36442723 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "СК ІНЖИНІРИНГ" (код ЄДРПОУ 36442723) по взаємовідносинах з ТОВ "АІСТРІМ" (37855861) за період з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року та ТОВ "ДЕРЕКС ГРУП" (39209088) за період з 01 листопада 2014 року по 31 грудня 2014 року (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем: пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму за 2014 рік - 171 450,00 грн.; підпункту 138 1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, пункту 138.7 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело завищення задекларованого показника рядку 04 декларації "витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2014 рік" всього на суму 857 250,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 154 305,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесенням до складу податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних товарів/послуг по відносинам із ТОВ "ДЕРЕКС ГРУП", у зв'язку із не доведенням реальності господарських операцій.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням контролюючого органу позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у м. Києві та ДФС України.

Відповідно до рішення Державної фіскальної служби України від 01 жовтня 2015 року №20804/6/99-99-10-01-04-25 про результати розгляду скарги, податкові повідомлення - рішення від 28 травня 2015 року №0001792205 та №0001822205- залишено без змін, скарги позивача - без задоволення.

Позивач не погоджується висновками акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями та рішенням відповідача 2 від 01 жовтня 2015 року №20804/6/99-99-10-01-04-25 про результати розгляду скарги, мотивуючи позовні вимоги наступним: постачальник на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість; господарські операції є реальними та підтверджені належним чином оформленими первинними документами і податковими накладними, а придбані товари використовуються у межах господарської діяльності підприємства.

Доводи відповідача 1, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками акта перевірки.

Відповідач 2 у письмовому запереченні проти позову вказав на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ "СК ІНЖИНІРИНГ" з його контрагентом - ТОВ "ДЕРЕКС ГРУП"; мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

На підставі наявних у справі доказів суд встановив, що між ТОВ "СК ІНЖИНІРИНГ" (покупець) та ТОВ "ДЕРЕКС ГРУП" (постачальник) укладено типові договори поставки від 11 листопада 2015 року №11П/11-2014 та від 20 листопада 2014 року №20П/11-2014, відповідно до яких постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю обладнання системи контролю доступу, вказане у специфікації обладнання, а покупець зобов'язується прийняти цей комплект обладнання та своєчасно здійснити оплату за нього.

Відповідно до пунктів 1.2 договорів якість обладнання, що поставляється за цим Договором, має відповідати вимогам діючих державних стандартів України.

Обладнання передається в тарі і упаковці, яка забезпечує схоронність обладнання на час транспортування та зберігання, відповідно до вимог державних стандартів, технічних умов (пункти 2.2 договорів).

ТОВ "ДЕРЕКС ГРУП" виписало позивачу податкові накладні від 28 листопада 2014 року №9 на загальну суму 745 104,49 грн., у тому числі податок на додану вартість - 124 184,08 грн. від 28 листопада 2014 року №10 на загальну суму 283 594,08 грн., у тому числі податок на додану вартість - 47 265,68 грн., видаткові накладні від 10 грудня 2014 року №2811/18 та від 10 грудня 2014 року №2811/7 та рахунки на оплату від 28 листопада 2014 року №2811/7 та від 28 листопада 2014 року №2811/8.

Оплата за надані послуги підтверджується копіями платіжних доручень від 28 листопада 2014 року №156 на суму 283 594,08 грн. та від 28 листопада 2014 року №155 на суму 745 104,49 грн.

В частині висновків акта перевірки щодо неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом встановлено, що позивач відображав суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту на підставі податкової накладної, виписаних ТОВ "ДЕРЕКС ГРУП" у зв'язку з отриманням товарів.

Суд звертає увагу, що наявність у позивача податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відпорних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям.

Так, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З наявних в матеріалах справи документів, вбачається, що ТОВ "ДЕРЕКС ГРУП" на виконання умов договорів поставки від 11 листопада 2015 року №11П/11-2014 та від 20 листопада 2014 року №20П/11-2014, поставлялись: цифровий європрофільний циліндр с подвійною ручкою 3061 - SC - Комфорт с функцією G2, з інтегрованим замочним вузлом та вузол-маршрутизатор WaveNet в якості перетворювача з Ethernet на частоту 868 МГц.

Позивачем не надано доказів самої поставки таких товарів, зокрема документів, що підтверджували б перевезення зазначеної продукції, товарно-транспортних накладних, тощо.

Також, позивачем не надано суду довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, доказів оприбуткування та зберігання вказаного товару.

В матеріалах справи відсутні сертифікати та/або документи, що б свідчили про якість товару, відповідність такого товару державним стандартам.

Таким чином, надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій між позивачем та ТОВ "ДЕРЕКС ГРУП", та факт їх використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ "ДЕРЕКС ГРУП" носять реальний характер, а надані послуги використані в межах господарської діяльності позивача; тому висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість є обґрунтованими.

Як встановлено в акті перевірки, ТОВ "СК ІНЖИНІРИНГ" завищено задекларовані показники рядку 04 декларації "витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2014 рік" всього на суму 857 250,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 154 305,00 грн.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Разом з тим, позивач стверджує, що не декларував витрати по відносинам із ТОВ "ДЕРЕКС ГРУП" та вказує, що ці взаємовідносини записані лише в облікових реєстрах бухгалтерського обліку підприємства та не є включеними до декларації з податку на прибуток при вирахуванні суми податку на прибуток за 2014 рік, на підтвердження чого надав суду належним чином засвідчені копії журналів бухгалтерського обліку по рахунку 28 "товари" за грудень 2014 року - квітень 2015 року.

У свою чергу відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування, не надано суду належних та допустимих доказів віднесення сум вартості за отримані товари ТОВ "СК ІНЖИНІРИНГ" до складу валових витрат.

Враховуючи відсутність доказів, що підтверджують включення позивачем сум вартості товарів по операціям із ТОВ "ДЕРЕКС ГРУП" до складу валових витрат за перевірений період, суд приходить до висновку про відсутність у контролюючого органу правових підстав для збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 192 881,00 грн., а тому податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі від 28 травня 2015 року №0001822205 підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасувати рішення відповідача 2 про результати розгляду скарги від 01 жовтня 2015 року №20804/6/99-99-10-01-04-25 суд керується наступним.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 01 жовтня 2015 року №20804/6/99-99-10-01-04-25 про результати розгляду скарги, податкові повідомлення - рішення від 28 травня 2015 року №0001792205 та №0001822205- залишено без змін, скарги позивача - без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Виключення з такої передумови для оскарження рішень (дій, бездіяльності), як наявність порушеного права, нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачена для справ щодо оскарження нормативно - правових актів, які можуть оскаржувати ті особи, щодо яких можливе застосування акту.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що у випадку оскарження позивачем рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не порушують прав або охоронюваних Законом інтересів позивача, або не підлягають судовому оскарженню взагалі, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного кодексу України предметом розгляду справи по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.

Тобто, звернення особи з відповідними позовними вимогами повинно бути направлено на відновлення порушеного права.

У відповідності до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно із пунктом 58.1 статті 58 та пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

Правові наслідки для позивача можуть створювати лише відповідні рішення контролюючого органу, прийняті на підставі вказаного акта перевірки. Відповідно, рішення про розгляд скарги, не порушує права платника податків.

Відповідно вимога про скасування рішення про розгляд скарги, як невмотивованого, не призведе до захисту прав позивача.

Зважаючи на викладене, обраний позивачем спосіб захисту права в наведеній частині не відповідає його змісту, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем 1 частково доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "СК ІНЖИНІРИНГ" підлягає частковому задоволенню.

Частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Матеріали справи підтверджують, що за майнові вимоги позивач сплатив судовий збір у розмірі 6 107, 91 грн.

Частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача належить присудити здійснені ним витрати по сплаті судового збору відповідно до частини задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Дніпровському районі.

Так, суд встановив, що у процентному відношенні позивачу відмовлено у задоволенні майнових вимог у розмірі 52,63% (214 313,00 грн. з 407 194,00 грн.), тобто на користь Державного бюджету України належить присудити суму судового збору у розмірі 3 214,59 грн. (6 107,91 грн. х 52,63%).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СК ІНЖИНІРИНГ" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28 травня 2015 року №0001822205.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СК ІНЖИНІРИНГ" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 214,59 грн. (три тисячі двісті чотирнадцять гривень п'ятдесят дев'ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.А. Кузьменко

Судді Р.О. Арсірій

О.П. Огурцов