Постанова № 58299078, 07.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 червня 2016 року 15:17 № 826/4003/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Мар'янченко Д.А.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Кухаревської Н.О.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання дій щодо звільнення протиправними, поновлення на посаді, стягнення суми заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання дій щодо звільнення протиправними, поновлення на посаді, стягнення суми заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи позовні вимоги тим, що від проходження служби в поліції позивач не відмовлявся, а на момент його звільнення були наявні можливості подальшого використання на службі в поліції.

При цьому, позивач стверджує, що станом на 06.11.2015 року, тобто в день видання наказу про звільнення ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній лікарні №8, що додатково свідчить про протиправність його звільнення.

У позовній заяві позивач просить суд:

- визнати дію Головного управління МВС України у м. Києві щодо звільнення ОСОБА_1 з посади інструктора патрульної служби взводу №2 роти №2 батальйону патрульної служби №3 лінійного управління в метрополітені Головного управління за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом внутрішніх справ неправомірною;

- скасувати наказ №1014 о/с від 06.11.2015 року Головного управління МВС України у м. Києві про звільнення ОСОБА_1 з посади інструктора патрульної служби взводу №2 роти №2 батальйону патрульної служби №3 лінійного управління в метрополітені Головного управління за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом внутрішніх справ як незаконний;

- поновити ОСОБА_1 на посаді працівника поліції рівнозначній посаді інспектора патрульної служби міліції;

- стягнути з Головного управління МВС України у м. Києві середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та завдану моральну шкоду в сумі 5000 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що скорочення проведене з дотриманням встановленої законодавством процедури та за наявності законних підстав, а відтак посилання позивача на його переважне право перед іншими працівниками на залишення на службі є необґрунтованим та незаконним, оскільки при ліквідації були вивільнені всі працівники підприємства.

Оцінюючи подані сторонами докази за правилами ст. 86 КАС України, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з витягу з наказу Головного управління МВС України в м. Києві №807 о/с від 16.09.2015 року «Щодо особового складу» призначено прапорщика міліції ОСОБА_1 інспектором патрульної служби взводу №2 роти №2 батальйону патрульної служби №3 лінійного управління в метрополітені Головного управління з посадовим окладом 680 гривень, установивши надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та вислугою років, звільнивши його з посади інспектора патрульної служби взводу №1 роти патрульної служби Солом'янського районного управління.

Відповідно до витягу з наказу №1014 о/с від 06.11.2015 року Головного управління МВС України в м. Києві згідно з п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити із 06.11.2015 року у запас Збройних Сил України за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) прапорщика міліції ОСОБА_1.

Позивач, вважаючи зазначений наказ протиправним та таким, що порушує його права та законні інтереси, а дії щодо його прийняття незаконними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Спірні відносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

При цьому суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Дана позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 № 753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби».

Відповідно до ст. 1 Закону № 580-VІІІ Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Тобто, позивач попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу Закону.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця.

Разом з тим, приписами п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Отже, Законом № 580-VІІІ передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

З аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI.

Враховуючи, що Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIІI був опублікований 06.08.2015 в газеті «Голос України», відповідно 3-х місячний термін з дня опублікування закінчився 06.11.2015.

З текстів поданої позовної заяви та письмових заперечень відповідача вбачається, що від ОСОБА_1 рапорту про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації не надходило. Також станом на 07.11.2015 заява на службу до поліції від ОСОБА_1 не надходила.

Таким чином, наявними матеріалами справи засвідчується той факт, що позивач не скористався наданим йому Законом № 580-VІІІ правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, що в силу даного Закону вважається відсутністю згоди на проходження служби в поліції.

В силу норми п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що ГУ МВС України в м. Києві при прийнятті оскаржуваного наказу діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в м. Києві від 06.11.2015 № 1014 о/с в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 з посади інспектора патрульної служби взводу №2 роти №2 батальйону патрульної служби №3 лінійного управління в метрополітені Головного управління нормативно та документально не підтверджуються.

При цьому, суд критично відноситься до тверджень позивача про наявність у нього переважного права на залишення на роботі в органах внутрішніх справ, оскільки судом не встановлено, що позивач виявив бажання на проходження служби в поліції шляхом подачі відповідного рапорту чи заяви.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 № 730 ліквідовано як юридичні особи територіальні органи Міністерства внутрішніх справ. Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ГУ МВС в м. Києві перебуває в стані припинення.

Одним з видів змін в організації виробництва, праці є ліквідація підприємства, установи, організації. Ліквідація логічно пов'язана із скороченням чисельності і штату працівників. У разі ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується. Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, за якої припиняються її права та обов'язки, тобто вона знімається з реєстрації в усіх фондах та організаціях. Отже, при повній ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується, крім працівників, відносно яких діють обмеження на звільнення, тобто, пряма заборона на звільнення перелічених працівників, оговорена в Законі.

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 1388 «Про організаційно-штатні питання» визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах МВС, що додається до цього Наказу, в тому числі були скасовані штати і скорочені посади ГУМВС в м. Києві.

Таким чином, стосовно позивача судом не встановлено обмежень, які б перешкоджали відповідачу (при дотриманні встановленої законодавством процедури) приймати рішення про його звільнення через скорочення штатів. А у зв'язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ у відповідача відповідно була відсутня можливість використати ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ.

Стосовно позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді інспектора патрульної служби міліції, суд приходить висновку про відмову в її задоволенні виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 24 Положення, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Оскільки судом не встановлено, що звільнення є незаконним, а тому підстави для поновлення відсутні. Окрім того нормами чинного законодавства (в тому числі ст. 49-2 Кодексу законів про працю) не передбачено переведення особи при звільненні з роботи на підприємстві, в установі, організації на іншу роботу в іншому підприємстві, в установі, організації.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 5000 грн., суд зазначає наступне

Згідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Факти протиправності дій відповідачів як суб'єктів владних повноважень в ході судового розгляді справи свого підтвердження не знайшли.

Також позивачем не було доведено причинного зв'язку його звільнення з виникненням у нього будь-яких хвороб чи інших душевних страждань та/або фізичного болю. Крім того, на підтвердження наведених обставин до суду не надано жодних доказів, зокрема медичних довідок.

Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, то останні є похідними від позовних вимог, підстав для задоволення яких судом не встановлено, а тому відповідно задоволенню не підлягають.

Згідно п.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваного рішення та дій.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для присудження понесених позивачем судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений 14.06.2015 року.

Суддя Є.В. Аблов