Ухвала суду № 58298729, 14.06.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Баронін Д.Б.

Суддя-доповідач - Компанієць І.Д.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року справа №428/13311/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Ляшенка Д.В., Ястребової Л.В.,розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду від 11 січня 2016 року по адміністративній справі №428/13311/15-а за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач просила визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача від 10.12.2015 року №7260/452/2015, яким ОСОБА_3 відмовлено в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; зобов'язати пенсійний орган призначити та виплачувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі, визначеному ст.141 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 12.02.2015 року.

В обґрунтування зауважила на звуження гарантій незалежності суддів, визначених Конституцією України, Законом №213 від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким керувався відповідач, відмовляючи ОСОБА_3 в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Оскільки Закон №213 від 02.03.2015 року суперечить Конституції України, він не повинен застосовуватися у спірних правовідносинах.

Крім цього, Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу не неприпустимість звуження гарантій незалежності суддів.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11.01.2016 року позов задоволено.

Визнано неправомірним та скасовано рішення УПФУ у м. Сєвєродонецьку від 10.12.2015 року №7260/452/2015.

Зобов'язано відповідача призначити та виплатити ОСОБА_3 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі, передбаченому ст..141 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року із врахуванням вже виплачених сум пенсії за віком з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акту ВР України про звільнення в зв'язку з поданням заяви про відставку.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач УПФУ в м. Сєвєродонецьку, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування зазначив, що на теперішній час є діючими норми Закону №213, відповідно до яких з 01.06.2015 року скасовуються всі норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким щомісячне довічне грошове утримання призначається відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Позивач звернулася за призначенням утримання 02.12.2015 року.

Також відповідно до Закону №213 передбачено щомісячне довічне грошове утримання судді в розмірі 60% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а не 80%, як вказано в довідці, що надала ОСОБА_3

Норми Закону №213, на які посилався пенсійний орган в рішенні про відмову позивачу в призначенні щомісячного довічного грошового утримання, є діючими, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися, тому рішення відповідача є законним.

Суд першої інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши позов в порядку скороченого провадження.

Крім цього, на думку апелянта, суд першої інстанції передчасно розглянув позов, оскільки на теперішній час на розгляді в Конституційному Суді України перебуває справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо конституційності певних положень Закону №2453 в редакції Закону №192 від 12.02.2015 року у взаємозв'язку з певними положеннями Закону №213 стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці відповідним положенням Конституції України.

До прийняття рішення Конституційним Судом України по цій справі розгляд позову ОСОБА_3 неможливий.

Відповідно до ч.8 ст.183-2 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_3 з 16.04.1990 року працювала на посаді судді Брянківського міського суду Луганської області, з 04.01.2012 року працювала на посаді судді апеляційного суду Луганської області. (а.с.10)

Рішенням Вищої ради юстиції від 16.07.2015 року № 221/0/15-15 внесено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Апеляційного суду Луганської області у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.25).

Постановою Верховної РадиУкраїни №788-VIII від 12.11.2015 року ОСОБА_3 звільнено з посади судді Апеляційного суду Луганської області в зв'язку з поданням заяви про відставку. (а.с.11-24)

02.12.2015 року позивач звернулася до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. (а.с.34)

Рішенням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області № 7260/452/2015 від 10.12.2015 року ОСОБА_3 відмовлено в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді.(а.с.9)

В обґрунтування відмови відповідач в своєму рішенні зазначив, що відповідно до ЗУ №213 від 02.03.2015 року з 1 червня 2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, зокрема «Про судоустрій і статус суддів»

Також пенсійний орган в рішенні зазначив, що стаж роботи на посаді судді ОСОБА_3 складає 25 років 7 місяців 13 днів, в зв'язку з чим надбавка за вислугу років позивача повинна складати 60 % посадового окладу.

Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом У країни складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України, від З червня 2013 року № 3-рп/2013 у справі щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці).

Відповідно до Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов' язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Як зазначається в рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94)12, від 17 листопада 2010 року № (2010)12, кожна держава має забезпечити відповідність статусу і винагороди суддів гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на судові рішення; мають існувати гарантії виплат у зв'язку з відставкою суддів, які мають відповідати попередньому рівню оплати праці суддів.

Рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004 року №19-рп/2004 надано офіційне тлумачення положення ст. 126 Конституції України, зокрема зазначено, що додаткові гарантії незалежності і недоторканості суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Такі, гарантії визначені, зокрема, ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 10.07.1998 року. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.

Конституційний Суд України зазначив, що невід'ємною складовою статусу суддів є їх незалежність, яка забезпечується, у тому числі, гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту (підпункт 1.1 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року N19-рп/2004).

В пункті 7 Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі, після звільнення від виконання обов'язків судді. Також у цьому рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.

Конституційний Суд України у Рішенні від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).

Таким чином, конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.

Рішенням Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № Справа №4-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частини третьої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII;

- абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII;

- пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIll, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII та положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

При цьому в частині 4 Рішення Конституційного Суду України зазначено порядок виконання цього рішення, а саме

частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів У країни щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання";

- не підлягає застосуванню положення пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" .

На підставі викладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання неправомірним та скасування рішення пенсійного органу про відмову в призначенні щомісячного довічного грошового утримання позивачу, який не досяг пенсійного віку та зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі, передбаченому ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 12.02.2015 року.

Суд не приймає доводи апелянта, що ця справа не повинна розглядатися в порядку скороченого провадження з огляду на приписи п.2 ч.1 ст. 183-2 КАС України.

З огляду на рішення КС України від 08.06.2016 року судова колегія не приймає всі інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі.

З огляду на наведене, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального, процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду, не вбачається.

Керуючись статтями 24, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду від 11 січня 2016 року по адміністративній справі №428/13311/15-а - залишити без задоволення.

Постанову Сєвєродонецького міського суду від 11 січня 2016 року по адміністративній справі №428/13311/15-а - залишити без змін.

Відповідно до пункту 10 статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Д.Компанієць

Судді Д.В.Ляшенко

Л.В.Ястребова