Постанова № 58298145, 30.05.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року о/об 15год. 59 хв. 810/937/16

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Горобцової Я.В., суддів - Панової А.В., Панченко Н.Д.

за участю секретаря судового засідання Тятькова І.А.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Шептанського А.М.,

розглянувши у місті Києві у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України

про зобов'язання вчинити певні дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1.) до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач або МВС), в якому позивач просить суд зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України виплатити різницю в сумах одноразової грошової допомоги, станом на дату винесення постанови суду або в сумі 231 525грн. (274 050грн. - 42 525грн. = 231525грн.); стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача моральну шкоду в сумі 5 000грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що грошова допомога призначається та виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання, або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму установленого законом для працездатних осіб - у разі встановлення інвалідності ІІІ-ї групи. Поряд з цим позивачу було виплачено суму грошової допомоги у значно меншому розмірі, з огляду на що ОСОБА_1 просить суд зобов'язати відповідача сплатити різницю невиплаченої грошової допомоги.

Заперечуючи проти позову з підстав, викладених в письмових запереченнях відповідач зазначив, що за платіжним дорученням від 18.05.2015 №2949 ОСОБА_1 було перераховано на його рахунок Фастівського відділення Ощадбанку №0657 одноразову грошову допомогу в сумі 42 525грн. Поряд з цим, як зазначає відповідач, одноразова грошова допомога в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності ІІІ групи виплачується особам, яким таку інвалідність встановлено після 12.03.2015.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2016 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.

В судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

На підставі частини третьої статті 160 КАС України в судовому засіданні 30 травня 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у період з 25.07.1994 (наказ ГУМВС України в Київській області від 02.08.1994 №68 о/с) по 29.09.2014 (наказ ГУМВС України в Київській області від 26.09.2014 №922 о/с) знаходився на різних посадах на службі в органах внутрішніх справ.

Відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ №0214018 ОСОБА_1 має третю групу інвалідності з 25 грудня 2014 року, причина інвалідності - травма пов'язана з виконанням службових обов'язків.

Наявність у позивача третьої групи інвалідності також підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0522242, свідоцтвом про хворобу№148/Зв, Актом розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 15 вересня 2013 року, Актом №1 про нещасний випадок (у тому числі поранення), висновком службового розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень старшим дільничним інспектором міліції СДІМ Фастівського МВ майором міліції ОСОБА_1

21 травня 2015 року ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 42 525грн. шляхом перерахування на картковий рахунок.

14 липня 2015 року позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із заявою про виплату йому грошової допомоги із врахуванням вимог Закону України «Про внесення змін до ст.23 Закону України «Про міліцію».

Листом від 26 серпня 2015 року №15/5-Г-402 ДФЗБО Міністерства внутрішніх справ України повідомило позивача про те, що відповідно до розподілу коштів МВС України від 05.05.2015 ГУМВС України в Київській області було виділено кошти на виплату позивачу одноразової грошової допомоги. Також зі змісту листа вбачається, що 12 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 13 лютого 2015 року №208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції». Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих положень» цього Закону Кабінет Міністрів України має привести свої нормативно-правові акти у відповідність до нього. Міністерством було підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», який знаходить на затвердженні в Кабінеті Міністрів України. У разі затвердження вказаного в постанові Порядку його дія поширюватиметься на осіб, яким групу інвалідності встановлено після 12.03.2015.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів ч. 6-7 ст. 23 Закону України «Про міліцію» в редакції, яка була чинною на день встановлення позивачу інвалідності, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

У всіх випадках розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) працівника міліції не повинен бути меншим від 100-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на час виплати цих сум.

З матеріалів справи та згідно з поясненням позивача, що не заперечувалося представником відповідача, слідує, що ОСОБА_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги та з відповідними документами звернувся 07.04.2015.

25 квітня 2015 року затверджено висновок про виплату позивачу одноразової грошової допомоги та направлено до УФЗБО ГУМВС України в Київській області, а 05.05.2015 ГУМВС України в Київській області виділено кошти на виплату одноразової грошової допомоги.

Згідно з платіжним дорученням №2949 від 18.05.2015 одноразова допомога була перерахована ОСОБА_1 на рахунок у Фастівському відділенні Ощадбанку №0657 та 21.05.2015 зарахована на картковий рахунок останнього.

Відповідно до редакції ст. 23 Закону України «Про міліцію», яка була чинною на момент звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги та виплати такої грошової допомоги, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

При цьому, відповідно до п. 2. ч. ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» від 13 лютого 2015 року №208-VIII, яким внесено вказані вище зміни, зобов'язано Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади у тримісячний строк після набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

За приписами п.2 ч. 1 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №707 (далі - Порядок №707), одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи.

Відповідно до п. 7 Порядку №707 орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті). МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати. Виплата грошової допомоги працівнику міліції, податкової міліції проводиться шляхом перерахування суми виплати на рахунок, відкритий заявником в установі банку, або через касу органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у разі його загибелі (смерті) членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям. Грошова допомога виплачується не пізніше двох місяців з дня прийняття відповідного рішення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі.

Поряд з цим, працівник міліції, податкової міліції, у разі його загибелі (смерті) члени його сім'ї, а в разі їх відсутності - його батьки та утриманці можуть пред'явити МВС та ДПА вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги.

Слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» установлено, що особам, які до набрання чинності Законом України від 13 лютого 2015 року №208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року №707.

Також відповідно до п.2 вказаного Порядку передбачено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Однак, вказаний Порядок №850 не розповсюджується на спірні відносини, оскільки прийнятий пізніше виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

При цьому, ані на час встановлення позивачу інвалідності, ані на час звернення ОСОБА_1 до МВС із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, ані на час звернення із заявою про виплату різниці в сумах грошового забезпечення у зв'язку зі зміною ст.23 Закону України «Про міліцію», ні вказаним Законом, ні положеннями Порядку №707 не було передбачено, що розмір одноразової грошової допомоги виплачується у розмірі, визначеному на день встановлення втрати інвалідності, що зазначений в довідці медико-соціальної експертної комісії. Тобто, відповідач, виплачуючи одноразову грошову допомогу у розмірі, передбаченому ст. 23 Закону України «Про міліцію» в редакції станом на 25.12.2014, допускає довільне тлумачення норм чинного законодаства, що є неприпустимим.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто держава мусить бути гарантом не лише належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини і громадянина, а й неприпустимості не передбачених Конституцією і законами втручання в життя і діяльність особи та примусового впливу на неї, тобто гарантом від свавілля, беззаконня, самоуправства, зловживання та вольових рішень органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Разом з тим органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти виключно в межах, визначених відповідними видами правових норм, їхня діяльність має бути максимально повно і точно визначена, врегульована, регламентована з тим, щоб упередити можливість з будь-яких причин завдати шкоди особі, суспільству чи державі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, як зазначається у цій статті, зобов'язані діяти тільки на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, оскільки їх повноваження, функції, права і обов'язки підпорядковані, зрештою, служінню особі, суспільству і державі.

Це передбачається, зокрема, положеннями Конституції України про те, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що права і свободи людини є не відчужуваними, непорушними (ст. 21), що права і свободи людини і громадянина визначаються виключно законами України (ст. 92) тощо.

Будь-які прогалини, колізії та інші недоліки в законах мають тлумачитися і використовуватися лише на користь особи. Ніщо не може бути підставою і ніхто не може примусово робити те, що не передбачено законодавством.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» №8 від 13.06.2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановленихКонституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Системний аналіз вказаних норм Конституції України та Закону України «Про міліцію», перевірка законності Постанови №707 дає підстави для висновку про те, що, тривале невиконання Кабінетом Міністрів України положень Закону України від 13 лютого 2015 року №208-VIII щодо необхідності приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із Законом, порушує їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати одноразової грошової допомоги на рівні не нижче від встановленого законом. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015 у справі № 826/18826/14.

Згідно з ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» установлено, що у 2015 році прожитковий мінімум для працездатних осіб складає з 1 січня 2015 року - 1218 гривень.

Тобто на час звернення позивача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги та на час її виплати, сума коштів, які мали бути сплачені позивачу складають 182 700грн. (1218грн.*150).

Таким чином, враховуючи те, що позивачу вже сплачено 42 525грн. до виплати належить 140 175 грн. (182 700грн. - 42 525грн.).

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу страждань, яких зазнав позивач у зв'язку з діями Міністерства внутрішніх справ України в цілому, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо).

Частиною 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності вчинених дій в частині не виплати одноразової грошової допомоги не виконав.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 140 175грн. (сто сорок тисяч сто сімдесят п'ять гривен 00 копійок) одноразової грошової допомоги.

В решті позовних вимог відмовити

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. Горобцова

Судді Г.В. Панова

Н.Д. Панченко