Ухвала суду № 58293399, 13.06.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/30/16-ц Провадження № 22-ц/772/1979/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 30Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Сала Т.Б., Ковальчука О.В.,

за участю секретаря Агеєвої Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником,

за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 квітня 2016 року, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця (далі КЕВ м. Вінниця) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником.

Свої вимоги мотивував тим, що КЕВ м. Вінниця є державною установою, що створений Міністерством оборони України і призначений для реалізації у військових частинах та установах державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання війська у стані бойової готовності та мобілізаційної готовності. Згідно з Положенням про КЕВ м. Вінниця одним із основних завдань є забезпечення військових частин та установ комунальними послугами.

З метою реалізації своїх основних завдань між КЕВ м. Вінниця та КП ВМР «Вінницькі теплові мережі» було укладено договір № 506 від 02 січня 2009 року про постачання та споживання теплової енергії в гарячій воді військовій частині А0549.

У звязку із невиконанням КЕВ м. Вінниця свого обовязку щодо вчасної сплати спожитої теплової енергії рішенням Господарського суду Вінницької області від 25 листопада 2010 року у справі № 9/191-09 за позовом КП ВМР «Вінницькі теплові мережі» до КЕВ м. Вінниця про стягнення боргу стягнуто з КЕВ м. Вінниця на користь КП ВМР «Вінницькі теплові мережі» 374588,43 грн. основного боргу, пеню в розмірі 76081,55 грн., 3% річних на суму 24184,21 грн., 78866,02 грн. втрат від інфляції, 7% штрафу - на суму 26221,19 грн., 7131,65 грн. витрат по сплаті державного мита, 208,63 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно з платіжним дорученням № 512 від 18 квітня 2011 року на виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 25 листопада 2010 року у справі № 9/191-09 КЕВ м. Вінниця добровільно частково сплатив борг в сумі 252114,00 грн.

Однак, відповідно до протокольного рішення № 18/09 від 25 листопада 2009 року Міністерством оборони України на рахунки ДП «Вінницькі теплові мережі», правонаступником якого є КП ВМР «Вінницькі теплові мережі», було перераховано 443800,00 грн. боргу за постачання теплової енергії військовим частинам Вінницького гарнізону, в тому числі за постачання теплової енергії військовій частині А0549 згідно з договором № 506 від 02 січня 2009 року в сумі 295035,88 грн.

Таким чином, на момент сплати КЕВ м. Вінниці коштів в сумі 252114,00 грн. даний борг був відсутній, оскільки був сплачений Міністерством оборони України згідно із вказаним протокольним рішенням № 18/09 від 25 листопада 2009 року.

Внаслідок таких обставин відбулась подвійна сплата бюджетних коштів в сумі 252114,00 грн. в результаті чого у КЕВ м. Вінниця обліковується дебіторська заборгованість за КП ВМР «Вінницькі теплові мережі» в сумі 252114,00 грн.

Довідавшись про порушення інтересів держави в особі КЕВ м. Вінниця, військовий прокурор Вінницького гарнізону звернувся до суду в інтересах КЕВ м. Вінниця із заявою про перегляд рішення Господарського суду Вінницької області від 25 листопада 2010 року у справі № 9/191-09 за нововиявленими обставинами. Проте, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28 травня 2012 року в задоволенні даної заяви було відмовлено, а рішення Господарського суду Вінницької області від 25 листопада 2010 року залишено без змін.

Разом з тим, в ході розгляду даної заяви стало відомо, що Господарським судом Вінницької області порушено провадження у справі № 15/28/2011/5003 про банкрутство КП ВМР «Вінницькі теплові мережі», про що 25 травня 2011 року було здійснено публікацію відповідного оголошення про порушення справи про банкрутство КП ВМР «Вінницькі теплові мережі».

Про існування вказаних обставин відповідачу було відомо, оскільки представництво інтересів КЕВ м. Вінниця під час слухання справи № 9/191-09 та під час розгляду заяви військового прокурора Вінницького гарнізону про перегляд рішення Господарського суду Вінницької області від 25 листопада 2010 року за нововиявленими обставинами здійснював юрисконсульт КЕВ м. Вінниця, працівник Збройних Сил України, відповідач у даній справі ОСОБА_2, призначений на посаду юрисконсульта КЕВ м. Вінниця наказом начальника КЕВ м. Вінниця № 14 від 14 листопада 2005 року.

Таким чином, на думку позивача, відповідачу було достеменно відомо про порушення інтересів позивача і у відповідності до вимог посадової інструкції він був зобовязаний вжити заходів, спрямованих на їх захист та повернення помилково сплачених коштів.

Проте, позивач вважає, що відповідач вчасно не виконав покладені на нього обовязки, в результаті чого ухвалою Господарського суду Вінницької області від 02 квітня 2013 року у справі № 15/28/2011/5003 позивачу в задоволенні заяви про визнання кредиторських вимог до ДП «Вінницькі теплові мережі» в сумі 252114,00 грн. було відмовлено, у звязку із пропуском терміну предявлення кредиторської заборгованості.

Отже, позивач вважає, що відповідач у справі ОСОБА_2 допустив порушення своїх посадових обовязків, що призвело до заподіяння позивачу шкоди у розмірі 252114,00 грн., а тому просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду заподіяну працівником у розмірі середнього місячного заробітку останнього, що становить 3784,66 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 квітня 2016 року в задоволенні позову КЕВ м. Вінниця відмовлено.

В апеляційній скарзі КЕВ м. Вінниця просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги повністю, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача у справі ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала повністю та просила її задовольнити.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції відповідач у справі ОСОБА_4 не зявився, хоча належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у його відсутність.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобовязана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із ч .3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлюючи момент, коли позивачем було виявлено заподіяну шкоду відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий момент настав у 2011 році, що достеменно підтверджується змістом акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КЕВ м. Вінниці, проведеної в період з 15 по 19 серпня 2011 року, в результаті проведення якої на позивача було накладено адміністративне стягнення у вигляді догани, зазначивши, що це не заперечувалося сторонами в судовому засіданні. Натомість, з даним позовом до суду позивач звернувся 04 січня 2016 року, тим самим пропустивши річний строк звернення до суду, а відтак відповідач звільняється від обовязку відшкодувати завдану ним шкоду, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що поняття позовної давності в КзпП України законодавцем не використовується, трудовим законодавством питання строків звернення до суду врегульовано. У разі пропуску передбаченого ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду його застосування не ставиться в залежність від заяви сторони у спорі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши такі обставини, правильно застосувавши норми матеріального права та не порушивши норми процесуального права, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Так, частиною 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розяснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, об'єктом захисту є порушене право чи інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного захисту.

Згідно ч. 1ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, згідност. 60 ЦПК України.

Встановлено, що КЕВ м. Вінниця є державною установою, що створений Міністерством оборони України і призначений для реалізації у військових частинах та установах державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання війська у стані бойової готовності та мобілізаційної готовності. Згідно з Положенням про КЕВ м. Вінниці одним із основних завдань останнього є забезпечення військових частин та установ комунальними послугами.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25 листопада 2010 року у справі № 9/191-09 за позовом КП ВМР «Вінницькі теплові мережі» до КЕВ м. Вінниця про стягнення боргу, стягнуто з КЕВ м. Вінниця на користь КП ВМР «Вінницькі теплові мережі» 374588,43 грн. основного боргу, пеню в сумі 76081,55 грн., 3% річних на суму 24184,21 грн., 78866,02 грн. втрат від інфляції, 7% штрафу на суму 26221,19 грн., 7131,65 грн. витрат по сплаті державного мита, 208,63 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с.11-13).

Згідно із платіжним дорученням № 512 від 18 квітня 2011 року на виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 25 листопада 2010 року у справі № 9/191-09 КЕВ м. Вінниця добровільно частково сплатив борг в сумі 252114,00 грн. (а.с.14).

Однак, відповідно до протокольного рішення № 18/09 від 25 листопада 2009 року Міністерством оборони України на рахунки ДП «Вінницькі теплові мережі», правонаступником якого є КП ВМР «Вінницькі теплові мережі», було перераховано 443800,00 грн. боргу за постачання теплової енергії військовим частинам Вінницького гарнізону, в тому числі за постачання теплової енергії військовій частині А0549 на підставі договору № 506 від 02 січня 2009 року в сумі 295035,88 грн. (а.с.15-17).

Таким чином, на момент сплати КЕВ м. Вінниця коштів в сумі 252114,00 грн. борг за спожиту теплову енергію фактично був відсутній, оскільки вже був раніше сплачений Міністерством оборони України у складі платежу відповідно до протокольного рішення № 18/09 від 25 листопада 2009 року,

В звязку із цим, у позивача утворилась дебіторська заборгованість загального фонду у сумі 252114,00 грн. внаслідок оплати ним послуг за спожиту теплову енергію в завищених розмірах за обсяги, які фактично не були отримані, що встановлено актом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КЕВ м. Вінниця, проведеної в період з 15 по 19 серпня 2011 року (а.с. 65-76) та виданого за її результатами наказом начальника КЕВ м. Вінниця від 20 червня 2014 року «Про результати службового розслідування» (а.с .20-23).

Постановою Господарського суду Вінницької області від 08 вересня 2011 року КП ВМР «Вінницькі теплові мережі» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_5

25 травня 2011 року в газеті «Голос України» було опубліковано оголошення про порушення провадження у справі № 15/28/2011/5003 про банкрутство КП ВМР «Вінницькі теплові мережі» м. Вінниця.

Проте, заява КЕВ м. Вінниця щодо визнання кредиторських вимог до банкрута подана лише 21 лютого 2013 року, відтак визначений законом тридцятиденний строк подачі письмових заяв з вимогами до боржника позивачем пропушено.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 02 квітня 2013 року у справі № 15/28/2011/5003 в задоволенні заяви про визнання кредиторських вимог до КП ВМР «Вінницькі теплові мережі» м. Вінниця в сумі 252114,00 грн. КЕВ м. Вінниці відмовлено (а.с. 32-33).

За результатами внутрішнього фінансового аудиту відповідності КЕВ м. Вінниця за період 2013 року по 2015 рік встановлено безпідставне списання простроченої дебіторської заборгованості, що виникла внаслідок попередньої оплати за товари, роботи, послуги з порушенням Бюджетного кодексу України та без встановлення винних осіб на загальну суму 252114,00 грн.

Також встановлено, що в результаті порушення Бюджетного кодексу, щодо попередньої оплати та термінів подання документів про визнання кредиторських вимог до боржника, посадовими особами КЕВ м. Вінниця допущено втрату бюджетних коштів у сумі 252114,00 грн.

Зі звіту про результати фінансового аудиту відповідності КЕВ м. Вінниця за період 2013 року по 2015 рік від 21 березня 2015 року убачається, що станом на день перевірки посадові особи, винні у зазначених порушеннях, звільнені, дієвих заходів щодо притягнення винних до матеріальної відповідальності керівництвом не вживалось.

За результатами аудиторської перевірки позивачу рекомендовано відновити по бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість у розмірі 252114,00 грн. та організувати претензійно-позовну роботу щодо встановлення винних осіб, які допустили порушення бюджетного законодавства та термінів позовної давності, в тому числі термінів предявлення кредиторських вимог (а.с. 25-37).

З Акта проведення службового розслідування від 02 листопада 2015 року, затвердженого начальником КЕВ м. Вінниці та наказу начальника КЕВ м. Вінниці від 02 листопада 2015 року № 158 «Про результати службового розслідування» слідує, що, як встановлено службовим розслідуванням, ситуація, яка склалась, виникла внаслідок неналежного ведення претензійно-позовної роботи юрисконсультом КЕВ м. Вінниці відповідачем ОСОБА_2

Довідкою КЕВ м. Вінниця вих. № 4790 від 30 грудня 2015 року підтверджується, що ОСОБА_2 був прийнятий на посаду юрисконсульта КЕВ м. Вінниця згідно з наказом начальника КЕВ м. Вінниця № 14 від 14 листопада 2005 року.

Відповідно до посадової інструкції працівник Збройних Сил України ОСОБА_2 зобовязаний проводити позовну роботу, брати участь у підготовці та складанні документів, необхідних для предявлення і розгляду претензій та позовів.

Однак, відповідач не вжив необхідних заходів з метою повернення КЕВ м. Вінниця зайво сплачених коштів, у визначений строк не звернувся із заявою про включення КЕВ м. Вінниця до реєстру кредиторів КП ВМР «Вінницькі теплові мережі», що призвело до заподіяння КЕВ м. Вінниці шкоди в сумі 252114,00 грн. (а.с.77-79).

Наказом начальника КЕВ м. Вінниця № 122 від 23 вересня 2013 року працівника Збройних Сил України ОСОБА_2 було звільнено з роботи.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до ч. 1 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 130 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).

Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП України. Спірні правовідносини у справі, яка переглядається, регулюються положеннями КЗпП України, статтею 233 якого встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як розяснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Як убачається із матеріалів справи, в період з 15 по 19 серпня 2011 року заступником начальника відділу планування, фінансування та контролю за використанням коштів фінансово-економічного управління Головного квартирно - експлуатаційного управління ЗС України було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності КЕВ м. Вінниці. За результатами даної перевірки складено акт від 19 серпня 2011 року, в якому в переліку зазначено про наявність переплати за теплопостачання ДП «Вінницькі теплові мережі» на суму 252114,00 грн.

Наказом начальника КЕВ м. Вінниця від 21 вересня 2011 року № 158 згідно з актом службового розслідування від 20 вересня 2011 року за результатами перевірки ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КЕВ м. Вінниці за упущення в роботі та невідповідальне ставлення до виконання своїх функціональних обовязків, що привело до порушень у фінансово-господарській діяльності, вимог нормативно-правових документів та порушення вимог наказів МОУ № 590 від 17 листопада 2010 року, № 363 від 21 червня 2007 року, № 400 від 11 листопада 1998 року працівнику ЗСУ України ОСОБА_2 оголошено догану (а.с. 60).

Наказом Начальника КЕВ м. Вінниця від 20 червня 2014 року № 111 «Про результати службового розслідування», проведеного за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості, заборгованість за спожиту теплову енергію на суму 252 114,00 грн., яка обліковується за ДП «Вінницькі теплові мережі» і термін позовної давності якої минув, в складі дебіторської заборгованості, відносно якої існує впевненість щодо її неповернення, визначено головному бухгалтеру начальнику фінансово-економічного відділення віднести на позабалансові рахунки КЕВ м. Вінниця з подальшим здійсненням спостереження за вказаною нижче заборгованістю впродовж пяти років.

Таким чином, протягом цього часу, починаючи з 2011 року позивачеві було відомо про порушення, допущені відповідачем, внаслідок чого утворилась дебіторська заборгованість в сумі 252114,00 грн., а з моменту відмови Господарським судом Вінницької області у визнанні кредиторських вимог КЕВ м. Вінниця до КП ВМР «Вінницькі тепломережі» - і про неможливість повернення в майбутньому зазначеної суми коштів, що також підтверджується і зазначеним вище наказом начальника КЕВ м. Вінниця від 20 червня 2014 року.

Разом з тим, позивач не вживав заходів щодо відшкодування ОСОБА_2 матеріальної шкоди, натомість, наказом начальника КЕВ м. Вінниця № 122 від 23 вересня 2013 року ОСОБА_2 було звільнено з роботи (а.с.10).

Крім того, до суду із позовом позивач звернувся лише 04 січня 2016 року.

З огляду на викладене, твердження представника позивача у справі КЕВ м. Вінниця про те, що датою початку перебігу строку для звернення до суду є дата підписання акта проведення службової перевірки від 02 листопада 2015 року та видачі наказу начальника КЕВ м. Вінниця № 158 від 02 листопада 2015 року місцевий суд правильно вважає необґрунтованим, оскільки факт проведення даної службової перевірки, за результатами якої було видано зазначені документи, не усуває юридичного значення доведених до відома позивача висновків та інших документів, здатних підтвердити початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку для звернення до суду.

Зазначене відповідає також і правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-216цс16.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустив встановлений законом річний термін для звернення до суду з таким позовом, а відтак, після закінчення строку для звернення з позовами про стягнення з працівників шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям, працівник звільняється від обовязку відшкодувати завдану ним шкоду.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, наведені на її обґрунтування, є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, а посилання заявника на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Закону та матеріалам справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 303, 307, 308, 313-315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_6

Судді : /підпис/ ОСОБА_7

/підпис/ ОСОБА_8

Згідно з оригіналом: