Ухвала суду № 58288496, 13.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3260/16 Справа № 208/5065/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 41

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року м. Дніпро

13 червня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Болтунової Л.М., Козлова С.П.

при секретарі: Назаренко А.С.,

яка розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу

представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до редакції газети "Всё обо всех", ОСОБА_4 про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року позивач звернувся до суду з заявою про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Просив: - визнати недостовірною, та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача інформацію, поширену в газеті «Всё обо всех» (випуск якої мав місце у квітні 2015 року), зокрема, про те, що: «начало карьеры ОСОБА_5 и последующий его карьерный рост ни что иное, как знак признательности и благодарности «пахана» города: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 покойному отцу героя, ОСОБА_10, который, как один из специалистов нашего университета, оказывал вышеупомянутым не только услуги личного характера в написании диссертаций, но и обучал переводу экономике города на капиталистические рельсы и основам приватизации»;

- зобовязати відповідачів спростувати інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди 60 000,00 (шістдесят тисяч) гривень;

В судове засідання представник відповідача - газети «Всё обо всех», відповідач ОСОБА_4 - не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Рішенням суду І інстанції в задоволенні позову відмовлено.

В скарзі апелянт посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й постановити нове, яким вимоги задовольнити.

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду, в межах заяв-лених вимог та апеляційної скарги і дійшла до висновку, що скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України передбачено право в судовому порядку спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

За ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що судом встановлена публікація в квітні 2015 року в газеті «Всё обо всех» статті «Прилетел к нам волшебник в голубом звездолёте» де поширено інформацію, яку позивач вважає такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, а також такою, що не відповідає дійсності.

Право висловлювати судження, оцінки, думки гарантовано ст. 34 Конституції України. Це право закріплено також у ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка за до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства.

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб ( ст.275 ЦК України) Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Згідно положень частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Крім того, пунктом 4 частини другої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи" позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Пленум прямо пов'язує можливість такого відшкодування з встановленим судом фактом протиправної поведінки відповідача.

Крім того, відповідно до ст. ст. 37, 42 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні відповідальність за поширення недостовірних відомостей і обов'язок по їх спростуванню покладається на редакцію державного засобу масової інформації, а не на її редактора.

Позивач мав довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права відповідно до вимог зазначених в п.п. 18, 19, 21 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України.

Суд дійшов до висновку, що розповсюджена інформація не є фактичним твердженням, а являється оціночним судженням.

При цьому суд посилався на ч.2 ст. ст.30 ЗУ «Про інформацію» від 02 жовтня 1992р., яка визначає, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За ч.1 ст.30 ЗУ «Про інформацію» від 02 жовтня 1992р., ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Суд, виходячи з фактичних обставин по справі, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, так як обставини, на які позивач посилається, як на підставу задоволення своїх вимог, є оціночним судженням.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частина 3 ст. 10 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог або заперечень, та надати докази відповідно до ст. ст. 57-60 ЦПК України.

До відомостей, що ганблять особу, слід розуміти і відносити ті з них, які принижують честь, гідність та ділову репутацію громадянина чи організації в громадській думці або думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загально-визнаних правил співжиття та принципів людської моралі.

Оціночне судження не є відомостями. Як слідує із змісту статті, в ній не наведено факти які можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати, тому вони є оціночними.

Поняття оціночного судження та відмінності оцінки факту від самого факту надано в рішенні Європейського суду по справі "Лінгенс проти Австрії"(1986). Суд визначив ці поняття і витлумачив в їх світлі Конвенції наступним чином: "На думку Суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. У зв'язку з цим Суд зауважує, що факти, на яких пан Лінгенс грунтував свої оціночні судження, були незаперечними, як і його добросовісність.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію публічних осіб та сформувати про них свою думку.

За правилами ст.ст.297,299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі , на недоторканість своєї ділової репутації.

Згідно ст. 1 Закону України Про інформацію під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

В силу ст. 47-1 цього Закону ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання , що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

При вирішенні спору суд першої інстанції врахував положення абз.6 п. 3 рішення Конституційного Суду України у справі про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003, згідно з яким проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, Суд підкреслив, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Спірна інформація є припущеннями які не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише надають можливість читачам проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно власних суб'єктивних переконань.

Аналіз змісту статті говорить про те, що вона направлені не на приниження честі, гідності чи ділової репутації позивача, а на доведення до широкого кола людей оцінки вибудови карьєри позивачем.

Зазначені оціночні судження, думки та припущення не є предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки й поглядів відповідача, не можуть бути перевіреними на предмет відповідності їх дійсності.

Оскільки в оскаржуваній статті відсутня недостовірна інформація, а за висловлювання оціночних суджень не можна притягнути до відповідальності, то у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог, а тому суд бгрунтовано відмовив у позові.

Враховуючи наведене, похідність вимог про стягнення шкоди від вимог про захист гідності, честі та ділової репутації, підстави для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди також відсутні.

При розгляді спору, суд І інстанції в повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, перевірив доводи, обставини справи, надав їм належну оцінку і постановив рішення, яке відповідає вимогам Закону.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до редакції газети "Всё обо всех", ОСОБА_4 про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий: В.О. Тамакулова

С у д д і: ОСОБА_11

ОСОБА_12