Ухвала суду № 58286170, 29.04.2016, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/5800/16-ц

Провадження №2/200/2580/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2016 Бабушкінський районний суд м. Днепропетровска в складі: головуючого, судді Єлісєєвої Т.Ю.

при секретарі - Кузьминій С.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», про визнання кредитних договорів недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому просив визнати недійсними Договір кредиту № 82007/843-К/785-Н від 23 лютого 2007 року; Іпотечний договір № 785/1-Н від 23.02.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_2 за реєстровим №726, та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію іпотеки та запис про реєстрацію обтяження стосовно квартири №97, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Тополя-3, буд.3.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що зазначені вище Договір кредиту № 82007/843-К/785-Н від 23 лютого 2007 року року та Іпотечний договір к № 785/1-Н від 23.02.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_2 за реєстровим №726, укладені із суттєвим порушенням вимог законодавства.

Представник позивача в судове засідання не зявився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання у справі не зявлявся, про день та час його проведення повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомлялись, відповідно до вимог ст. 74 76 ЦПК України, причини неявки суду не відомі, у звязку з чим судом ухвалено про заочний розгляд справи в порядку ст. 224 ЦПК України.

Відповідно до ч.2ст.197 ЦПК Україниу звязку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» було укладено Кредитний договір № 82007/843-К/785-Н про надання кредитних коштів у сумі 100091,34 доларів США зі сплатою 12,49 процентів річних.

В забезпечення виконання позичальником обов'язків за Кредитним договором між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є відповідач, було укладено іпотечний договір №785/1-Н від 23.02.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_2 за реєстровим №726, предметом якого є квартира №97, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Тополя-3, буд.3.

Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог ст.524 ЦК України, законодавцем визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні, сторони можуть тільки визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Ст. 192 ЦК України зазначає, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У пункті 1 ст.3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зазначено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Ця норма кореспондує до приписів ст.35 Закону України «Про Національний банк України».

Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. У ч.3 ст.533 ЦК України зазначено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. У випадках укладання договорів кредиту із здійсненням платежів в іноземній валюті, законодавець зобовязує банки отримувати індивідуальні ліцензії.

Пунктом 4 ст.5 Декрету КМУ зазначено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті потребує одержання індивідуальної ліцензії НБУ. Для правомірного укладення спірних Договорів з надання Позичальникам кредитних коштів, Банку потрібно мати індивідуальну ліцензію НБУ.

Тобто, згідно п.1.5. Положення, для здійснення валютних операцій в рамках спірних Договорів, а саме використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності індивідуальної ліцензії НБУ.

Згідно ч.5 ст.5 Декрету КМУ, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, у Банка на момент укладення Договорів індивідуальна ліцензія, яка видається НБУ на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу за спірними Договорами, була відсутня.

Наявність у спірних кредитних договорах положень щодо вираження грошових зобов'язань між позичальниками та банком у доларах США суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.ст. 192, 524, 533 ЦК України, тому що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що у даному випадку місця не має. Вираження грошових зобов'язань у спірних кредитних договорах в іноземній валюті, а не в гривні України є неправомірним. А також використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності індивідуальної ліцензії НБУ.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Крім того, згідно п.1.3 ст.1 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про валютний контроль» від 8 лютого 2000 року N 49 Використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.

Згідно підпункту «г» п.4 ст.5 Декрету КМУ встановлено, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Резиденти України можуть розраховуватись між собою на території України в іноземній валюті тільки за наявності індивідуальної ліцензії НБУ у одного з них.

Пунктом 1.11 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, зазначено, що валютна операція, на здійснення якої видана (отримана) ліцензія, не може проводитися за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика).

Враховуючи той факт, що метою отримання кредитних коштів позичальником були споживчі цілі, тобто придбання товарів та послуг на території України, що зазначено як одна з умов Договорів, то позичальник мав розраховуватись ним з третіми особами, про що банк не міг не знати, тобто Банк свідомо уклав спірні Договори на надання кредитних коштів, якими позичальник законно не міг вести розрахунки на території України.

Також позичальник вимушений був використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу для належного виконання своїх зобовязань за спірними Договорами, а саме шляхом внесення готівки у доларах США в касу Банку для поповнення своїх валютних рахунків, які було відкрито Банком для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредитам, відсоткам.

Сплатою Кредитів (виконання позичальником своїх зобовязань за кредитними Договорами) вважається внесення готівки в касу банку та саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобовязання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Згідно п.1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами «а», «в» та «е» пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обовязкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на вїзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

При укладенні кредитного договору відповідачем були порушені права позичальника, як споживача фінансових послуг, які надає Банк.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", умови договору, що обмежують права споживачів порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними.

За вищевказаних обставин, суд приходить до висновку, що при укладені спірних договорів було допущено суттєві порушення, а саме: кредитні кошти були надані позивачам в іноземній валюті, що суперечить вимогам законодавства, оскільки для укладання зазначених правочинів Банку потрібно було мати індивідуальну ліцензію НБУ.

Згідно із ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ст.203 ЦК України

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з п.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобовязання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобовязання.

Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги те, що при укладенні спірних договорів були допущені суттєві порушення чинного законодавства, суд приходить до висновку про недійсність оспорюваного договору кредиту з моменту його укладання, що також створює недійсність Іпотечного договору №785/1-Н від 23.02.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_2 за реєстровим №726. При цьому підлягають задоволенню вимоги позивача щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію іпотеки та запис про реєстрацію обтяження стосовно квартири №97, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Тополя-3, буд.3, як наслідок недійсності правочинів.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на користь позивача судовий збір у розмірі 2204 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання кредитних договорів недійсними - задовольнити.

Визнати Кредитний договір № 82007/843-К/785-Н, укладений 23 лютого 2007 року між ОСОБА_1 Анатолійвичем та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», недійсними.

Визнати Іпотечний договір №785/1-Н від 23.02.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_2 за реєстровим №726, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», предметом якого є квартира №97, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Тополя-3, буд.3., недійсним.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію іпотеки стосовно квартири №97, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Тополя-3, буд.3.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію обтяження стосовно квартири №97, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Тополя-3, буд.3.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Т.Ю.Єлісєєва