Рішення № 58283762, 08.06.2016, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

08.06.2016 Справа № 2/337/41/2016

337/4984/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.06.2016 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді Салтан Л.Г.

при секретарі Коваленко В.С.

за цчастю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся з позовом до ОСОБА_2, в якому просить врахунок погашення заборгованості за кредитним договором, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру що розташована за адресою АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцю на праві власності шляхом визнання права власності на квартиру та стягнути з відповідача судові витрати у вигляді сплати судового збору.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до кредитного договору від 27.11.2006 року, укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2, за яким ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги, ОСОБА_2 отримав кредитні кошти у розмірі 32663 доларів США на строк по 26.11.2031 року з розрахунку 13,50% річних. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між відповідачем та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено іпотечний договір, згідно з яким предметом іпотеки є квартира, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності.

Умови кредитного договору відповідачем не виконуються, не погашається кредит та не сплачуються відсотки за користування кредитними коштами, в добровільному порядку відповідач гроші не повертає, станом на 28.07.2015 року у відповідача виникла заборгованість в розмірі 461927,18 грн., з яких: тіло кредиту 421874,22 грн., відсотки 40052,96 грн.

У судове засідання представник позивача не з'явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, причину відсутності суду не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» не визнав, звернувся до суду з письмовими запереченнями за позовом, суду пояснив, що не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки позивачем не надано належних доказів щодо наявності заборгованості за договором. Крім того, зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру суперечить вимогам законодавства України та правовій позиції Верховного суду України у справі №6-1851цс15, Ухвалі ВССУ по справі №6-38497ск15 від 30 березня 2016 року, Ухвалі ВССУ по справі №6-16800св15 від 23 вересня 2015 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.11.2006 року, укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 02/08/06-НВклн, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 32663 доларів США з розрахунку 13,50 % річних на строк з 27.11.2006р. по 26.11.2031р.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між відповідачем ОСОБА_2 та ПАТ «Кредитпромбанк» 27.11.2006р. було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №3739, за яким відповідач передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 47,3 кв.м., житловою площею 29 кв.м., яка належить іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу.

Умови кредитного договору відповідачем своєчасно не виконуються, станом на 28.07.2015 року у відповідача виникла заборгованість в розмірі 461927,18 грн., з яких: тіло кредиту 421874,22 грн., відсотки 40052,96 грн.

Відповідно до ст. 512-519 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», 20.05.2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого до позивача переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором № 02/08/06-НВклн від 27.11.2006 року.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 589, ст. 590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотеко держателем, іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням.

Згідно із ч. 5 ст. 3 вказаного Закону іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Частиною 1 ст. 17 вказаного Закону передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

У разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку).

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов'язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв'язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно із частинами 1, 5, 6 та 10 ст. 38 Закону України, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та усі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки: опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України) (правова позиція Верховного Суду України у справі за №6-1851цс15).

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач повинен був довести в судовому засіданні обставини, на які посилалася як на підставу позову, але в судовому засіданні не доведені ці обставини.

Згідно із п. 4.3, 4.4, 4.5 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису; позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеки»; з інших, передбачених законодавством України, порядку.

Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю. Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та/або виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 4 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку».

У п. 4.3 договору іпотеки зазначено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавців на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку».

Позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки у будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У п. 38 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Стаття 39 Закону України «Про іпотеку» регулює питання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації за рішенням суду.

Разом із тим згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України зазначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

У разі порушення цивільного права у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення, тобто особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, предмет та підставу позову визначає виключно позивач (ст. ст. 10, 11 ЦПК України).

Захист цивільних справ - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою необхідно з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Таким чином, порушені права кредитора не підлягають захисту шляхом задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки із використання правого механізму, визначеному ч. 1 ст. 37 Закону України, оскільки у п.4.3 договору іпотеки (а.с.94 т.2) зазначено, що звернення стягнення на майно здійснюється шляхом позасудового врегулювання у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку». Після чого такий захист можливий лише шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 Закону України, якщо є законні підстави.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 526, 530, 536, 575, 589, 610, 612,629, 1046-1050, 1054,1056-1 ЦК України, 57, 60, 213, 215 ЦПК України, ст.ст. 7, 12, 33, ч. 2 статті 35, 41 Закону України „Про іпотеку, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення

Суддя: Л.Г. Салтан