Ухвала суду № 58278485, 14.06.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/2964/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1415/16Головуючий у 1-й інстанції Городівський О.А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Карнауха П.М.

суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 березня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому з урахуванням поданих у лютому 2016 року змін до позовної заяви остаточно прохав стягнути з відповідача на його користь заборгованість по процентах за користування кредитними коштами у сумі 5793,22 грн. за договором № б/н від 21.11.2007 р.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 березня 2016 року повністю задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2. Стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, заборгованість за кредитним договором в сумі 5793,22 грн., яка складається з 5793,22 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом на р/р 29092829003111, ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299 в ПАТ КБ «ПриватБанк» та 1218,00 грн. понесених судових витрат.

З вказаним рішенням не погодилась відповідач ОСОБА_2, представник якої адвокат ОСОБА_3 в поданій апеляційній скарзі з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, неправильного встановлення обставин справи та дослідження доказів прохає скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Банка відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений ст. ст. 257, 258 ЦК України, оскільки термін дії картки закінчився 09.11.2008 року, картка неактивна з 01.05.2009 року та була знищена працівником банку при звільненні відповідачки з роботи. Оскільки з 02.05.2009 р. відповідач припинила погашення заборгованості, Банк безпідставно та неправомірно продовжив строк дії картки.

Платіж у сумі 90,00 грн. від 10.02.2011 року в рахунок погашення заборгованості відповідач не здійснювала, оскільки була відсутня на території України по лютий 2016 року.

Посилається на те, що позивач не вніс до бази даних Банка відомості про погашення суми кредиту за рішенням суду та в порушення п. 4.9 Договору не надавав позивачу виписки про стан картрахунків.

Зазначає, що позивач не обґрунтував суму позову, належним чином не повідомив відповідача щодо негайного виконання вимог по кредитному договору у 2009 році, про зміну кредитного ліміту; порушив вимоги щодо нарахування процентів.

Також вважає, що позов не підсудний Миргородському міськрайонному суду Полтавської області, оскільки умовами Договору передбачено розгляд справи за підсудністю, встановленою в договорі.

Сторони в судове засідання не з"явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, їх неявка в силу ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1ст.11ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1ст.60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 08.10.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним та позивачем договір, що підтверджується його підписом у заяві.

За умовами договору відповідач отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № 4149 6053 5421 7028 у розмірі 500,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.8-15).

Згідно п. 3.2, п.3.3. Умов та правил надання банківських послуг, клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, та надано право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт (а.с.11).

При укладанні Договору сторони керувались ч.1 ст. 634 ЦК України, яка встановлює, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» періодично змінював розмір кредитного ліміту по картковому рахунку № 4149605354217028, відкритого на імя ОСОБА_2 Так, 21.11.2007 року розмір кредитного ліміту буз збільшений до 2060,00 грн. на підставі поданої ОСОБА_2 до Миргородського відділення ПриватБанк заяви (а.с.180-182). 04.08.2009 року кредитний ліміт був установлений на рівні 5790,00 грн., 19.08.2015 р. знижений та його розмір становив 6590,00 грн.

Відповідач користувалася кредитною карткою, проводила розрахунки через торгівельну мережу, здійснювала зняття кредитних коштів та їх погашення, що підтверджується випискою по картковому рахунку клієнта (а.с.66-68, 104-110, 128-130, 183-195).

Останні платежі на картковий рахунок ОСОБА_2 надійшли 10.02.2011 р. в розмірі 90,00 грн. шляхом безготівкового переведення між картковими рахунками, а також 30.01.2013 р. в сумі 3370,00 грн. через термінал самообслуговування (а.с.191,192).

Окрім того, рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 лютого 2013 року, яке набрало законної сили, було задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк".

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки і мешканки ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" р/р 29092829003111, ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299 заборгованість згідно кредитного договору без номера від 21.11.2007 року в сумі 18606,72 грн., що складається: із заборгованості за кредитом - 6588,71 грн.; заборгованості по відсоткам за користування кредитом 8348,28 грн.; заборгованості по комісії за користування кредитом - 2545,60 грн.; а також штрафи відповідно до умов договору 250 грн. фіксована частина та 874,13 грн. процентна складова. Вирішено питання стягнення судового збору (а.с.4).

Вказаним рішенням встановлено, що зазначена сума заборгованості відповідача перед Банком виникла станом на 31.08.2012 р.

За повідомленням ВДВС Миргородського РУЮ від 14.01.2016 року (а.с. 36), за даними виконавчого провадження № 48449272 на рахунок стягувача ПАТ КБ «ПриватБанк» було перераховано борг у сумі 18606,72 грн. в повному обсязі, а саме: згідно платіжного доручення № 2081 від 04.09.2015 р. в сумі 585,40 грн., № 2413 від 08.10.2015 р. в сумі 3636,37 грн., № 2836 від 11.11.2015 р в сумі 1727,28 грн., № 2906 від 19.11.2015 р. в сумі 4454,55 грн., № 3078 від 03.12.2015 р. в сумі 6545,46 грн., № 3161 від 09.12.2015 р. в сумі 1636,37 грн., № 3203 від 11.12.2015 р. в сумі 21,29 грн.

Постановою державного виконавця від 11.12.2015 р. (а.с. 59-64,36) закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/541/163/2013, виданого 18.07.2014 року Миргородським міськрайонним судом Полтавської області про стягнення 18606,72 грн. боргу з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у звязку з повним фактичним виконанням.

Згідно виписки по картковому рахунку № 4149 6053 5421 7028 на імя ОСОБА_2, 08.09.2015 р., 23.11.2015 р., 11.12.2015 р. та 15.12.2015 р. проведено зарахування коштів згідно виконавчого листа № 2/541/163/2013 у сумі 214,60 грн., 585,40 грн., 4454,55 грн., 1636,37 грн.. та 21,29 грн.; 01.12.2015 р. надійшло 863,84 грн., 30.12.2015 р. - 617,59 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що договір є дійсним, а строк позовної давності щодо вимог про стягнення відсотків за користуванням кредитом перерваний в силу статті 264 ЦК України, оскільки відповідачем у 2011 р. та 2013 р. здійснено платежі в рахунок погашення боргу. Також суд дійшов висновку про те, що позивач не позбавлений права на отримання відсотків, нарахованих в період неналежного виконання зобовязань.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг кредитний договір між сторонами діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на той же строк.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно п.6.5 Умов та правил надання банківських послуг, клієнт зобовязаний здійснювати погашення кредиту, процентів за його використання.

Пунктами 5.5. 5.5.1, 5.5.2, Правил користування платіжною картою передбачено, що за користування кредитом банк нараховує проценти в розмірі, встановленому тарифами банку, з розрахунку 360 днів на рік.

За несвоєчасне виконання боргових зобовязань (користування простроченим кредитом та овердрафтом) Держатель сплачує проценти по підвищеній процентній ставці чи додаткову комісію згідно тарифів.

Проценти за користування кредитом (в тому числі простроченим кредитом та овердрафтом), передбачені тарифами, нараховуються в останній операційний день місяця за кожен календарний день за фактично витрачені в рахунок кредиту кошти, з дня списання суми з карткового рахунку

Висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за І півріччя 2015 р. визначено, що позикодавець відповідно до ст. 1048 зазначеного Кодексу має право отримати проценти від суми позики, які нараховуються за період з дати отримання коштів позичальником по день повернення позики, якщо інше не було встановлено укладеним між сторонами договором.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 р. у справі № 6-1206цс15).

Встановивши обставини справи, здійснивши аналіз правових норм, що регулюють дані правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виконання відповідачем зобовязання в ході примусового виконання рішення суду від 07 лютого 2013 року про стягнення заборгованості по договору не припинило правовідносини сторін по кредитному договору та не звільняє відповідача ОСОБА_2 від сплати відсотків, нарахованих в період неналежного виконання зобовязання.

У порушення зазначених норм закону та умов договору, відповідач зобовязання за вказаним договором належним чином не виконала.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку (а.с. 6 на звороті, а.с. 7), який відповідачем та його представником не спростований та сумнівів у колегії суддів не викликає, заборгованість відповідача по процентам за період з 31.08.2012 року по 30.09.2015 року складає 6917, 35 грн.

З урахуванням стягнутого за рішенням суду від 07.02.2013 року штрафу у сумі 250,00 грн. (фіксована частина) та штрафу в розмірі 874,13 грн. (процентна складова), остаточно сума заборгованості по процентам складає 5793,22 грн. та обґрунтовано стягнута судом першої інстанції з відповідача на користь позивача.

З огляду на вищенаведене, доводи апеляційної скарги вірних висновків суду не спростовують, зводяться до незгоди з рішенням.

Посилання в апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи наявні виписки по картковому рахунку №4149 6053 5421 7028, відкритого на імя відповідача, з якого вбачається, що з 10.10.2007 р. відповідач користувалася кредитною карткою, 10.02.2011 р. на її картку в рахунок погашення заборгованості надійшов платіж у сумі 90 грн. та 30.01.2013 р. у сумі 3370,00 грн. (а.с. 66-68). Заперечення відповідача про те, що платіж від 10.02.2011 р. вона не здійснювала, належними та допустимими доказами не підтверджені, відтак не приймаються до уваги колегії суддів.

Твердження представника відповідача про те, що Банк в порушення п.3.13 договору безпідставно та неправомірно продовжив строк дії картки, спростовуються положеннями п.4.8. Договору, яким визначено, що продовження строку дії картки та всіх інших карток, випущених для довірених осіб, з новою датою закінчення строку дії, при наявності коштів в межах платіжного ліміту на відповідному картрахунку для сплати послуг по виконанню розрахункових операцій по картрахунку, є обовязком банку. Пункт 3.13. договору не стосується обслуговування кредитних карток, а регулює операції за вкладами.

Наведений позивачем розрахунок заборгованості відповідачем та її представником не спростовані, позовні вимоги та розмір заборгованості обґрунтовані належним чином; враховано заборгованість, стягнуту за рішенням суду від 07.02.2013 року, відтак доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та зводяться лише до незгоди з рішенням.

Посилання представника відповідача на порушення судом правил договірної підсудності не приймаються до уваги з огляду на те, що стаття 112 ЦПК України, якою було встановлено договірну підсудність, виключено на підставі Закону України № 2453 від 07.07.2010 р.

Таким чином, суд першої інстанції повно та обєктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про задоволення позову.

При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Згідно з ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

ЗГІДНО:

Головуючий /підпис/ ОСОБА_1

Судді /підпис/ ОСОБА_4

/підпис/ ОСОБА_5

ЗГІДНО: Суддя Апеляційного

суду Полтавської області ОСОБА_1