Рішення № 58272960, 18.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2016

Справа №910/5614/16

За позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Мелекс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Техінсервіс»

про стягнення 700000,00 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з’явились;

від відповідача: не з’явились;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне сільськогосподарське підприємство «Мелекс» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Техінсервіс» про стягнення коштів у розмірі 700 000,00 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 10 500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору № 290514 від 30.05.2014р. в частині своєчасної та повної оплати за отримані послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість у вищезазначеному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2016р., позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/5614/16 та призначено на 28.04.2016 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2016р. розгляд справи відкладено на 18.05.2016р.

У судові засідання 28.04.2016р. та 18.05.2016р. уповноважені представники позивача та відповідача не з'явилися.

Про дату, час та місце розгляду даної справи позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №0103038087480 та №0103038512157, відповідно.

Копії ухвал Господарського суду міста Києва від 01.04.2016 р. та 28.04.2016 р., які направлялись відповідачу на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві, а саме: 04114, м. Київ, пров. Макіївський, буд.1, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних – осіб підприємців та громадських формувань станом на 18.05.16 р. повернулись на адресу Господарського суду міста Києва не врученими адресату з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов’язки щодо пересилання поштового відправлення» «вибули» та адресату не вручені.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” (далі - Постанова №18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 28.04.2016 р. через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання №21/04 від 21.04.2016 р. про долучення документів до матеріалів справи, в якому зокрема, повідомляється, що на даний час та у минулому з відповідачем ніяких правовідносин, крім зазначених у позовній заяві, не було, додаткові угоди до спірного договору відсутні. Зазначене клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 18.05.2016 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 28.04.2016 р. та 18.05.2016 р. до суду не надходило.

Про поважні причини неявки уповноважених представників позивача та відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Документи, витребувані ухвалами суду від 01.04.2016 р. та 28.04.2016 р. відповідачем суду не надані.

Відповідно до рекомендацій та роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” (надалі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з підпунктом 3.9.2 п. 3.9 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи нез’явлення в судове засідання уповноважених представників сторін згідно ч. 8 ст. 81-1 ГПК судове засідання здійснювалось без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Техінсервіс» (покупець за договором, відповідач у справі) та Приватним сільськогосподарським підприємством «Мелекс» (продавець за договором, позивач у справі) було укладено Договір № 290514 від 30.05.2014 р. (далі – Договір).

За даним Договором продавець зобов’язується передати у власність покупцю, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити мелясу бурякову ДСТУ 3696-98 (ГОСТ 30561-98), надалі іменується «Товар» (п. 1.1 Договору).

Статтями 2-7 Договору сторони погодили ціну, кількість товару, загальну суму договору, умови поставки та оплати товару, якість і порядок прийомки товару тощо.

Пунктом 8.1 Договору визначено, що даний Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2014 р., а у частині взаєморозрахунків – до повного їх погашення.

Як свідчать матеріали справи, вказаний договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України,

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ст. 2 Договору кількість товару, одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у Специфікаціях, що є додатками до цього Договору та становлять його невід’ємну частину та погоджуються Сторонам на поставку кожної партії Товару. Загальна кількість та вартість Товару визначаються виходячи із всіх підписаних Сторонами Специфікацій протягом терміну дії даного Договору.

Зокрема, згідно підписаної сторонами специфікації № 1 до Договору, копія якої міститься в матеріалах справи, поставці підлягає меляса бурякова кількістю 2000 тонн по ціні 1900,00 грн. за тонну (з ПДВ), загальною вартістю 3 800 000,00 грн. (з ПДВ).

Поставку товару продавець здійснює за власний рахунок на склад покупця, що знаходиться за адресою: Україна, Тернопільська область, Гусятинський район, місто Хоростів, ДП «Укрспирт» Хоростківське міське провадження діяльності (п. 3.1 Договору).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що вартість доставки включена у вартість товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п. 4 Специфікації №1 строк поставки: 30 травня – 30 липня 2014 р.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання вищевказаного Договору позивачем було поставлено відповідачу за період червень 2014 р. – липень 2014 р. товару на загальну суму 2 836 225,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме: РН-0000024 від 05.06.2014 року на суму 75240 грн., РН-0000025 від 05.06.2014 року на суму 57266 грн. , РН-0000026 від 06.06.2014 року - на суму 53162 грн., РН-0000027 від 06.06.2014 року на суму 67317 грн., РН-0000028 від 06.06.2014 року на суму 48906 грн., РН-0000029 від 07.06.2014 року на суму 64790 грн., РН-0000030 від 07.06.2014 року на суму 54207 грн., РН-0000031 від 09.06.2014 року на суму 64106 грн., РН-0000032 від 10.06.2014 року на суму 55670 грн., РН-0000033 від 10.06.2014 року на суму 48070 грн., РН-0000034 від 11.06.2014 року на суму 54017 грн., РН-0000035 від 11.06.2014 року на суму 45524 грн., РН-0000036 від 12.06.2014 року на суму 70243 грн., РН-0000037 від 13.06.2014 року на суму 49058 грн., РН-0000038 від 13.06.2014 року на суму 70072 грн., РН-0000039 від 14.06.2014 року на суму 54340 грн., РН-0000040 від 14.06.2014 року на суму 50977 грн., РН-0000041 від 15.06.2014 року - на суму 69027 грн., РН-0000042 від 17.06.2014 року на суму 66253 грн., РН-0000043 від 17.06.2014 року на суму 67944 грн., РН-0000044 від 17.06.2014 року на суму 41648 грн., РН-0000045 від 17.06.2014 року на суму 46474 грн., РН-0000046 від 19.06.2014 року на суму 63821 грн., РН-0000047 від 19.06.2014 року на суму 71972 грн. , РН-0000048 від 20.06.2014 року на суму 64676 грн. , РН-0000049 від 20.06.2014 року на суму 36632 грн., РН-0000050 від 21.06.2014 року на суму 71668 грн. , РН-0000051 від 23.06.2014 року на суму 63547 грн., РН-0000052 від 23.06.2014 року на суму 40166 грн., РН-0000053 від 24.06.2014 року на суму 47956 грн., РН-0000054 від 24.06.2014 року на суму 69920 грн., РН-0000055 від 25.06.2014 року на суму 44859 грн., РН-0000056 від 26.06.2014 року на суму 50445 грн., РН-0000057 від 07.07.2014 року на суму 72295 грн., РН-0000058 від 07.07.2014 року на суму 72029 грн., РН-0000059 від 08.07.2014 року на суму 73454 грн., РН-0000060 від 08.07.2014 року на суму 72561 грн., РН-0000061 від 09.07.2014 року на суму 71877 грн., РН-0000062 від 09.07.2014 року на суму 71364 грн., РН-0000063 від 09.07.2014 року на суму 71117 грн., РН-0000064 від 10.07.2014 року на суму 71345 грн., РН-0000065 від 10.07.2014 року на суму 72371 грн., РН-0000066 від 10.07.2014 року на суму 71991 грн., РН-0000067 від 11.07.2014 року на суму 71592 грн. , РН-0000068 від 11.07.2014 року на суму 71801 грн., РН-0000069 від 11.07.2014 року на суму 72428 грн., та податкових накладних на відповідні суми.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами на вищевказаних видаткових накладних уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Техінсервіс».

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Виходячи з приписів вищенаведених положень законодавства та умов Договору прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на нього.

Окрім того, позивачем на підтвердження факту поставки товару відповідачу додатково надані суду копії відповідних податкових накладних.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліг нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з положеннями п.п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Відповідно до абз. 2 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, за висновками суду надані позивачем копії податкових накладних позивача за спірний період додатково підтверджують отримання відповідачем продукції від ПСП «Мелекс» та належне його оприбуткування і відображення у власному бухгалтерському обліку позивача.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 4.1 Договору визначені наступні вимоги щодо якості товару: відповідність ДСТУ 3696-98 (ГОСТ 30561-98); густина – не менше 1,2 г/см3; відповідність вимогам, що звичайно ставляться до аналогічних товарів.

Факт невідповідності якості товару повинен бути підтверджений незалежною експертизою невідповідності якості товару, яку викликає Покупець. В випадку підтвердження незалежною експертизою невідповідності якості товару, Продавець зобов’язаний уцінити товар пропорційно кількості вмісту суми цукрів, що зброджуються (44%), в товарі та компенсувати затрати по проведенню незалежної експертизи. Акт незалежної експертизи додається до актів прийому-передачі товару по якості і є їх невід’ємною частиною (п. 4.3 Договору).

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару по спірним видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо якості поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Приватним сільськогосподарським підприємством «Мелекс» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Техінсервіс», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до п. 2 Специфікації №1 від 30.05.2014 р. загальна вартість товару по даній специфікації складає 3 800 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 633 33,33 грн.

За умовами п. 3.4 Договору порядок оплати визначається сторонами у специфікаціях. Зокрема, покупець оплачує поставлену партію товару не пізніше ніж 2 (два) банківських дні від моменту поставки. Під партією товару розуміється переданий на умовах Договору товар за одним транспортним документом (п. 5 Специфікації №1).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своїх зобов'язань щодо повної оплати наданих послуг у строки та порядку, визначені умовами Договору та Специфікації №1, належним чином не виконав, здійснивши часткову оплату в сумі 2 136 225,00 грн. (травень-червень 2014 р. – 1 849 555,00 грн., липень 2014 р. – 286 670,00 грн.), що підтверджується копіями банківських виписок по розрахунковому рахунку позивача, долучених останнім до матеріалів справи, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором в розмірі 700 000, 00 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Приватному сільськогосподарському підприємству «Мелекс» грошових коштів в сумі 700 000,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Техінсервіс» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №290514 від 30.05.2014 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 700 000,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 р. №6 “Про судове рішення” рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Техінсервіс» (04114, м. Київ, пров. Макіївський, 1, код ЄДРПОУ 33544190) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Мелекс» (29000, м. Хмельницький, пров. Плоський, 11, код ЄДРПОУ 23846107) 700 000,00 грн. (сімсот тисяч гривень нуль копійок) основного боргу та 10 500,00 грн. (десять тисяч п’ятсот гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 09 червня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон