Постанова № 58271161, 07.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/1293/15 Головуючий у 1-й інстанції: Рідзель О.А.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Бєлової Л.В., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю: представника позивача: ОСОБА_2

представник відповідача: Скалецька І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року,

У с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернулася у суд із позовом до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 12 травня 2015 року №1498/к про її звільнення, поновити її на посаді заступника начальника Головного управління юстиції у Черкаській області, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13 травня 2015 року по день прийняття судового рішення.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанції, касаційний суд зазначив, що суди дійшли передчасного висновку про дотримання відповідачем порядку звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та не встановили усіх обставин, з якими законодавство пов'язує припинення публічної служби з цієї підстави.

За наслідками нового розгляду справи, постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цією постановою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивача було правомірно звільнено з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України і відповідач дотримався встановленої законом процедури, що передує такому звільненню.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що наказом Міністерства юстиції України від 28 травня 2013 року № 592/к ОСОБА_4 призначена на посаду заступника начальника Головного управління юстиції у Черкаській області.

07 лютого 2015 року у Міністерстві юстиції України проведено засідання Кадрової комісії Міністерства юстиції України з питань підведення підсумків добровільного тестування та вивчення професійних, ділових якостей керівних працівників головних управлінь юстиції в областях та м. Києві для зайняття посад в головних територіальних управліннях юстиції.

За наслідками співбесіди з ОСОБА_4, що відбулась 07 лютого 2015 року, Кадрова комісія попередила позивача про скорочення займаної нею посади заступника начальника Головного управління юстиції у Черкаській області.

На підставі рекомендацій Кадрової комісії, у зв'язку із впровадженням нової структури та штатної чисельності Головного територіального управління юстиції від 06 лютого 2015 року та скорочення посади заступника начальника Головного управління юстиції у Черкаській області, керуючись статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, 08 лютого 2015 року Міністр юстиції України попередив позивача про наступне вивільнення. Водночас, позивачу запропоновано зайняти посаду головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції у Черкаській області.

Від зазначеної посади ОСОБА_4 відмовилась, про що складено акт про відмову в написанні заяви на зайняття запропонованої посади від 12 травня 2015 року.

У зв'язку із такою відмовою, наказом від 12 травня 2015 року № 1498/к за підписом заступника Міністра юстиції України позивача звільнено з роботи у зв'язку із скороченням посади за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Не погоджуючись із таким звільненням, позивач звернулася у суд із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України закріплено, зокрема, що кожен має право на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно частини другої статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 цього Кодексу підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Згідно частини третьої цієї норми, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої цієї норми звільнення з вищенаведених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, положеннями статей 49-2 та 42 Кодексу законів про працю України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» указав на те, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Досліджуючи питання існування змін в організації праці та перевіряючи чи мало місце скорочення чисельності або штату працівників в межах спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що пунктом 9 розділу ІІI «Прикінцеві положення» Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, законодавчих актів України» зобов'язано керівників органів виконавчої влади та інших державних органів з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів вжити заходів щодо скорочення чисельності працівників цих органів на 20 відсотків.

На виконання цього положення Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції», якою вирішено ліквідувати Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши їх завдання і функції на Міністерство юстиції.

Відповідно до пункту 2 цієї постанови Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.

Ураховуючи наведені норми, наказом Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року № 115/5, зареєстрованим в Міністерстві 30 січня 2015 року за № 101/26546 (далі - наказ №115/5), внесено зміни до Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Положення), згідно яких управління юстиції перейменовано на територіальні управління юстиції, а також доповнено Положення окремими завданнями та функціями з питань державної реєстрації, які раніше здійснювались структурними підрозділами цих управлінь, що забезпечували реалізацію повноважень Державної реєстраційної служби, якій були підпорядковані, в тому числі ведення відповідних державних реєстрів, а також рядом інших функцій (пп. пп. 4.59 - 4.84 п. 4 Положення).

Серед іншого, наказом № 115/5 внесено зміни до пункту 10 Положення, яким визначено керівний склад управлінь юстиції, зокрема, в областях.

Так, до набрання чинності вказаними змінами начальник головного управління юстиції мав двох заступників, а після введення в дію наказу № 115/5 - трьох заступників, у тому числі: першого заступника начальника головного територіального управління юстиції, заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби, заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що у зв'язку із прийняттям зазначених нормативно-правових актів Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області набуло більшого обсягу повноважень і функцій, ніж Головне управління юстиції у Черкаській області, адже на нього покладені нові завдання з питань державної реєстрації.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» структуру територіальних органів міністерства затверджує міністр. Штатний розпис та кошторис територіальних органів міністерства затверджує заступник міністра - керівник апарату. Аналогічні положення містить пункт 14 Положення.

Із порівняння зведеного штатного розпису Головного територіальне управління юстиції у Черкаській області станом на 06 лютого 2015 року, затвердженого заступником Міністра юстиції України - керівником апарату 11 лютого 2015 року, та зведеного штатного розпису Головного управління юстиції у Черкаській області станом, який діяв до введення в дію вищевказаного розпису (затверджений 24 травня 2014 року), слідує, що штат в обох випадках складав 94 одиниці.

Отже, після перейменування Головного управління юстиції у Черкаській області на Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області, в силу законодавчих змін, ліквідовано посаду заступника начальника управління, що відповідає поняттю скорочення штату, і було введено посади першого заступника та заступників з питань з державної виконавчої служби і з питань державної реєстрації, однак скорочення загальної чисельності працівників не відбулось.

Перевіряючи, чи дотримався відповідач вимог законодавства, що регулюють вивільнення працівника, в частині наявності можливості перевести позивача на іншу роботу в Головному територіальному управлінні юстиції у Черкаській області, колегія суддів зазначає наступне.

Аналіз положень, викладених у частині третій статті 36, статті 49-2, частині другій статті 40 Кодексу законів про працю України, роз'яснень, викладених у пункті 19 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові від 10 березня 2015 року (справа № 21-52а15) та від 01 квітня 2015 року (справа № 6-40цс15), свідчить на користь висновку, що власник або уповноважений ним орган повинен вживати заходів до переведення працівника за його згодою на іншу роботу, зокрема, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Як убачається із матеріалів справи, визнається відповідачем та підтверджується службовою запискою начальника відділу кадрової роботи та державної служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (а.с. 61 т. 1), станом на день попередження позивача про звільнення всі штатні посади цього Управління були вакантними, а станом на день звільнення були вакантними 21 посада, в тому числі заступник начальника управління державної виконавчої служби, начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника цього відділу, головний державний виконавець цього відділу (тимчасова посада), начальник відділу організації та контролю за виконанням рішень та інші.

Також, матеріали справи підтверджують те, що після дня попередження про наступне вивільнення позивач двічі (10 березня та 15 квітня 2015 року) зверталась із заявами до Міністра юстиції України із проханням повідомити її про те, з яких причин їй не було запропоновано інші, крім головного спеціаліста, вакантні в Управлінні посади.

Стосовно кваліфікації позивача, колегія суддів зазначає, що із трудової книжки та особової картки форми №П-2ДС, копії яких наявні в матеріалах справи, випливає, що вона починаючи з 1999 року працює в системі органів державної виконавчої служби, і з березня 2004 року займала керівні посади (на рівні заступника начальника відділу ДВС Придніпровського районного управління юстиції (у Придніпровському районі м. Черкас), Черкаського міського управління юстиції, а також заступника начальника Головного управління юстиції у Черкаській області).

Із матеріалів справи також убачається, що позивач має вищу юридичну освіту, наказом Міністра юстиції України від 04 жовтня 2012 року №961/7 нагороджена відзнакою «За сумлінну службу в органах державної виконавчої служби».

Не зважаючи на викладені обставини, за наявності значної кількості вакантних посад в Головному територіальному управлінні юстиції у Черкаській області, відповідачем була запропонована позивачу лише одна вакансія - головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документування та контролю.

При цьому, жодних доказів врахування кваліфікації та дослідження продуктивності праці позивача при вчиненні такої пропозиції, так само як і невідповідності рівня її кваліфікації іншим вакантним посадам, відповідачем не надано.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що при звільненні позивача відповідачем було порушено приписи частини четвертої статті 36, пункту 1 частини першої статті 40, частини другої цієї норми, частини першої статті 42, частин другої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України.

Обговорюючи доводи відповідача про те, що позивачу запропоновано одну посаду на підставі рішення Кадрової комісії Міністерства юстиції України, зафіксованого у протоколі №1 від 07 лютого 2015 року, в тому числі правові підстави діяльності вказаної комісії, колегія суддів зазначає наступне.

19 травня 1995 року Президентом України прийнято указ №381/95 «Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами в органах виконавчої влади, з керівниками підприємств, установ і організацій». Згідно цього Указу, з метою вдосконалення роботи з кадрами в органах державної виконавчої влади, підвищення їх ролі та відповідальності за виконання покладених на них завдань зобов'язано Кабінет Міністрів України, зокрема, розробити та затвердити положення про роботу з кадрами в центральних і місцевих органах державної виконавчої влади.

На виконання цього Указу Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 20 вересня 1995 року № 747, якою затверджене Положення про роботу з кадрами в центральних і місцевих органах виконавчої влади.

Пунктом 5 цього Положення передбачено, що з метою проведення аналізу стану роботи з кадрами можуть створюватися комісії, які періодично розглядають питання кадрових змін, організації роботи з кадровим резервом, вивчають професійну придатність окремих працівників відповідно до кваліфікаційних вимог. А згідно пункту 7 цього Положення кадрова служба та керівники інших структурних підрозділів апарату державних органів, серед іншого, вивчають ділові якості осіб, які претендують на посади державних службовців.

Відповідно до пункту 25 частини другої статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністр як керівник міністерства утворює комісії, робочі та експертні групи.

Відповідно до приведених норм Міністром юстиції України прийнято наказ від 05 лютого 2015 року №209/к, яким утворено Кадрову комісію Міністерства юстиції України, затверджено її склад та Положення.

Згідно цього Положення, до основних завдань Комісії відноситься, зокрема, періодичний розгляд питань, пов'язаних з кадровими змінами в територіальних органах юстиції, вивчення професійних, ділових якостей осіб, які претендують на зайняття посад керівного складу територіальних органів юстиції.

Пунктом 15 цього Положення передбачено, що рішення Кадрової комісії є обов'язковим для виконання та врахування в роботі структурних підрозділів Міністерства, територіальних органів юстиції.

Діючи на підставі вказаних норм, Кадровою комісією вирішено попередити позивача про скорочення посади заступника начальника Головного управління юстиції у Черкаській області та запропонувати їй посаду головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документування та контролю цього Управління, що підтверджується витягом із протоколу №1 засідання Кадрової комісії від 07 лютого 2015 року.

Тобто, Кадровою комісією вирішено запропонувати позивачу одну посаду, однак це рішення не містить жодних обмежень у можливості запропонувати позивачу поряд із посадою головного спеціаліста також й інші вакантні посади. Буквальний зміст цього рішення не вказує на те, що позивачу належить запропонувати виключно одну посаду, і не слід пропонувати жодних інших.

Таким чином, колегією суддів відхиляються посилання відповідача на вказане рішення Кадрової комісії. Позаяк, вирішуючи питання щодо забезпечення права працівника на роботу, власник або уповноважений ним орган повинен діяти у чіткій відповідності до вимог законодавства, тобто керуватись правилами статті 36, 40 та 49-2 Кодексу законів про працю України, які зобов'язували його одночасно із попередженням про звільнення запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а не лише ті, про які йдеться у вищевказаному рішенні Кадрової комісії.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин відповідач не дотримався процедури звільнення позивача, тобто діяв не на підставі норм трудового законодавства, з порушенням справедливого балансу між правами працівника та обов'язком щодо приведення у відповідність чинному законодавству штату органу, чим порушив гарантоване їй законом право на працю.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, позивач підлягає поновленню на посаді, з якої її було звільнено, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із дня, наступного за днем звільнення до дня поновлення (судового рішення).

Таким чином, наявні підстави для задоволення даного позову.

Розмір середнього заробітку залежить від середньоденного заробітку працівника і розраховується відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до довідки Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 19 червня 2015 року №4.1-9/1691, середньоденна заробітна плата позивача становила 264,55 грн. Дана сума сторонами не оспорюється.

Зважаючи на приписи вказаного Порядку та відомостей вказаної довідки, судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок середнього заробітку позивача за період з 13 травня 2015 року по 07 червня 2016 року (додається до судового рішення). Згідно розрахунку судової колегії, сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу складає 71 428,50 грн (без урахування обов'язкових податків та зборів, які повинні з неї утримуватись).

Таким чином, доводи апелянта, викладені у скарзі, про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм, знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду справи, а тому скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення - скасуванню.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254, 256 КАС України, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 12 травня 2015 року №1498/к «Про звільнення ОСОБА_4І.»

Поновити ОСОБА_4 на посаді заступника начальника Головного управління юстиції у Черкаській області з 13 травня 2015 року.

Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 травня 2015 року по 07 червня 2016 року в сумі 71 428,50 грн (без урахування обов'язкових податків та зборів, які повинні з неї утримуватись).

Постанова підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя Л.В. Бєлова суддяС.Б. Шелест

Розрахунок

середньої заробітної плати ОСОБА_4 за час вимушеного прогулу

Період вимушеного прогулу: з 13 травня 2015 року по 07 червня 2016 року.

Середньоденний заробіток за останні 2 повних місяці роботи перед звільненням складає: 264,55 грн.

Кількість робочих днів (без вихідних та святкових), з урахуванням розпоряджень Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 року № 1084-р та від 11 листопада 2015 р. N 1155-р про перенесення робочих днів у 2015 та 2016 роках, відповідно та положень Кодексу законів про працю України про святкові та неробочі дні, за період з 13 травня 2015 року по 07 червня 2016 року складає:

Місяць:Кількість робочих днів:05.20151306.20152007.20152308.20152009.20152210.20152111.20152112.20152301.20161902.20162103.20162204.20162105.20161906.20165

Отже, вимушений прогул становить: 270 днів.

Заробітна плата за час вимушеного прогулу таким чином складає: 264,55 грн. х 270 днів = 71 428,50 грн.

Даний розрахунок є невід'ємною частиною постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя Л.В. Бєлова суддяС.Б.Шелест

(Повний текст постанови складений 10 червня 2016 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Бєлова Л.В.