Рішення № 58269203, 08.06.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 686/21338/14-ц

Провадження № 22-ц/792/626/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Ярмолюка О.І.,

суддів Власенка О.В., Юзюка О.М.,

секретарі Шевчук Ю.Г.,

ОСОБА_1,

з участю представника позивача ОСОБА_2

представник відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, третя особа управління Держгеокадастру у Хмельницькому районі Хмельницької області, про визнання договору дарування земельної ділянки, державного акта на право власності на земельну ділянку, рішення про реєстрацію права власності на житловий будинок, свідоцтва про право власності на житловий будинок, договору дарування та купівлі-продажу житлового будинку недійсними, виключення з реєстру запису про реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку та її витребування з чужого незаконного володіння за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2015 року,

встановила:

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з уточненим і доповненим у подальшому позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Ружичанської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (далі Рада) про визнання договору дарування земельної ділянки, державного акта на право власності на земельну ділянку, рішення про реєстрацію права власності на житловий будинок, свідоцтва про право власності на житловий будинок, договору дарування та купівлі-продажу житлового будинку недійсними і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

ОСОБА_4 зазначив, що відповідно до державного акту на право власності на землю від 22 липня 1999 року його матір ОСОБА_8 була власником земельної ділянки площею 0,25 га по вул. Кірова (тепер вул. Вишнева), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області, призначеної для обслуговування житлового будинку. Після смерті ОСОБА_8 8 лютого 2014 року позивач як єдиний спадкоємець останньої оформив право на спадщину. Разом із тим, 14 вересня 2000 року Рада видала ОСОБА_6 державний акт серії ІІ-ХМ № 036489 на право власності на земельну ділянку площею 0,405 га за тією ж адресою, з яких 0,25 га призначено для обслуговування житлового будинку, а 0,155 га для ведення підсобного господарства. 5 жовтня 2009 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_5 указану присадибну ділянку площею 0,25 га, (кадастровий номер 6825087300:01:003:1193), після чого та оформила державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 161824 від 4 лютого 2010 року. В подальшому ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 24 травня 2012 року продала цю земельну ділянку ОСОБА_7 Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2013 року державний акт серії ІІ-ХМ № 036489 від 14 вересня 2000 року на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,405 га визнано недійсним. ОСОБА_6 не мав права відчужувати спірну земельну ділянку, тому ОСОБА_5, а потім ОСОБА_7 набули її незаконно. Оскільки земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_4 не з його волі, то він вправі витребувати це майно у відповідачів.

Крім того, на вказаній земельні ділянці ОСОБА_6 побудував житловий будинок площею 48,6 кв.м. На підставі рішення Ради від 20 квітня 1995 року ОСОБА_6 одержав свідоцтво про право власності на житловий будинок від 6 червня 1995 року. В подальшому ОСОБА_6 за договором дарування від 5 жовтня 2009 року подарував цей будинок ОСОБА_5, а та, в свою чергу, 29 лютого 2012 року продала його ОСОБА_7 Оскільки ОСОБА_6 здійснив самочинне будівництво житлового будинку на земельній ділянці, яка йому не належала, то він неправомірно набув права власності на нього, отже наступні договори відчуження житлового будинку не відповідають вимогам закону.

За таких обставин ОСОБА_4 просив суд:

визнати договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, що розташована по вул. Кірова (Вишневій), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області, та призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, укладений 5 жовтня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області ОСОБА_9, недійним;

визнати державний акт серії ЯИ № 161824 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер 6825087300:01:003:1193), виданий 4 лютого 2010 року Радою на імя ОСОБА_5, недійсним;

виключити з Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі реєстраційний запис № 011074300007 щодо цього державного акта;

витребувати вищевказану земельну ділянку з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 і ОСОБА_7;

визнати рішення виконавчого комітету Ради від 20 квітня 1995 року про реєстрацію права власності ОСОБА_6 на житловий будинок по вул. Кірова (Вишневій), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області, недійсним;

визнати свідоцтво на право власності на житловий будинок, яке 6 червня 1995 року видане виконавчим комітетом Ради ОСОБА_6 на вказаний житловий будинок (зареєстрований у книзі № 2 за реєстровим № 485), недійсним;

визнати договір дарування житлового будинку площею 48,6 кв.м. по вул. Кірова (Вишневій), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області, укладений 5 жовтня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області ОСОБА_9, недійним;

визнати договір купівлі-продажу житлового будинку по вул. Кірова (Вишневій), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області, укладений 29 лютого 2012 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області ОСОБА_10, недійним.

Суд залучив управління Держгеокадастру у Хмельницькому районі Хмельницької області (далі Держгеокадастр) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2015 року позов задоволено частково. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,25 га, призначену для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по вул. Кірова (Вишневій), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області (кадастровий номер 6825087300:01:003:1193). В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд керувався тим, що ОСОБА_8 набула право власності на присадибну земельну ділянку в порядку приватизації земель комунальної власності, а після її смерті цю земельну ділянку успадкував ОСОБА_4 Натомість, ОСОБА_6 незаконно приватизував ту ж саму земельну ділянку, після чого подарував її дочці ОСОБА_5, а та, в свою чергу, продала земельну ділянку ОСОБА_7 Земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_8 та її спадкоємця ОСОБА_4 не з їхньої волі, а тому останній вправі захистити своє право шляхом задоволення віндикаційного позову та витребування майна від ОСОБА_7 При цьому не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_4 про визнання договору дарування земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, і державного акта на імя останньої недійсними. Набуття ОСОБА_6 права власності на житловий будинок і його подальше відчуження не порушують прав та інтересів позивача, тому вимоги останнього в цій частині є безпідставними.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 і ОСОБА_7 просять скасувати рішення суду в частині задоволення вимог та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду про відмову в позові про визнання: рішення Ради від 20 квітня 1995 року; свідоцтва на право власності на житловий будинок від 6 червня 1995 року, виданого на імя ОСОБА_6; договору дарування житлового будинку, укладеного 5 жовтня 2009 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5; договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 29 лютого 2012 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_7; державного акта серії ЯИ № 161824 на право власності на земельну ділянку, виданого 4 лютого 2010 року на імя ОСОБА_5, - недійсними та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині вимог, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду щодо відмови в позові ОСОБА_11 про визнання договору дарування земельної ділянки, укладеного 5 жовтня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, недійним і виключення з Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі реєстраційного запису щодо державного акта серії ЯИ № 161824 від 4 лютого 2010 року, виданого на імя ОСОБА_5, сторонами не оскаржується.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, представники Ради та Держгеокадастру, які в установленому порядку оповіщені про час і місце судового засідання, до суду не зявилися.

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Суд першої інстанції не в повній мірі зясував обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги та заперечення сторін, і не застосував закон (ст. 30 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року), ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України), який підлягав застосуванню.

У звязку з неповним зясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та порушенням судом норм матеріального права рішення в частині витребування земельної ділянки підлягає зміні.

Встановлено, що головою двору по вул. Вишневій (на той час вул. Кірова), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області, був ОСОБА_12, який мав двох дітей дочку ОСОБА_8 та сина ОСОБА_6

За вказаним домоволодінням закріплена земельна ділянка площею 0,405 га, з яких 0,25 га призначено для будівництва та обслуговування житлового будинку, а 0,155 га для ведення особистого підсобного господарства.

На території домоволодіння розташований глинобитний житловий будинок, 1922 року забудови, загальною площею 41,3 кв.м. (далі житловий будинок І), власником якого був ОСОБА_12

У 1960 році на тій же земельній ділянці ОСОБА_12 побудував цегляний житловий будинок загальною площею 66,3 кв.м., прибудова, що не включена в загальну площу, 7,5 кв.м. (далі житловий будинок ІІ), а 17 серпня 1973 року ОСОБА_12 подарував його своїй дочці ОСОБА_8 При цьому правління колгоспу ім. ХХІІ зїзду КПРС с. Ружичанка Хмельницького району Хмельницької області погодило використання ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,05 га, на якій знаходився житловий будинок.

6 липня 1982 року ОСОБА_12 склав заповіт, згідно якого він заповів усе своє майно своїм онукам ОСОБА_13 і ОСОБА_4 в рівних частках.

Після смерті 18 травня 1985 року ОСОБА_12 відкрилася спадщина на будинок І. 21 серпня 1986 року нотаріус видала ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, у відповідності до якого ОСОБА_4 успадкував ? частку вказаного житлового будинку. 4 листопада 1986 року ОСОБА_13 одержав у нотаріуса аналогічне свідоцтво.

У 1994 році на території спірного домоволодіння ОСОБА_6 побудував цегляний житловий будинок загальною площею 48,6 кв.м. (далі житловий будинок ІІІ). 20 квітня 1995 року виконавчий комітет Ради прийняв рішення про інвентаризацію вказаного будинку та оформлення права власності на нього, після чого 6 червня 1995 року Рада видала ОСОБА_6 свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок.

На підставі рішення Ради від 3 квітня 1994 року № 10 ОСОБА_8 одержала державний акт серії ІІІ-ХМ № 003830 від 22 липня 1999 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га, розташовану на території Ради (с. Ружичанка, вул. Вишнева (Кірова), 24) та призначену для обслуговування житлового будинку. Даний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 207.

14 вересня 2000 року Рада видала ОСОБА_6 державний акт на право власності на землю серії ХМ № 036489, згідно якого останній на підставі рішення Ради від 3 квітня 1994 року № 10 набув права власності на земельну ділянку площею 0,405 га, з яких 0,25 га призначено для обслуговування житлового будинку, а 0,155 га для ведення особистого підсобного господарства, розташовану по вул. Вишневій (Кірова), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області.

За договорами дарування від 5 жовтня 2009 року, посвідченими приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області ОСОБА_9 (зареєстровані в реєстрі за № 345 і № 342) ОСОБА_6 подарував своїй дочці ОСОБА_5 відповідно земельну ділянку площею 0,25 га, призначену для обслуговування житлового будинку (кадастровий № 6825087300:01:003:1193), і земельну ділянку площею 0,155 га, призначену для ведення особистого підсобного господарства (кадастровий № 6825087300:01:003:1194), що розташовані по вул. Вишневій (Кірова), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області.

На підставі цих договорів 4 лютого 2010 року Рада видала ОСОБА_5 державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 161824 і № 161825.

Крім того, 5 жовтня 2009 року ОСОБА_6 і ОСОБА_5 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_9 (зареєстрований у реєстрі за № 348), за умовами якого ОСОБА_6 подарував останній житловий будинок ІІІ.

За договором купівлі-продажу житлового будинку від 29 лютого 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області ОСОБА_10 (зареєстрований в реєстрі за № 2317), ОСОБА_5 продала ОСОБА_7 житловий будинок ІІІ.

Також 24 травня 2012 року ОСОБА_5 і ОСОБА_7 уклали договори купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області ОСОБА_10 (зареєстровані в реєстрі за № 2311 і № 2314), за умовами яких ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_7 купила відповідно земельну ділянку площею 0,25 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий № 6825087300:01:003:1193), та земельну ділянку площею 0,155 га, призначену для ведення особистого селянського господарства (кадастровий № 6825087300:01:003:1194), що розташовані по вул. Вишневій (Кірова), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області.

Апеляційний суд Хмельницької області рішенням від 26 грудня 2013 року визнав державний акт серії ХМ № 036489 від 14 вересня 2000 року на право власності на землю, що одержав ОСОБА_6, недійсним.

ОСОБА_8 померла 8 лютого 2014 року. Її єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину в установленому законом порядку, є ОСОБА_4 18 березня 2016 року нотаріус видала ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з житлового будинку ІІ.

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.

Частиною 2 статті 12 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 697-ХІІ), встановлено, що громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону № 697-ХІІ обєктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

За змістом ст. 17 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року) та ст. 14 Закону № 697-ХІІ земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) надається громадянину в приватну власність, а тому участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків передбачених законом.

Таким чином, будівництво житлового будинку на земельній ділянці, яка забудовнику не відводилась, не дає підстави для визнання за ним права власності на вже збудований будинок.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 16 травня 2012 року (справа № 6-42цс12), яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів, що зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

В силу ст. 71 ЦК України (в редакції Закону від 18 липня 1963 року), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Як передбачено ст.ст. 75, 76, 77 ЦК України (в редакції Закону від 18 липня 1963 року), позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Зміна осіб у зобовязанні не тягне за собою зміни строку позовної давності.

Закінчення строку позовної давності до предявлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (ст. 80 ЦК України (в редакції Закону від 18 липня 1963 року).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 здійснив будівництво житлового будинку ІІІ на земельній ділянці по вул. Вишневій (Кірова), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області, яка йому не відводилася. Після закінчення будівництва у 1994 році ОСОБА_6 набув право власності на вказаний жилий будинок.

Власники інших житлових будинків ОСОБА_8, ОСОБА_4 і ОСОБА_13 не заперечували проти цього будівництва та набуття ОСОБА_6 права власності на житловий будинок. Вони повинні були довідатися про порушення свого права з часу здійснення та завершення ОСОБА_6 будівництва, разом із тим, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання рішення про реєстрацію права власності та свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на житловий будинок недійсними лише 28 серпня 2015 року.

Позовна давність сплила, а ОСОБА_4 не звертався до суду з заявою про поновлення даного строку, тому в цій частині вимог його позов не підлягає задоволенню.

Відповідно ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

В силу ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

ОСОБА_4 не був стороною договорів дарування та купівлі-продажу житлового будинку ІІІ, які укладалися відповідно 5 жовтня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 і 29 лютого 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, а вчиненням цих правочинів не порушені права та інтереси позивача.

За таких обставин позов ОСОБА_4 про визнання названих правочинів недійсними не підлягає задоволенню.

У відповідності до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 6 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, у тому числі для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені (ч.ч. 1, 2 ст. 1225 ЦК України).

Частиною 1 статі 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, як не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

В силу ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що власник майна або спадкоємець, який прийняв у спадщину, можуть витребувати майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

При цьому права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати в добросовісного набувача це майно.

Саме до цього зводяться правові висновки, що висловлені Верховним Судом України у постановах від 23 січня 2013 року (справа № 6-164цс12), від 29 жовтня 2014 року (справа № 6-164цс14) та від 17 грудня 2014 року (справа № 6-140цс14).

Докази у справі вказують на те, що ОСОБА_8, а в подальшому її спадкоємець ОСОБА_4 правомірно набули право на земельну ділянку, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по вул. Вишневій (Кірова), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області.

Указана земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_8 не з її волі, зокрема, внаслідок незаконної приватизації цієї землі ОСОБА_6, після чого останній відчужив її ОСОБА_5, а та ОСОБА_7 При цьому ОСОБА_7 не знала і не могла знати, що ОСОБА_5 не мала права відчужувати їй земельну ділянку.

Таким чином, ОСОБА_4 вправі захистити своє право шляхом задоволення віндикаційного позову та витребування майна від останнього набувача ОСОБА_7, внаслідок чого не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_4 про визнання договору дарування земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, і державного акта на імя останньої недійсними.

Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що в указаній частині вимог позов ОСОБА_4 є безпідставним.

Доводи апеляційних скарг не спростовують даних висновків суду.

Під час розгляду справи поза увагою суду першої інстанції залишився факт будівництва ОСОБА_6 житлового будинку ІІІ на земельній ділянці, яка йому не відводилась, а також пропущення ОСОБА_4 позовної давності за вимогою щодо визнання правовстановлюючих документів на вказаний будинок недійсними. Це не вплинуло на правильність рішення суду та не тягне за собою ухвалення апеляційним судом іншого рішення, тому в силу ч. 2 ст. 308 ЦПК України рішення суду першої інстанції не може бути скасовано.

Разом із тим, вирішуючи віндикаційну вимогу ОСОБА_4 суд припустився помилки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими обєктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих обєктів.

Аналогічні положення містяться в нині чинних ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у підпункті ґ пункту 18 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статі 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 року № 1702-VI.

Виходячи зі змісту ст. 30 ЗК України (в редакції Закону від 13 березня 1992 року), при переході права власності на житловий будинок, у тому числі у разі будівництва особами на земельній ділянці житлового будинку, у його набувачів відповідно виникає право власності на земельну ділянку. В учасників спільної власності на житловий будинок виникає право спільної власності на земельну ділянку. Аналогічне право в учасників спільної власності на житловий будинок виникає при приватизації земельної ділянки, на якій останній знаходиться.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 9 грудня 2015 року (справа № 6-814цс15).

На час приватизації ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,25 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по вул. Вишневій (Кірова), 24, в с. Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області (22 липня 1999 року), це домоволодіння складалося з трьох житлових будинків, які перебували у власності ОСОБА_8 (житловий будинок ІІ), ОСОБА_4 (? частина житлового будинку І), ОСОБА_13 (? частина житлового будинку І) та ОСОБА_6 (житловий будинок ІІІ).

З урахуванням положень Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток обєктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 липня 2007 року за № 774/14041), частка власників житлових будинків у спірному домоволодінні складає: житлового будинку І 1/4 частки; житлового будинку ІІ 9/20 частки; житлового будинку ІІІ 3/10 частки.

/житловий будинок І: загальна площа 41,3 кв.м., інвентаризаційна вартість 104484 грн.;

житловий будинок ІІ: загальна площа 66,3 кв.м., інвентаризаційна вартість 218156 грн.; площа прибудови «а» 7,5 кв.м., інвентаризаційна вартість прибудови «а» 17954 грн.;

житловий будинок ІІІ: загальна площа 48,6 кв.м., інвентаризаційна вартість 66662 грн.;

загальна площа житлових будинків 156,2 кв.м. (41,3+66,3+48,6), загальна площа прибудови 7,5 кв.м.;

загальна інвентаризаційна вартість житлових будинків 389302 грн. (104484+218156+66662), вартість прибудови 17954 грн., загальна вартість домоволодіння 407256 грн. (389302+17954);

частка житлового будинку І: частка у житловій площі 26/100 (41,3х100:156,2), інвентаризаційна вартість цієї площі 101219 грн. (389302х0,26); ідеальна частка 25/100 або 1/4 (101219:407256);

частка житлового будинку ІІ: частка у житловій площі 42/100 (66,3х100:156,2), інвентаризаційна вартість цієї площі 163507 грн. (389302х0,42); загальна інвентаризаційна вартість житлової площі та прибудови 181461 (163507+17954), ідеальна частка 45/100 або 9/20 (181461:407256);

частка житлового будинку ІІІ: частка у житловій площі 31/100 (48,6х100:156,2), інвентаризаційна вартість цієї площі 120684 грн. (389302х0,31); ідеальна частка 30/100 або 3/10 (120684:407256)/.

Отже, під час передачі Радою земельної ділянки у приватну власність громадян ОСОБА_8 набула право на її 9/20 частки, ОСОБА_4 і ОСОБА_13 на 1/8 частки земельної ділянки кожний, ОСОБА_6 на 3/10 частки земельної ділянки. Після смерті ОСОБА_8 позивач набув право на 23/40 частки земельної ділянки (9/20+1/8).

Не врахувавши вказаної обставини та норм чинного законодавства, суд першої інстанції помилково виходив з того, що ОСОБА_4 вправі витребувати у ОСОБА_7 всю земельну ділянку. В цій частині рішення підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2015 року в частині витребування земельної ділянки змінити.

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 23/40 частки земельної ділянки площею 0,25 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий № 6825087300:01:003:1193), яка розташована по вулиці Вишневій (колись Кірова), 24, в селі Ружичанка, Хмельницького району, Хмельницької області.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_14

Судді: /підпис/ ОСОБА_15

/підпис/ ОСОБА_16

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_17

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 47