Ухвала суду № 58264289, 02.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/5957/14 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.

Провадження № 22-ц/783/3646/16 Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.

Категорія:2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.

суддів: Богонюка М.Я., Ванівського О.М.

за участі секретаря: Жукровської Х.І.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 13 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/2 частину квартиру, -

встановила:

Оскарженим рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 13 квітня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/2 частину квартиру - відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом при розгляді справи неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, обставини, які суд вважав встановленими, є недоведеними, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, в оскарженому рішенні міститься твердження про те, що судом було встановлено, що фактично квартира на АДРЕСА_1 була продана за 28 000 доларів США, з яких 24 500 доларів США ОСОБА_7 в той же день подарувала доньці, що в подальшому, 02.09.2011 року було документально оформлено шляхом укладення договору дарування грошей. Вважає, що з вказаного беззаперечно вбачається порушення судом норм процесуального законодавства щодо допустимості доказів, порядку подання доказів, а також того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В суду не було жодної підстави вважати, що фактична ціна квартири і ціна, що зазначена в договорі, різнилися, крім того абсурдним і нічим не підтвердженим є позиція стосовно того, що ОСОБА_7 подарувала відповідачці саме 24 500 доларів США, адже в матеріалах справи міститься договір дарування грошей від 02 вересня 2011 року, відповідно до п.1 якого, дарувальник подарувала, а обдарована прийняла в дар гроші, що є особистою власністю дарувальника в сумі 45 000 грн. Вважає, що твердження про фактично подаровані 24 500 доларів США є помилковими та нічим не підтвердженими.

Крім того вважає, що судом було безпідставно не взято до уваги той факт, що з 16.06.2011 року по 26.08.2011 року в ПАТ «ПриватБанк» було розміщено депозит в сумі 24 500 доларів США. Як стверджено судом та не оспорювалося відповідачем, даний депозит був відкритий на ім'я відповідача по справі ОСОБА_8

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_9 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 05.10.2011 року, який 02.12.2014 року було розірвано, та 15.01.2015 року відповідач вдруге уклала шлюб із ОСОБА_10, змінивши прізвище на «ОСОБА_10».

Під час шлюбу з ОСОБА_2, згідно договору купівлі-продажу квартири Р.№454 від 09.09.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Легедою М.М., ОСОБА_8 придбала квартиру АДРЕСА_2

Позивач в позові посилався на те, що квартира придбана відповідачем під час перебування в шлюбі, за спільні кошти, тому вважав, що вона є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено, що матір відповідачки - ОСОБА_7, якій на праві особистої власності належала квартира АДРЕСА_1, продала квартиру згідно договору купівлі-продажу від 16.06.2011 pоку, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Львівської області Плотиця Г.Д., реєстровий № 1542. Згідно п.4 продаж вчинено за 51803 грн.

02.09.2011 року на підставі договору дарування грошей (реєстровий №431), посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Легендою М.М., ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_8 45000 грн., які, як вказано в п.1 даного договору, ОСОБА_8 має намір використати на придбання житла.

Крім того судом встановлено, що фактично квартира на АДРЕСА_1 була продана за 28000 дол. США, з яких 24500 дол. США ОСОБА_7 в той же день подарувала доньці, що в подальшому 02.09.2011 року було документально оформлено шляхом укладення договору дарування грошей.

Згідно виписки по доларовому рахунку ОСОБА_8 в ПАТ «ПриватБанк», відповідачем з 16.06.2011 року до 26.08.2011 року було розміщено в банку депозит в сумі 24500 дол. США, а отже гроші на її депозит надійшли в той самий день, коли ОСОБА_7 була продана квартира в м. Золочеві.

Свідок ОСОБА_7ствердила що, будучи забезпеченою житлом, прийняла рішення продати квартиру у м.Золочеві і ці кошти подарувати доньці для придбання житла у м.Львові, та що спірна квартира була придбана лише за гроші, отримані від продажу нею квартири в м.Золочеві, ніяких коштів для цього позивач не надавав.

Відмовляючи у задоволенні позову районний суд виходив з того, що позивачем не доведено підставність та обґрунтованість своїх позовних вимог, натомість відповідачем спростовано належними і допустимими доказами доводи позивача.

З такими висновками суду погоджується й колегія суддів з врахуванням наступного.

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Статтею 60 Кодексу визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Між тим, за змістом ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 своєї Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

У постанові від 2 жовтня 2013 року Верховний Суд України (справа №6-79цс13) дійшов висновку про те, що, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні висновки містяться і в постанові Верховного Суду України №6-641цс15 від 16 грудня 2015 року. Саме таке застосування норм ст.57, 60 СК України зазначено також в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року. Вказані постанови Верховного Суду України в силу вимог ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суддів України.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 не представлено належних доказів участі в набутті спірного майна.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи та наведені мотиви, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права ст.57 та ст. 60 СК України та обґрунтовано визначив правовий статус спірного майна особистою власністю ОСОБА_6

Судовою колегією враховано, що в п.1.5 договорі купівлі-продажу квартири від 02.09.2011 року зазначено, що грошові кошти, які ОСОБА_8 сплачує за квартиру, є її особистою приватною власністю, отримані в дарунок від ОСОБА_7.

Вказані умови договору ОСОБА_2 не оспорює, а тому судом правильно взяті до уваги.

З врахуванням наведеного не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що в суду не було підстави вважати, що фактична ціна квартири і ціна, що зазначена в договорі, різнилися, крім нічим не підтвердженим є позиція стосовно того, що ОСОБА_7 подарувала відповідачці саме 24 500 доларів США.

При цьому судова колегія враховує те, що він в засіданні судової колегії визнав, що 26.08.2011 року ОСОБА_8 отримала кошти з депозиту в сумі 24500 дол. США і в той самий день було передано аванс продавцеві за договором купівлі продажу- квартири АДРЕСА_2

Суд не прийняв до уваги доводи позивача про те, що він власними силами робив ремонт, вкладав гроші, привів квартиру в належний стан, оскільки ним не представлено жодних доказів на підтвердження таких посилань.

Хоча в апеляційній скарзі він посилається на те, що позичав 6000 дол .США в ОСОБА_14 на придбання спірної квартири, однак в засіданні апеляційного суду визнав, що в нього відсутня розписка щодо повернення вказаної суми коштів. Тому ці посилання не можуть бути прийняті до уваги і крім того судова колегія враховує, що згідно чинного законодавства ця обставина не може бути доведена поясненнями свідків, як це вважає ОСОБА_2

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому доходить висновку, що підстави для його скасування відсутні й апеляційну скаргу на оскаржуване рішення слід залишити без задоволення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1ч.1ст. 314, ст.315, ст.317 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 13 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвали законної сили.

Головуючий: Бермес І.В.

Судді: Богонюк М.Я.

Ванівський О.М.