Рішення № 58259365, 08.06.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Винту Ю. М.

Суддів : Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.

При секретарі : Чубрей І.І.

За участю: представників позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення суми банківського вкладу та нарахованих відсотків, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 січня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення суми банківського вкладу та нарахованих відсотків посилаючись на наступне.

12 липня 2013 року між нею та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено Договір про банківський строковий вклад «Класік» на 370 днів в іноземній валюті № 5366/370-13.

За умовами зазначеного договору банківського вкладу «Банк «Фінанси та кредит» прийняв від позивача, як вкладника, грошові кошти в розмірі 5000 доларів США на вкладний рахунок №2635.3.057957.001, строком з 12 липня 2013 року по 17 липня 2014 року.

За час користування коштами вкладу протягом зазначеного строку Банк зобов'язався нарахувати і виплатити проценти за ставкою 9,5% річних. Внесення коштів підтверджується квитанцією про здійснення касової операції від 12 липня 2013 року №09.

Відповідач 17 липня 2014 року, зобовязаний на письмові та усні вимоги позивача здійснити виплату депозитного вкладу в сумі 5000 доларів США та нараховані проценти в сумі 475 доларів США.

В подальшому у 2014 року позивачка отримала грошові кошти, а саме 01 жовтня 2014 року в сумі 1100 доларів США, згідно квитанції №21, та 03 жовтня 2014 року 100 доларів США, згідно квитанції №30.

Після неодноразових усних звернень до керівництва відділення №21 м.Чернівці філії «Прикарпатське РУ» та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» позивачку поставили до відома про відсутність на її рахунку грошових коштів.

Таким чином, відповідач з 04 жовтня 2014 року має заборгованість перед позивачкою на загальну суму, яка складається з розрахунку 5000 доларів США, проценти 475 доларів

__________________

№ 22ц-794/751/16р. Головуючий у 1 інстанції: Літвінова О.Г.

Категорія : 19/27 Доповідач: Винту Ю.М.

США (за період з 07 липня 2013 року по 17 липня 2014 року), позивачка отримала від відповідача 1200 доларів США (01 жовтня та 03 жовтня 2014 року), отже загальна сума боргу станом на 14 грудня 2015 року становить 4275 доларів США.

Просила стягнути з відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на свою користь заборгованість в сумі 102101,90 грн., а також просила стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заподіяну моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 січня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНПП НОМЕР_1, яка проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, заборгованість в сумі 102101,90 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «Банк» «Фінанси і Кредит» на користь Держави судовий збір в сумі 3654 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 14 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції дав неправильну оцінку зібраним доказам, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтовність рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення по справі судом першої інстанції не у повному обємі зясовані обставини справи, не вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесульного права та зроблено висновки, які не відповідають забраним по справі доказам.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 січня 2016 року не відповідає вимогам ст.ст. 213-214 ЦПК України, оскільки під час його ухвалення не було: повно і всебічно зясовано обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень; дано неправильну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам; неправильно встановлено обставини справи, не визначено відповідно до них правовідносини та норми матеріального права, які суд мав застосувати виходячи зі змісту позовної заяви позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (ч.З ст.1058 ЦК України).

Згідно статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (частина 2 даної статті).

В силу ч. 4 ст. 1060 ЦК України якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 ЦК України).

Згідно зі до статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Звертаючись до суду з позовом позивачка зазначила, що 12 липня 2013 року між нею та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», було укладено Договір про банківський строковий вклад «Класік» на 370 днів в іноземній валюті № 5366/370-13.

За умовами зазначеного договору банківського вкладу «Банк «Фінанси та кредит» прийняв від неї, як вкладника, грошові кошти в розмірі 5000 доларів США на вкладний рахунок №2635.3.057957.001, строком з 12 липня 2013 року по 17 липня 2014 року. За час користування коштами вкладу протягом зазначеного строку Банк зобов'язався нарахувати і виплатити проценти за ставкою 9,5% річних. Внесення коштів підтверджується квитанцією про здійснення касової операції 12 липня 2013 року №09.

Відповідач 17 липня 2014 року був зобовязаний на письмові та усні вимоги позивачки здійснити виплату депозитного вкладу в сумі 5000 доларів США та нараховані проценти в сумі 475 доларів США.

Протягом 2014 року позивачка отримала грошові кошти, а саме 01 жовтня 2014 року в сумі 1100 доларів США, згідно квитанції №21, та 03 жовтня 2014 року 100 доларів США, згідно квитанції №30.

Після неодноразових усних звернень до керівництва відділення №21 м. Чернівці філії «Прикарпатське РУ» та ПАТ «Банк» Фінанси та кредит» позивачку поставили до відома про відсутність на його рахунку грошових коштів.

Позивачка вважає, що відповідач з 04 жовтня 2014 року має заборгованість перед нею на загальну суму 4275 доларів США, дії ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», що порушує її право на вільне користування та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на депозитних рахунках банку.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції неповно зясував обставини, які мають значення для справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(далі Закону тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з пунктом 17 статті 2 Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15.

Згідно частини 1 статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Суд ці положення Закону не врахував, не звернув уваги на те, що 18 грудня 2015 року Фонд розпочав процедуру ліквідації банку.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, не врахував те, що з 17 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України № 612 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Постановою Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 та відповідно до ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківську ліцензію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» відкликано та прийнято рішення про ліквідацію банку.

Постановою № 230 від 18 грудня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру ліквідації банку.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

На момент розгляду справ у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 16 грудня 2015 року.

Аналіз частини 1 статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» дає підстави зробити висновок про те, що складання переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами належить до компетенції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

За таких обставин публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» є неналежним відповідачем за позовом ОСОБА_1 про стягнення суми банківського вкладу та нарахованих відсотків. Належним відповідачем за вказаною позовною вимогою є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Всупереч вимогам ст.ст. 60, 131 ЦПК України позивачка не надала суду належні докази на підтвердження обґрунтованості заявленого нею позову про наявність підстав для стягнення з «Банк «Фінанси та кредит» сум банківського вкладу та нарахованих відсотків після початку процедури ліквідації зазначеного банку та введення тимчасової адміністрації.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є : неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права .

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права є обгрунтовними та спростовують висновок суду першої інстанції.

Відповідно до правил статті 88 ЦПК України слід здійснити розподіл судових витрат.

Згідно підпункту 1 пункту 1 частини 2 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1 відсотку від ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше трьох розмірів мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у звязку з нововиявленими обставинами у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

З мотивувальної частини рішення вбачається, що колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові.

Отже, з ОСОБА_1В, на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» слід стягнути 1123 гривень 12 копійки в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Враховуючи те, що за подання апеляційної скарги було помилково визначено до сплати суму судового збору у розмірі 4019, 40 грн. питання про повернення відповідачу зайво сплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду може бути вирішено за його заявою судом апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 січня 2016 року підлягає скасуванню в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення суми банківського вкладу та нарахованих відсотків та розподілу судових витрат з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 312, 314 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 січня 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення суми банківського вкладу та нарахованих відсотків та розподілу судових витрат скасувати.

В позові ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення суми банківського вкладу та нарахованих відсотків відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» понесені судові витрати по сплаті судового збору на суму 1123, 12 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/

Судді : /підписи/

Згідно з оригіналом :