Рішення № 58257622, 09.06.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Стеценко О.С.

Доповідач - Стахова Н.В.

Справа № 420/2216/15-ц

Провадження № 22ц/782/99/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Стахової Н.В.,

суддів - Авалян Н.В., Орлова І.В.

за участю секретаря Подрябінкіна Я.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку Луганської області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб на заочне рішення Новопськовського районного суду Луганської області від 15 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілвер-М», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ухвалила:

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11201041000, згідно з яким останній отримав кредитні кошти у розмірі 64633 доларів США, що дорівнює еквіваленту 326396 грн. під 12,5% річних та терміном повернення до 20.08.2014 року.

20 серпня 2007 року між банком та ТОВ «Сілвер-М» укладений договір поруки № 135101, згідно з яким останній поручився перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 11201041000.

Також, 20 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладений договір поруки № 135102, згідно з яким останній поручився перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 11201041000.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 кредитного зобов'язання станом на 08 липня 2015 року утворилася заборгованість у сумі 3182571 грн.86 коп., з яких:

- сума заборгованості за кредитом - 1144189 грн.53 коп., з яких прострочена 1144189 грн.53 коп.;

- сума заборгованості за відсотками - 1323821 грн.17 коп., з яких прострочена 907367 грн.62 коп.;

- сума за ставкою 3% від простроченої суми заборгованості по тілу та відсотках, відповідно - 27806 грн.48 коп. та 19037 грн.04 коп.

Враховуючи наведене, ПАТ «Дельта Банк» просило задовольнити позов.

Заочним рішенням Новопсковського районного суду Луганської області у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія приходить до наступного.

Відповідно до ч.1ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір та застави транспортного засобу № 11201041000, згідно з яким останній отримав кредитні кошти у розмірі 64633 доларів США, що дорівнює еквіваленту 326396 грн. під 12,5% річних та терміном повернення до 20.08.2014 року.

В забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором 20 серпня 2007 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3, ТОВ «Сілвер-М» були укладені договори поруки №135101, №135102, згідно з якими останні поручилися перед банком за виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором. За невиконання зобов'язань за кредитним договором позичальник та поручитель відповідають як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник. В договорах поруки сторони визначили, що порука за цими договорами діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами.

Станом на 08 липня 2015 року заборгованість боржника ОСОБА_2 перед банком становить у сумі 3182571 грн.86 коп., з яких:

- сума заборгованості за кредитом - 1144189 грн.53 коп., з яких прострочена 1144189 грн.53 коп.;

- сума заборгованості за відсотками - 1323821 грн.17 коп., з яких прострочена 907367 грн.62 коп.;

- сума за ставкою 3% від простроченої суми заборгованості по тілу та відсотках, відповідно - 27806 грн.48 коп. та 19037 грн.04 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ні нормами закону, на умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів, а тому підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами ч.3 ст. 554 ЦК України відсутні.

Проте, з таким висновком суду не можна погодитися за таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.15 ЦПК України передбачено, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно зі ст.ст.1,12 Господарського процесуального кодексу України господарському суду підвідомчі справи між юридичними особами, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

По даній справі ПАТ «Дельта Банк» заявив позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором до ТОВ «Сілвер-М» як поручителя.

Згідно ст.16 ЦК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, зазначена справа в частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Сілвер-М» не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню відповідно до вимог ст.309 ЦПК України, а провадження відповідно до ст.205 ЦПК України в частині цих позовних вимог підлягає закриттю. Таке розв'язання спору відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах №6-745цс-15 від 01.07.2015року; №6-1365цс-15 від 17.02.2016року.

За змістом пункту 1.4 договорів поруки, поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники.

При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

Норми закону, якими регулюються правовідносини поруки, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.

Саме до цього зводяться правові висновки Верховного Суду України, викладені неодноразово в судових рішеннях /Постанова від 24 червня 2015 року № 6-255цс15 та інші/.

У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником як солідарні боржники. Також умовами договорів поруки передбачено право кредитора пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя.

Те, що позивачем заявлені вимоги про солідарне стягнення заборгованості по кредитному договору з обох поручителів, які не пов'язані між собою будь-якими зобов'язальними правовідносинами, свідчить лише про спосіб стягнення з відповідачів, який на власний розсуд визначений позивачем, а не про межі позовних вимог і їх підстави.

Підставами в даному випадку є саме правовідносини позивача та кожного з поручителів окремо, що витікають з кредитного договору та договорів поруки, укладених на виконання кожним із поручителів зобов'язань за цим кредитним договором.

Тому помилковим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з цієї підстави.

Щодо відповідальності поручителя ОСОБА_3 за взятими на себе за договором поруки зобов'язаннями, то з цього приводу колегія суддів приходить до наступного.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У справі, яка переглядається, строк дії поруки в договорі не визначений, тому слід дійти висновку про те, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред'явлення вимоги до поручителів повинен обраховуватись з дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, боржник ОСОБА_2 (а відтак і поручитель ОСОБА_3) первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 20.08.2014 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Наведене повністю узгоджується із Практикою Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеною в Постанові № 6-170цс14 від 17 вересня 2014 року та інших.

Оскільки з теперішнім позовом до відповідача ОСОБА_3 позивач звернувся до суду 01.07.2015 року (згідно поштового конверту), то слід вважати поруку останнього за зобов'язаннями за кредитним договором позичальника ОСОБА_2 припиненою.

Відповідно до ст.. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п.п. 3.4.1 п. 3.4 розділу 3 Кредитного договору позичальник зобов'язується використовувати кредит на зазначені у договорі цілі, а також повернути суму кредиту, і сплатити плату за кредит й інші грошові платежі на рахунку Банку в порядку та на умовах, передбачених договором, а саме: суму кредиту, проценти, комісії, інші грошові платежі.

Відповідно до п.1.2.2. п.1.2 розділу 1 договору позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, не пізніше 20 серпня 2014 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору або умов відповідної угоди Сторін.

Відповідно до п. 4.1 розділу 4 договору за порушення позичальником термінів погашення будь яких своїх грошових зобов'язань , передбачених кредитним договором , зокрема термінів повернення кредиту та/або термінів погашення процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити Банку пеню

- в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривнях;

-в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу;

-пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-яком випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що розмір останньої станом на 08.07.2015 року складає 3182571 грн.86 коп.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором, з останнього підлягає стягненню заборгованість за кредитом у сумі 1144189 грн.53 коп. та заборгованість з відсотків у сумі 1323821 грн.17 коп.

Що стосується позовної вимоги стосовно стягнення пені з відповідача, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з розпорядження КМУ №1053 від 30.10.2014 року, щодо населених пунктів місто Красний Луч, віднесено до зони АТО та відповідно до цього відповідач ОСОБА_2 є суб'єктом Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (проводили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Тобто, зазначені нарахування забороняються із 14 квітня 2014 року, а суми, що були нараховані до 14 квітня 2014 року підлягають стягненню.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що пеня відповідачу почала нараховуватися банком з 09 липня 2014 року, тому в задоволенні вимог про стягнення пені з відповідача ОСОБА_2 слід відмовити.

Заявляючи позовну вимогу про стягнення сум за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу та по відсотках, відповідно 27806 грн.48 коп. та 19037грн.04 коп., позивач обґрунтував її невиконанням боржником умов договору, але кредитний договір не передбачає таке стягнення, тому в цій частині позов є необґрунтованим. Статтею 625 ЦК України передбачено стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, трьох відсотків річних від простроченої суми, однак позов з цих підстав не заявлявся.

З урахуванням зазначених обставин, переглянувши рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, а тому, на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 2850 грн.12 коп. , а на користь ПАТ «Дельта Банк»- 3135грн.13 коп.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, судова колегія

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.

Заочне рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 15 жовтня 2015 року скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілвер -М» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалити нове рішення наступного змісту:

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних особі до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб заборгованість за кредитним договором у сумі 2468010грн.70 коп., яка складається з:

кредиту у сумі 1144189 грн.53 коп.;

відсотків у сумі 1323821 грн.17 коп.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 3135 грн.13 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2850 грн.12 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його оголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий

Судді: