Ухвала суду № 58257557, 06.06.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Юзефович І.О.

Доповідач - Фарятьєв С.О.

Справа № 428/12732/15-ц

Провадження № 22ц/782/414/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді - Фарятьєва С.О.

суддів: Коновалової В.А., Гаврилюка В.К.

за участю секретаря Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 квітня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» про визнання встановлення неповного робочого часу незаконним, відновлення графіку змінності, визнання незаконним звільнення з посади та відновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і стягнення відшкодування у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача - «ДТЕК Ровенькиантрацит», який в подальшому уточнив, обґрунтовуючи його тим, що раніше він знаходився у трудових відносинах з відповідачем і працював підземним горно-робітником 3-го розряду ділянки ВШТ-2 ш.1-2 Відокремлений підрозділ (ВП) «Шахтоуправління «Ровеньківське» «ДТЕК Ровенькиантрацит».

1 вересня 2015 року відповідач з невідомих йому підстав та без його повідомлення встановив йому, згідно його графіка, скорочений робочий час.

Не погодившись з цим він 2 листопада 2015 року звернувся з заявою до комісії по трудових спорах з вимогами про встановлення йому повного робочого часу та сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

16 листопада 2015 року відповідач повернув йому подану ним заяву, з посиланням на те, що комісію по трудовим спорам на підприємстві не обрано.

За вказаними та іншими обставинами він змушений був написати заяву про звільнення (ст. 36, ч.3 ст. 38 КЗпП України) з тих підстав, що відповідач не виконував законодавство про працю, умови колективного договору чи трудової угоди.

Однак 16 листопада 2015 року відповідач за своєю ініціативою, наказом № 4025, звільнив його з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, при цьому із його заробітної плати 1211 грн. 21 коп., незважаючи на те, що між ними є трудовий спір.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати незаконним встановлення йому неповного робочого часу, відновити йому графік змінності з 5-ти денним робочим тижнем (30 годин на тиждень), визнати незаконним його звільнення з займаної раніше посади, відновити його на цій посаді з 16 листопада 2015 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за вимушений прогул за період з 1 вересня 2015 року по 3 лютого 2016 року у розмірі 22 023 грн. 74 коп., з подальшою корекцією на день винесення рішення суду і стягнути з відповідача на його користь відшкодування у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 16 листопада 2015 року по 03 лютого 2016 року в сумі 13 360 грн. 68 коп.

В судовому засіданні позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за вимушений прогул за період з 1 вересня 2015 року по 17 березня 2016 року у розмірі 38 412 грн. 50 коп. та відшкодування у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 16 листопада 2015 року по 17 березня 2016 року в сумі 23 560 грн. 28 коп.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки ввважає доводи викладені в апеляційній скарзі необґрунтованими.

Вислухавши доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, які з'явились до апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності із вимогами ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з вимогами ст.303 ч.1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

Чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інше.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції виконано було.

Судом встановлено, що починаючи з 12 березня 2012 року сторони по справі перебували у трудових відносинах і позивач працював підземним горно-робітником третього розряду ділянки ВШТ-2 ш.1-2 ВП «Шахтоуправління «Ровеньківське» «ДТЕК Ровенькиантрацит».

16 листопада 2015 року, згідно наказу № 4029/п.1-2, позивача було звільнено з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а.с.11-12).

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини, викладені ним в обґрунтування позову не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Проаналізувавши наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, докази і відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно з вимогами ст.50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачені в частині першій цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року за №163 «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, робітники всіх професій, що виконують підземні роботи в діючих, тих що будуються, і дренажних шахтах добувної промисловості, мають тривалість робочого тижня 30 годин.

В силу ч. ч. З і 4 ст. 32 КЗпП України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті цього Кодексу.

Відповідно до п.7.4.10 Положення про Відокремлений підрозділ «Шахтоуправління «Ровенківське» ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит», директор шахтоуправління має право укладати та припиняти трудові договори з працівниками Шахтоуправління (а.с. 65-67).

Згідно наказу №565 від 15.06.2015 року по ВП «Шахтоуправління «Ровенківське» ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит», на цьому підприємстві, працівником якого був позивач ОСОБА_2 введено, строком на чотири місяці, режим неповного робочого часу з 01.09.2015 року (а.с. 101-102)

Від підпису у письмовому попередженні про зміну щодо істотних умов праці та введення нового графіку праці з 01.09.2015 року позивач відмовився у присутності 3-х осіб, а саме ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, що підтвержується копією цього попередження за № 43 від 17.06.2015 року (а.с.108).

У період з 17.06.2015 року по 01.09.2015 року позивач продовжував працювати на підприємстві повний робочий час, де отримував заробітну плату. В подальшому в період з 01.09.2015 року по 16.11.2015 року позивач також продовжував працювати на підприємстві, з отриманням заробітної плати за відпрацьований час, однак вже зі скороченим робочим часом.

Належних та допустимих доказів стосовно того, що з приводу не згоди з встановленням йому скороченого робочого часу позивач звертався до керівництва підприємства він не надав.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач свою згоду на роботу в умовах скороченого робочого часу надав, а тому у відповідача не було підстав для звільнення позивача з роботи відповідно до п.6 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з чим твердження про порушення його трудових прав з боку адміністрації підприємства у зазначеній частині свого підтвердження не знайшли.

Позовні вимоги позивача про визнання звільнення його з займаної посади горно-робітника 3-го розряду ділянки ВШТ-2 ш. 1-2 Ровенківська ВП «Шахтоуправління «Ровенківське» ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит», незаконним та відновлення його на цій посаді з 16.11.2015 року також не знайшли свого підтвердження.

З матеріалів справи вбачається, що наказом по підприємству №4029/к-1-2 від 16.11.2015 року позивача було звільнено з займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України згідно його заяви, що підтверджується копією наказу (а.с. 14).

З даним наказом позивач ознайомлений був, про що свідчить його особистий підпис.

На підставі вищевказаного наказу також були внесені відомості до трудової книжки позивача, проти чого він не заперечував.

При цьому оригіналу заяви позивача або його копії про звільнення його з роботи за власним бажанням у нього та у представника відповідача немає, про що вони пояснювали у судовому засіданні апеляційного суду.

Допитаний у судовому засіданні судом апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що 16 листопада 2015 року до нього у кабінет пройшов позивач і сказав, що на його погляд у нього незаконно було встановлено скорочений робочий час і він бажає звільнитись з роботи, оскільки його не влаштовує заробітна плата, надавши йому заяву про своє звільнення з роботи за власним бажанням за ч.1 ст. 38 КЗпП України, з 16 листопада 2015 року, у зв'язку із зміною місця проживання. Проте він запропонував позивачу перейти працювати на іншу ділянку, де встановлено повний робочий день, але позивач від цієї його пропозиції відмовився. Прийнявши у позивача цю заяву він пішов з нею до директора, який за викладених ним стосовно позивача обставин погодився на звільнення позивача з роботи за власним бажанням і поставив на цій заяві свою візу, яку він віддав до департаменту по управлінню персоналом, де у той же день було виготовлено наказ про звільнення позивача з роботи за зазначеними ним у своїй заяві підставами.

З копії службової записки керівника департаменту по управлінню персоналом ВП «Шахтоуправління «Ровеньківське» ОСОБА_4 на ім'я директора ВП «Шахтоуправління «Ровеньківське» ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» ОСОБА_7 від 15.02.2016 року вбачається, що заяву від 16.11.2015 року про своє звільнення з роботи за власним бажанням ОСОБА_2 було подано у зв'язку із зміною місця проживання.

Крім того, з копії наказу (розпорядження) про припинення трудового договору від 16.11.2015 року вбачається, що з займаної посади ОСОБА_2 звільняється з 16.11.2015 року і причиною звільнення вказано «вл.бажання», що співпадає з поясненнями свідка ОСОБА_6

Відповідно до вимог ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, нам підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року, п.6, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Тому, судова колегія вважає за можливе прийняти вищевказані пояснення свідка ОСОБА_6, службову записку керівника департаменту по управлінню персоналом ВП «Шахтоуправління «Ровеньківське» ОСОБА_4 та копії наказу (розпорядження) про припинення трудового договору від 16.11.2015 року , як доказ на підтвердження того, що про своє звільнення з роботи позивач звертався до відповідача на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин позивач суду не надав і факт подання ним відповідної заяви про своє звільнення з роботи, за підставами про які він зазначає у своєму позові, не довів.

З огляду на вищенаведене твердження позивача про те, що про своє звільнення з роботи він звертався до відповідача на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, судова колегія до уваги не приймає.

Крім того, сам наказ №4029/к-1-2 від 16.11.2015 року позивач не оскаржував, а спір між ним та відповідачем виник з причини встановлення для нього неповного робочого часу на підприємстві, тобто наявності на його думку порушень його трудових прав, до того ж питання щодо зміни причини формулювання його звільнення позивач не ставить.

За таких обставин, суд першої інстанції, на думку судової колегії, дійшов правильного висновку про те, що зазначені позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

В зв'язку з цим обґрунтованими є і висновки суду про те, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за вимушений прогул за період з 1 вересня 2015 року по 17 березня 2016 року у розмірі 38 412 грн. 50 коп. та відшкодування у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 16 листопада 2015 року по 17 березня 2016 року в сумі 23 560 грн. 28 коп.

З вказаними висновками суду першої інстанції вважає за необхідне погодитись і судова колегія апеляційного суду, оскільки зроблені вони на підставі встановлених ним у судовому засіданні обставинах справи, всебічно, повно та об'єктивно досліджених доказах, наданих сторонами, у відповідності до вимог ст.212 ЦПК України, та на підставі правильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції та містять у собі суб'єктивне тлумачення ним обставин справи та вимог закону, крім того наведені апелянтом доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому апеляційним судом враховується те, що згідно ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду тільки тоді, коли це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого по даній справі не сталося.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК України.

Підстав для скасування або зміни рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів після її проголошення.

Головуючий

Судді: