Ухвала суду № 58252121, 13.06.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді Собіни І.М.

Суддів: Максимчук З.М., Ковальчук Н.М.

Секретар судових засідань Мельник С.Ю.

З участю ОСОБА_2, та представника ОСОБА_3-

адвоката Курись О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 22 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики,

в с т а н о в и л а:

В серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаними позовними вимогами.

Рішенням Рівненського міського суду від 22 вересня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 10000доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 215764,97гривень боргу за договором позики від 14 червня 2000 року, три проценти річних в сумі 106,32гривень та 2157,65гривень в рахунок відшкодування судового збору.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважає, що рішення суду ухвалено всупереч вимогам норм матеріального та процесуального права та всупереч дійсним обставинам справи.

Доводив, що складену ним розписку 14 червня 2000 року, суд без мотивно та бездоказово визнав борговою розпискою та розрахунковим документом, тоді коли за формою, змістом та обставинами її складання ця розписка навпаки, є розпискою на підтвердження факту повернення позикового боргу йому ОСОБА_3 в сумі еквівалентній 10000доларів США.

Вважає? що суд безпідставно підмінив дійсний предмет розписки, яким є гроші в сумі еквівалентній 10000доларів США, на протилежний - гроші в сумі 10000доларів США, еквівалент яких на час ухвалення рішення складає 215764,97гривень, тоді коли предметом розписки на момент її складання є гроші в сумі еквівалентній 10000доларам США, тобто в сумі біля 52000гривень.

Суд проігнорував його заяви про застосування позовної давності.

На підтвердження наявності та існування його позикового боргу перед ОСОБА_3 із 2000 року та до сьогодні позивач надав суду його розписку, яку він на вимогу позивача написав 14 червня 2000 року як підтвердження повернення ним ОСОБА_3 позики, одержаної від нього у березні того ж року в сумі еквівалентній 10000доларів США (біля 52000гривень).

Зазначена розписка за своєю формою та змістом і обставинами її складання, не є борговою розпискою про одержання коштів у борг, а є розпискою про припинення зобов"язання поверненням позики.

Позивач пропустив трирічний строк позовної давності, який регулювався ЦК УРСР, а суд не застосував цей строк на підставі його заяви.

Просив апеляційну скаргу задовольнити. Оскаржуване рішення скасувати і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.

В запереченні на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - Курись О.П. вказує на необґрунтованість та безпідставність її доводів. Просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Колегія суддів заслухавши доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі і з"явились в судове засідання у межах апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи дійшла висновку про її відхилення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 отримав у позику в ОСОБА_3 10000доларів США про, що видав позичальникові письмову розписку 14 червня 2000 року, без визначення конкретної дати повернення грошей (а.с.4).

В передбачений ч. 2 ст. 1049 ЦК України тридцяти денний строк з моменту пред"явлення письмової вимоги, а саме з 01 липня 2015 року позичальник грошей позикодавцеві не повернув (а.с.5).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з доведеності факту укладення між сторонами договору позики, на підтвердження якого позичальник видав позикодавцю письмову розписку.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Письмовий договір позики сторони уклали відповідно до вимог ст. 1047 ЦК, наявність у позивача оригіналу договору позики згідно з положеннями ч. 3 ст. 545 ЦК свідчить про неповернення боргу відповідачем.

Суд першої інстанції, установивши, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення боргового зобов"язакння.

Доводи апеляційної скарги про те, що розписка від 14 червня 2000 року є доказом факту повернення позивачем позикового боргу йому отриманого в березні того ж року ОСОБА_3, на увагу не заслуговують оскільки, зміст розписки не відповідає вимогам передбаченим ст. 545 ЦК, які ставляться до розписки про підтвердження виконання позикового зобов"язання.

Не заслуговують на увагу й доводи автора апеляційної скарги про те, що судом безпідставно не застосовано позовну давність, про яку він просив у своїй заяві. Апеляційний суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки договором позики конкретний строк його виконання не визначений, а письмова вимога ОСОБА_3 про повернення позики була надіслана позичальнику 01 липня 2015 року, з цієї дати і має рахуватись початок перебігу позовної давності, а позов пред"явлено у серпні 2015 року, тобто у межах строку позовної давності.

Доводи відповідача про те, що розписка не містить вказівки на зобов"язання позичальника про повернення отриманих коштів, не можуть бути підставою для скасування оскаржувного рішення оскільки такий обов"язок позичальника випливає з положень ч. 2 ст. 1049 ЦК України.

Не заслуговують на увагу й решта доводів апеляційної скарги, оскільки вони не спростовують правильності висновків суду наведених в рішенні.

Враховуючи наведене та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. ст. 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 22 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена сторонами в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів починаючи з дня набрання нею законної сили.

Головуючий І.М.Собіна

Судді: З.М.Максимчук

Н.М.Ковальчук