Ухвала суду № 58246351, 09.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2016 року м. Київ К/800/48168/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача),

Головчук С.В.,

Ліпського Д.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 серпня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року,

встановив:

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулась в суд із позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про визнання протиправною бездіяльності в частині неповідомлення про наявне у позивачки за колективним договором на 2010-2013 роки право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем в розмірі середньомісячної заробітної плати та в частині невиплати відповідачем вказаної допомоги самостійно, зобов'язання нарахувати і виплатити їй вказану матеріальну допомогу за 2011 рік.

В обґрунтування позову зазначала, що згідно з пунктом 5.3 колективного договору на 2010-2013 роки, укладеного між виконавчим комітетом та трудовим колективом, відповідач взяв на себе зобов'язання при наявності коштів надавати працюючим матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати. Проте, у 2011 році вказаної допомоги позивачка не отримала. Вказувала, що з колективним договором її ознайомлено не було, а тому про порушення свого права на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати дізналася лише в 2014 році.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що в постанові Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 і в колективному договорі встановлено імперативну норму про виплату працівникам за наявності коштів матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та немає вказівки на обов'язкову подачу працівником заяви з проханням про її виплату.

В запереченні на касаційну скаргу виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, вказуючи на їх законність і обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 10 жовтня 2000 року працювала у виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області на посаді спеціаліста І категорії організаційного відділу по роботі з населенням та 13 квітня 2011 року була звільнена з посади у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування і виходом на пенсію.

У 2011 році позивачка із заявою про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не зверталась і така допомога їй не виплачувалась.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_4 не зверталась до відповідача із заявою про виплату їй матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік, що є обов'язковою умовою для її виплати. Крім того, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2011 році працівникам виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області була виплачена згідно з розпорядженням голови Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області від 24 жовтня 2011 року № 120-о, тоді як позивачка звільнена з посади у квітні 2011 року.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07 червня 2001 року № 2493-III (далі - Закон № 2493-III) умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування, виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і посад. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09 березня 2006 року № 268 надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови (в тому числі районних у містах рад та їх виконавчих комітетів), у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про колективні договори і угоди" умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

В пункті 5.3 Колективного договору на 2010-2013 роки, прийнятого 20 квітня 2010 року на загальних зборах профспілкового комітету Автозаводського райвиконкому і укладеного між Автозаводською районною радою і профспілковим комітетом цієї ради, передбачено при наявності коштів надавати матеріальну допомогу працюючим у розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових проблем.

Судами встановлено, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2011 році працівникам виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області виплачена згідно з розпорядженням голови Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області від 24 жовтня 2011 року № 120-о, тобто після звільнення позивачки з посади у квітні 2011 року. При цьому із заявою про виплату такої матеріальної допомоги у 2011 році позивачка не зверталась. Однак, як вбачається з матеріалів справи, раніше, а саме 17 вересня 2008 року, позивачка вже зверталася із заявою про виплату такої допомоги, а тому знала про обов'язок подання відповідної заяви.

З роз'яснень Міністерства праці та соціальної політики України від 16 жовтня 2009 року № 620/13/84-09 вбачається, що рішення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань приймається керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що державні службовці мають право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, потреба у якій може виникнути в будь-який час перебування на державній службі, а тому саме працівник, шляхом подання заяви довільної форми, повинен ініціювати питання про надання такої допомоги, вказуючи при цьому підставу, яку він на власний розсуд відніс до соціально-побутової, та яка повинна мати достатнє підґрунтя.

За таких обставин, коли на час видачі розпорядження голови Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області від 24 жовтня 2011 року № 210-0 про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2011 році, ОСОБА_4 вже була звільнена з посади, із заявою про виплату матеріальної допомоги за 2011 рік до відповідача не зверталася, а постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 не передбачено обов'язку керівника установи щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань при звільненні працівника з посади, то суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Необгрунтованими є доводи касаційної скарги про незаконну бездіяльність відповідача щодо не повідомлення позивачки про наявне за колективним договором 2010-2013 років право на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати, оскільки раніше вона вже отримувала таку допомогу і її виплата передбачена оприлюдненими у загальному порядку нормативно-правовими актами, а колективний договір на 2010-2013 роки приймався на загальних зборах профспілкового комітету, обговорювався на загальних зборах колективу і був доведений до відома працівників.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на те, що ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають наведеним критеріям, їх необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 серпня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К.

Головчук С.В.

Ліпський Д.В.