Ухвала суду № 58246203, 02.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2016 р. м. Київ К/800/52934/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною і скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною і скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що позивач 20 жовтня 2014 року подала до ГУ Держземагенства у Сумській області заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною (орієнтовною) площею 2 гектара, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Червоненської сільської ради Сумського району за межами населеного пункту. До заяви додані графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування та орієнтовний розмір земельної ділянки, а також копія паспорту та ідентифікаційного номеру.

За результатами розгляду вказаної заяви, ГУ Держземагенства у Сумській області листом від 20 листопада 2014 року № 0-261/21-14-СГ повідомило позивача про те, що бажане розташування земельної ділянки, яка планується до відведення, порушуватиме вимоги раціональної організації території, у зв'язку із чим немає правових підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у справі № 818/172/15 визнано протиправною та скасовано відмову Головного управління Держземагентства у Сумській області, викладену в листі від 20 листопада 2014 року № 0-261/21-14-СГ, у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною (орієнтовною) площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Червоненської сільської ради Сумського району Сумської області, за межами населеного пункту; зобов'язано Головне управління Держземагентства у Сумській області повторно розглянути заяву позивача від 20 жовтня 2014 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною (орієнтовною) площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Червоненської сільської ради Сумського району Сумської області, за межами населеного пункту.

На виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 у справі № 818/172/15 Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянута заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та листом від 22 травня 2015 року № ДС-31-18-0.7-64/25-15 повідомлено, що відповідно до інформаційної довідки, наданої Управлінням Держземагентства у Сумському районі Сумської області від 19 травня 2015 року № 7076-2, землі, де розташована бажана до відведення земельна ділянка, частково відносяться до земель водного фонду (низинні відкриті заболочені землі), тому відповідач не має правових підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач заявила цей позов.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у ГУ Держгеокадастру у Сумській області відсутні повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відносно тієї частини земельної ділянки, яка належить до водного фонду, оскільки частина земельної ділянки, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою якої звернулась позивач, є державною власністю і належить до земель водного фонду.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів передчасними.

Статтею 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАС України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Відповідно до положень КАС України ухвала/постанова складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин рішення.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Відповідно до КАС України під час прийняття судового рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Таким чином обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Дотримання судами вказаних норм процесуального права є ніщо як гарантія для сторін право на справедливий суд, принцип якого закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно із ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Між тим, розглядаючи справу, суди обох інстанцій надали перевагу доводам та доказам, про які зазначив відповідач, тоді як не спростували та не пояснили, чому не взяли до уваги докази позивача, що є порушенням норм процесуального права, принцип якого закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як гарантія для сторін на право на справедливий суд.

Зокрема, у справі наявні інформаційні довідки Держземагенства, що суперечать один одному, щодо віднесення спірної земельної ділянки до того чи іншого правового статусу (землі сільськогосподарського призначення чи землі водного фонду).

Суд касаційної інстанції вважає, що відсутність в судових рішеннях аргументів, за якими суд відхиляє обставини, на які посилається сторона, як на обґрунтування своїх вимог чи заперечень, свідчить, що суд не почув сторону, чим порушив норми процесуального закону.

Відтак судами першої та апеляційної інстанції розглянуто справу без з'ясування всі обставин справи, що є порушенням ст. 11 КАС України.

Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.

Згідно із ст.ст. 18, 19 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

За приписами ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Таким чином для правильного розгляду справи по суті судам необхідно встановити цільове призначення та категорію земельних ділянок, яку позивач хоче отримати.

Згідно із ст.ст. 69, 70, 71 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій мають врахувати недоліки, на які вказав суд касаційної інстанції.

Оскільки під час вирішення справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій допущені порушення у застосуванні до правовідносин у справі норм процесуального права, то судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: